Висохло легендарне озеро Нечимне

Максим СОЛОНЕНКО.

8 жовтня 2016 889

Озера Нечимного, яке свого часу надихнуло Лесю Українку до написання всесвітньо відомої драми-феєрії «Лісова пісня», більше немає. Висохла остання крапля води в його древньому ложе. Про цю екологічну катастрофу і величезну втрату для української культури повідомила завідуюча розташованого на березі озера музею цього твору Ольга Бойко.

Там, де Лукаш і Мавка зустрілися

«Голос України» попереджав про можливість такого страшного фіналу в кількох публікаціях ще в 2004 році. Перша стаття «Де русалкам погуляти?» з’явилася в нашій газеті 6 жовтня того року. «Нині озеро смертельно хворе і може незабаром назавжди зникнути», — писала наша парламентська газета. Тоді за кілька літніх місяців площа озера скоротилася в кілька разів і становила наприкінці вересня 2004 року всього 0,2-0,3 гектара за максимальної глибини лише кілька десятків сантиметрів. Усе ж решта було наповнене рідким озерним мулом (сапропелем).

Тривогу нашої газети підтримали інші періодичні видання: «Літературна Україна», обласна газета «Волинь», міськрайонна — «Вісті Ковельщини», забили на сполох і політики Іван Драч, Микола Томенко, відома народна цілителька Наталія Зубицька (Земна) та інші. Зреагували на цю публікацію і в Держводгоспі України (тепер Державна агенція водних ресурсів). На Нечимному побував керівник цієї поважної установи Василь Сташук. Держводгосп України підтримав ініціативу «Голосу України» і активно включився у роботу по порятунку Нечимного.

Ось яким запам’яталося це озеро юній Лесі Українці, яка побувала на ньому разом із мамою влітку 1884 року і згодом побачене і почуте від дядька Лева Скулинського на його березі втілила в безсмертну драму-феєрію «Лісова пісня»: «Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галявина з плакучою березою і з великим престарим дубом. Галява скраю переходить в куп’я та очерети, а в одному місці в яро-зелену драговину — то берег лісового озера, що утворилося з лісового струмка... Саме озеро — тиховодне, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Місцина вся дика, таємнича, але це не понура, — повна ніжної задумливої поліської краси» (З Прологу «Лісової пісні»).

Уже в травні-серпні 2005 року інститутом «Волиньводпроект» було проведено вишукувальні роботи на Нечимному. Топогеодезичні, інженерно-геологічні та гідрологічні дослідження показали, що озеро Нечимне льодовикового походження. Його площа в далекому минулому, як свідчить геологічний розріз вкритої глибокими торфами прилеглої до озера котловини, сягала 10—12 гектарів, а глибина — 8,8 метра. У наш час озеро інтенсивно заростало рослинністю і швидко перетворювалося на болото. Шар донних відкладів за рік збільшувався до трьох сантиметрів, і його площа помітно скоротилася. Згідно з даними картографічних зйомок 1970 року, вона становила 5,64 га, тобто до 2005 року скоротилася на 0,63 га. В той же час, як стверджували фахівці, рівень води в озері порівняно з минулим не понизився. Воно постійно замулювалося, заростало болотною рослинністю, а подекуди вже деревами та чагарником. Як з’ясували під час цих досліджень проектанти, відклади сапропелю (мулу) мають потужність від 2,7 до 8,6 метра. Загальні ж запаси донних відкладів у межах берегової лінії становлять 326 тисяч кубічних метрів при досить високій їх вологості — понад 90 відсотків.

Проект так і залишився нереалізованим

На основі здобутих даних згодом було розроблено проект із відновлення озера Нечимного. Поглиблення озера передбачалося провести в межах існуючої на той час берегової лінії до чотирьох метрів. Аби воно не втратило свого первісного вигляду, глибини повинні були зростати поступово — по десять сантиметрів на кожен метр. Площа глибоководної зони — з глибиною чотири метри — мала б становити 2,13 гектара.

Чому передбачали саме чотири метри? Такі глибини, на думку проектантів, виключають інтенсивний розвиток водної рослинності, створюють кращі передумови для гідравлічного зв’язку озера з підземними водами.

Відкачку сапропелю пропонувалося проводити земснарядом невеликої потужності з довжиною пульпопроводу до 500 метрів. Це дозволило б подавати рідку масу на поля намиву, розташовані за 180 метрів від Нечимного, з будь-якої ділянки озера. Територія, де вони передбачалися, майже вільна від лісової рослинності і не входить у межі дендрологічного заказника «Нечимне». Це землі Скулинської сільської ради. Більше того, канал, яким буде скидатися в озеро освітлена в картах намиву вода, проходив би лише десять метрів територією заказника. Саме ним планувалося доставити на місце роботи земснаряд. Ширина каналу планувалася чотири метри, а глибина — один. Розрахунками визначалося, що площа карт намиву мала б бути 3,7 га. Для перекриття втрат води в процесі намиву, а згодом для покращення водозабезпеченості і водообміну озера передбачалося влаштувати артсвердловину з дебітом 25 м3/год.

Незайманими планувалося залишити заболочену місцевість і ліс довкіл озера. Лише обабіч прокладеної до нього кладки звільнити від чагарнику 40 метрів берега, аби відкрити краєвид на Нечимне. Ось тоді воно і стало б саме таким, як було за Лесі Українки.

На жаль, цей екологічно виважений проект за десять років так і не вдалося реалізувати. Влада не знайшла можливим виділити на рятувальні роботи необхідні тоді шість мільйонів гривень. Добра ідея, над розробкою якої настійливо працювали десятки небайдужих людей, так і не була втілена в життя. Щоправда, завдяки наполегливості тодішнього голови Ковельської райдержадміністрації Віталія Карпюка весною і влітку 2005 року від села Скулин до урочища Нечимне було прокладено піщано-каменеву дорогу, а в самому урочищі спорудити будиночок музею «Лісова пісня». Стараннями ж водогосподарників встановлено опори для майбутньої лінії електропередач, щоправда, без дротів. На тім справа і зупинилася. І ось маємо такий сумний результат чиновницької байдужості.

Лише тисячі голосів можуть здолати байдужість

Колишній начальник обласного управління водного господарства Юрій Бахмачук, який дуже багато зробив, аби отримати дозвіл на відновлення озера Нечимне і розробку проекту на проведення цих робіт, теж шокований повідомленням про повне висихання цієї легендарної водойми. Проте повністю відкидає думку деяких фахівців, які вважають, що тепер Нечимне можна буде відновлювати за допомогою звичайних екскаваторів. Як і раніше, він схильний до того, що робити це потрібно земснарядом. Використання цієї техніки дасть змогу уникнути вивезення із заповідної зони автотранспортом величезної кількості озерного мулу (сапропелю), який намиватиметься у спеціально підготовлені для цього чеки. Йдеться ж про більш як 200 тисяч тонн цього органічного добрива. Вже згодом його можна буде реалізовувати фермерам і населенню.

Озеро Нечимне ще можна відновити. Адже під кількаметровою товщою мулу ще нуртують джерела, які впродовж тисячоліть напували його кришталево чистою водою. Багато чого залежатиме від позиції обласної влади, міністерств культури, екології та природних ресурсів, аграрної політики та продовольства, фінансів. Головне: подолати нашого найбільшого ворога — БАЙДУЖІСТЬ.

Волинська область.