На сайті Міністерства освіти і науки України для громадського та експертного обговорення розміщено проект закону «Про професійну освіту». Розпочинається широкомасштабне реформування системи професійно-технічних закладів, які мають готувати сучасні робітничі кадри. Що ж зустрічаємо на цьому шляху?

 

Є аргумент, що в державі демографічна криза, випускників шкіл щороку меншає, а тому нам не потрібна завелика та розгалужена мережа закладів професійної освіти. Справді, кількість абітурієнтів зменшується вже четвертий рік поспіль і така тенденція триватиме щонайменше сім років. Окрім того, певна кількість випускників середніх шкіл бажають здобувати професійно-технічну освіту за кордоном. Але необхідно врахувати, що держава повинна фінансувати освіту не лише з огляду на «обсяг контингенту». До того ж понад 60 відсотків навчального та технологічного обладнання, що використовується закладами професійно-технічної освіти, морально застаріло. Отже, необхідні державні інвестиції на закупівлю нового обладнання, ремонт, слід також передбачити додаткові видатки на підвищення оплати праці педагогам.


Торік було оголошено про передачу закладів професійно-технічної освіти у підпорядкування регіональних органів влади. З одного боку, таке рішення, вочевидь, обумовлено курсом на децентралізацію, проголошену в державі як одну з провідних реформ.


Але необхідно врахувати ризики такої передачі, адже регіональні органи не мають досвіду управління системою та закладами професійно-технічної освіти, зокрема, не мають досвіду визначення обсягів регіонального замовлення на основі застосування чітких методик, правил та процедур з урахуванням позиції соціальних партнерів. Органи місцевого самоврядування не мають нормативного припису чи економічної мотивації передбачати видатки на фінансування професійно-технічних закладів на належному рівні. Окрім того, передача повноважень не супроводжується відповідним нормативним, методичним та науковим забезпеченням.


Одне слово, до цього необхідно підходити дуже виважено. Найперше — розробити чіткі стандарти освітньої діяльності, нормативи фінансування та механізми підтримки функціонування професійно-технічних закладів.

Зокрема, розподіл бюджетного фінансування має здійснюватися на основі застосування чіткого алгоритму, а запланований обсяг фінансування має бути гарантовано отриманий. У нас є заклади, які справді готують фахівців переважно для підприємств певного регіону, і тому їх можна передати в комунальну власність. Ці рішення, вважаю, має бути ухвалено винятково за згоди усіх сторін — держави, місцевої громади, керівництва закладу, і вони мають супроводжуватися підтримкою інструментів державно-приватного партнерства за участю провідних роботодавців регіону. А є заклади унікальні, які готують фахівців для всієї держави, які здійснюють освітній процес із використанням унікального обладнання, які залишилися єдиними в певній галузі матеріального виробництва — такі заклади мають залишитися у державній власності. Отже, не можна ухвалювати рішення поспіхом, необхідно долю кожного закладу вирішувати індивідуально.


У проекті закону «Про професійну освіту» багато уваги приділено якості професійної освіти, створюється система її підтримки. Але ми чудово знаємо і розуміємо, що будь-яку норму закону, навіть найкращу, ніколи не буде виконано належним чином, якщо учасники відповідних правовідносин не бажають її виконувати. Скажу не дуже традиційну тезу: прагнути до високої якості освіти мають передусім студенти! Якщо у студента, учня, слухача буде мотивація гарно навчатися, це буде найсильнішим фактором високої якості освіти. Законопроект не пропонує критеріїв якості професійної освіти, реальних механізмів її забезпечення. Значна кількість написаних норм — декларативні. На мій погляд, у сучасних умовах забезпечити гарантовано високу якість професійної освіти одночасно по всій системі неможливо, а вимагати якість в умовах дефіциту фінансування — це лукавство.
Взагалі, проблеми якості професійної освіти не буде розв’язано, допоки держава не встановить рівень оплати праці педагогічних працівників на гідному рівні.


До речі, про фінанси. Автори законопроекту запропонували так звану багатоканальну модель фінансування, яка передбачає можливість отримання доходу з багатьох джерел. Але в українських реаліях це лише гасла. Якщо в держави немає грошей, то від чергового «перерозподілу» їх не побільшає.


У законопроекті не наведено чітких гарантій соціального забезпечення педагогічних працівників, інструментів економічного стимулювання професійної освіти, зокрема, за рахунок роботодавців, не визначено чітких механізмів, здатних забезпечити високу якість професійної освіти.


Серед випускників середніх шкіл, і це не секрет, престижність професійно-технічної освіти невисока. Це питання не лише освітян, а й усіх відомств, які опікуються розвитком держави та її економіки. Основна причина — невисока мотивація здобувати робітничу професію внаслідок низької вартості робочої сили. Інколи чиновники кажуть, що підприємства відчувають брак кваліфікованих кадрів. Тут необхідно поставити питання: а чи готові ці підприємства забезпечити оплату праці та соціальний пакет на пристойному рівні? Чи готові підприємства вчасно виплачувати заробітну плату? Чи готові підприємства дбати про професійне зростання своїх працівників? Чи готові підприємства надати житло молодій родині, підтримати її побутові умови?


Проектом закону не врегульовано питання та проблеми забезпечення прав осіб, які навчаються, зокрема, їхнього стипендіального забезпечення, безплатного проживання у гуртожитках, пільгового чи безплатного харчування (для здобувачів з особливими потребами тощо). Ймовірно, ці питання доведеться вирішувати урядовими постановами.


У проекті наведено декларативні положення щодо громадського контролю у сфері професійної освіти. Але щоб такий контроль здійснювати, необхідно встановити відповідні обов’язки учасників професійної освіти, зокрема, на рівні центральних органів виконавчої влади, органів влади регіонального рівня, закладів професійно-технічної освіти.


Громадське та експертне обговорення реформи у сфері професійної освіти продовжується, і дуже важливо, щоб усі конструктивні пропозиції було почуто.

 

Довідково

 

У 2013 році на професійно-технічну освіту з державного та місцевих бюджетів було виділено 6,4 млрд. грн., у 2014-му — 5,9 млрд., а у 2015-му — лише 4,1 млрд. грн.

 


Сергій ЗАХАРІН,  доктор економічних наук, голова комітету з професійної та вищої освіти Громадської ради при Міністерстві освіти і науки України.