Кизил справжній, або звичайний (Cornus mas L.), українська назва — дерен, дерен справжній, дрінкове дерево, є однією з найцінніших плодових рослин у родині кизилових — Cornaceae Dumort.

 

Кизил — дуже давня культурна рослина. Ще до початку нашої ери в Криму греки вирощували кизил і пили кизиловий сік та кизилове вино. У відомій поемі Івана Котляревського «Енеїда» посли-козаки в царя Латина «пили сикизку, деренівку і кримську вкусную дулівку...».


Стародавня кримська легенда розповідає: якось у хана тяжко захворіла дочка. Пообіцявши велику винагороду, він покликав відомого візантійського лікаря. Заморський гість, зайшовши до кімнати, де лежала хвора, кинув оком на широкі вікна, за якими гойдалися золотаво-жовті суцвіття кизилу, і раптом сказав, що негайно повертається на батьківщину. Здивований хан із тривогою запитав, чому важливий гість не оглянув хвору, на що той відповів: «Там, де росте кизил, лікар не потрібний. Якщо ця рослина не допомогла хворій, то її не врятує й сам Аллах». Дочка видужала завдяки чудовим властивостям кизилу. По-татарськи кизил — «шайтан-дерево».


Кизил культивують у багатьох європейських країнах, однак спеціальних плантацій його немає. У садівництві його використовують в Італії, Франції, Польщі, Чехії, Словаччині, Іспанії. Пам’ятаєте одкровення Санчо (М. Сервантес «Дон Кіхот») про те, як кизил та жолуді слугували їжею для шляхетного лицаря Дона Кіхота і його вірного зброєносця Санчо Панси?


У Болгарії — це садова рослина. За старовинним болгарським звичаєм гілочка, зрізана з кизилового дерева і прикрашена яскравими квітами та різнобарвним папером, напередодні Нового року дарує людям щастя. Звичай простий: люди — знайомі й незнайомі — при зустрічі легенько торкаються кизиловими гілочками, примовляючи: «Сурва, сурва, веселий час». І все. Цього достатньо. Сурвачка обов’язково принесе в новому році здоров’я та щастя.


Дуже люблять кизил у Грузії, Вірменії, Азербайджані. Кизилові дерева ростуть в Україні — садах Криму, західних і південних областях, але знають його також і на півночі України.


На околицях Києва —Куренівці, Корчуватому, а також на Подолі і на території Національного ботанічного саду зустрічаються 150—200-літні рослини кизилу, які досі рясно плодоносять. Яке їхнє походження? Нащадки кримських народних сортів, які були завезені сюди, або тих рослин з лісів, які колись оточували Київ? Можна впевнено говорити про інтродукцію (введення в культуру) кизилу в період становлення Русі, і, як це часто буває в історії, позитивну роль у цьому процесі зіграло духівництво, а саме — монастирі, особливо Видубицький, Межигірський, Києво-Печерський, які славилися своїми садами та були розташовані поблизу Києва на відомому дніпровському шляху «з варяг у греки».


Садами захоплювалися князі, вони вирощували їх у своїх вотчинах і біля палаців. Як свідчать духовні й договірні грамоти, при князівських палацах були садівники, із плодів і ягід тут готували різні напої та делікатеси.


Хоча також є й кизили південного походження. На початку XX сторіччя (в 1905 р.) у садибі київського художника Фотія Красицького, родича Тараса Шевченка, на Куренівці (вул. Брюсова, 20) часто гостювала Леся Українка. Садиба на околиці Києва потопала в садах. Леся Українка привезла кілька рослин кизилу з Кавказу. Історія їх посадки та вирощування зафіксована в листуванні сестер Косач. Дотепер рясно плодоносять ці кизилові рослини в Києві та у сімейному маєтку письменниці в Колодяжному на Волині.


Значення, використання і лікарські властивості рослини


Плоди кизилу вживають у їжу в сирому вигляді, а також використовують для виготовлення варення, желе, мармеладу, джему, сиропів, начинок, компотів. Свіжі плоди тривалий час можна зберігати перетертими із цукром.


Високі харчові та лікарські властивості кизилу зумовлені наявністю в плодах пектинових речовин, глюкози й фруктози, що легко засвоюються, вітамінів, мінеральних солей — заліза, калію, кальцію, фосфору, магнію, які чинять сприятливий вплив на людей із захворюваннями серцево-судинної системи.


Особливе значення мають біологічно активні речовини: катехіни, антоціани, флавоноли, так звані Р-активні сполуки. Вони нормалізують проникність і еластичність стінок кровоносних судин, запобігаючи склерозу, підтримують нормальний кров’яний тиск.


Із кизилом пов’язано багато цікавих легенд, звичаїв, пісень, у яких так чи інакше відображено його цілющі властивості. Ось одна з пісень-коломийок на цю тему:


Ой, деренка зелененька,
Деренко-косиця,
Ті, хто твої плоди 
любить,
Мають файні лиця.
Із деренки листя нарву, 
в узварі ся скупаю
Через оту дереночку
 добру силу маю.


Щоб новонароджена дівчинка росла здоровою та гарною, батьки купають її у відварі з молодих пагонів кизилу, примовляючи: «Як деренка на ялу, так ти, дівко, на вроду. На здоров’я, на життя, абись була, як вона». А за шість тижнів, зазвичай на хрестини, молодій матері подають пироги із плодами кизилу на знак подяки за дочку.


Свіжі плоди корисні хворим на цукровий діабет, оскільки знижують рівень глюкози в крові, підсилюють ферментативну активність підшлункової залози, стимулюють процеси травлення, підвищують апетит.


У народній медицині Китаю кизил популярний як зміцнювальний та тонізуючий протитуберкульозний засіб, що зв’язує та виводить токсини. У тибетській медицині кору й листя цієї рослини застосовують при плевриті, лихоманці, порошок із сухих плодів — при хворобах нирок (нефриті).


Дослідженнями останніх років установлено, що плоди кизилу згубно діють на бактерії тифо-дизентерійної групи, стрептокока, туберкульозну паличку й показані при шлунково-кишкових розладах.


Вимоги до умов вирощування


Росте кизил на будь-яких ґрунтах — сухих, кам’янистих, вапняних, краще росте на легких, багатих живильними речовинами, дренованих ґрунтах. Після внесення в ґрунт вапняку прискорюється  плодоносіння.


Хоча кизил і посухостійка рослина, однак любить помірно зволожені ґрунти. Найкраще кизил почуває себе в незначній тіні.


На присадибних, дачних ділянках місце для посадки кизилу вибирають уздовж межі (відступаючи 3—4 м від неї), враховуючи, що рослини живуть 100—150 років і весь цей час при відповідному догляді рясно плодоносять. На родючих ґрунтах площа живлення рослин повинна бути 6х5 м, на бідних й без поливу — 4х5 м.


Посадкові ями копають діаметром 80—100 см і завглибшки 70—80 см. Заправляють їх родючим ґрунтом, змішаним з органічними й мінеральними добривами. Висаджені рослини поливають із розрахунку 25—30 л на ямку.


Після посадки пагони треба обов’язково вкоротити на 1/2—1/3, щоб збалансувати надземну й кореневу системи.


Сорти 


Створення сортів, вивчення особливостей культури, способів розмноження протягом декількох десятків років проводить Національний ботанічний сад НАН України. У Державному реєстрі сортів України до 1990 р. кизилу не було. Цей пробіл заповнено роботами НБС.


Генофонд кизилу НБС вирізняється великою різноманітністю біологічних і господарських особливостей. Середня маса плода становить 5,0—8,0 г, максимальна їхня маса досягає 7,0—10,0 г. У найкращих сортів маса кісточки становить 7,5—10,0% від маси плода (у диких форм розмір кісточки становить 18—21% від маси плода).


Дуже оригінальні сорти з жовтими і дуже солодкими плодами, які використовуються переважно в сирому вигляді. Особливо витончені жовті плоди грушоподібної форми в сорту Ніжний. У природі рослин з жовтими плодами практично немає. Ще на початку ХХ ст. відомий український учений Левко Платонович Симиренко писав, що в Криму (а тут кизил був дуже розповсюджений у природі й культурі) жовтоплідний кизил зустрічається рідко.


Розмноження 


Найбільш ефективний спосіб розмноження — окулірування вічком за кору в Т-подібний розріз або в приклад залежно від погодних умов. Цікаво, що до наших досліджень кизил в Україні таким способом не розмножували. Цей спосіб забезпечує отримання достатньої кількості саджанців. Приживлюваність вічок становить 85—90 %. Звичайні строки окулірування — з 25 липня до кінця серпня.


У плодоносіння саджанці вступають на 2—3-й рік, тоді як сіянці — лише на 5—7-й рік.


У насіння кизилу тривалий період спокою, у природних умовах вони проростають через 20—24 місяці. Для посіву насіння стратифікують (змішують із вологим піском і витримують до посіву при температурі від 0 до +50С).

Насіння, закладене на стратифікацію одразу після вилучення його з плодів, в умовах звичайної стратифікації проростають уже через 16—17 місяців. При постійному промиванні насіння водою строк стратифікації можна скоротити до 11—12 місяців.


Перспективи культури 


Кизил — цінна плодова, лікарська, декоративна рослина. Основні біологічні особливості виду: у плодоносінні немає періодичності, біологічна продуктивність у сприятливих умовах вирощування становить 25—100 кг із дерева, залежно від його віку. Рослини практично не пошкоджуються шкідниками й хворобами та не вимагають обробки отрутохімікатами. Садовий кизил не вимагає якоїсь особливої агротехніки. Сорти селекції Національного ботанічного саду є основою для створення продуктивних рентабельних фермерських і приватних кизилових садів.


Світлана КЛИМЕНКО, доктор біол. наук, професор.

 

Автор із сортом Кораловий на ділянці  відділу акліматизації плодових рослин Національного ботанічного саду імені М. М. Гришка НАН України.

 

Цвітіння кизилу. Сорт Лук’янівський.

 

Окулірування вічком за кору в Т-подібний розріз.

 

Сорт Ніжний.


Фото з архіву автора.