У Росії переслідують Українську православну церкву
Публікація інформації про рішення Московського обласного суду щодо знесення храму УПЦ Київського патріархату в Ногінську викликала значний інтерес наших читачів. До вашої уваги — огляд українського православного життя на території Російської Федерації.
На владику наділи кайданки і вивезли з території собору
Найбільш відомою парафією є Ногінська — за 50 кілометрів від Москви. Митрополит Богородський Адріан (Старина), що відроджував церковне життя у Ногінську ще за благословенням покійного московського патріарха Пимена, перейшов до Української православної церкви Київського патріархату разом із парафією 1993 року. Парафія — це не тільки величний храм, а й безплатна їдальня, православна гімназія, жіночий монастир, бібліотека на 50 тисяч томів, духовна семінарія. Коли Росію накрив дефолт, владика Адріан «пригрів» сотні московських науковців, які втратили роботу і житло. Електричками вони їздили сюди похарчуватися. А парафія навертала їх до віри.
Тож не дивно, що 29 вересня 1997 року загін із 100 бійців ОМОН (міліції особливого призначення) за рішенням російської влади взяв під контроль для передачі Російській православній церкві Московського патріархату нерухоме й рухоме майно Богоявленського собору. На владику Адріана омонівці наділи кайданки і вивезли з території собору.
Події отримали назву ногінського погрому: владиці вивихнули руку, поваливши його на підлогу при затриманні, побили сімох священиків Київського патріархату, обзиваючи їх хохлами, 86-річній ігумені монастиря Олені (Парфухіній) приставляли до грудей автомат, в результаті чого вона знепритомніла, побили скарбника собору Р. Столбову, черницю Ганну, 85-річних парафіянок — усі вони, зауважимо, громадяни Російської Федерації. Майже 20 парафіян було затримано, в тому числі навіть 12-річна дівчинка.
Як говорилося в колективному листі парафіян до органів державної влади Російської Федерації, п’яні омонівці при цьому заявляли: «Хохли! Забирайтеся геть із Росії!»
Звісно, на брутальні факти порушення прав своїх громадян російська влада не відреагувала. Більше того — в січні 1998 року в Підмосков’ї на автомобіль владики Адріана вчинено наїзд машиною, у якій було знайдено міліцейський жезл. Наступного дня водій помер у лікарні. За словами владики, розслідування у цій справі не проводилося.
Парафія тоді перебазувалася до покинутого приміщення військової казарми, частково відновивши своє життя. А тепер, як писав «Голос України, російська влада через суд зобов’язала знести новий храм Київського патріархату, та ще й за рахунок самої громади.
Митрополит Адріан запевнив, що парафія триматиметься до останнього: «Будемо звертатися до президента, уряду, вищих судових інстанцій Росії!»
Побажаємо успіху, у якому маємо повне право сумніватися. Зрештою, за погром 1997 року ніхто не вибачився досі й майна не повернув...
Напівлегальні парафії біля сільських хат
Парафії Київського патріархату знаходяться у Курській та Білгородській областях, на етнічно українських землях. Владика Іоасаф (Шибаєв), що їх очолює, — етнічний росіянин, навчався у Харкові, а перейшов до Київського патріархату в 1995 році. Його вікарний єпископ Петро служить у місті Обояні Курської області.
Єпархіальним центром є селище Маслова Пристань Шебекинського району Білгородської області, де і живе архієрей. Офіційно зареєстрованими є п’ять парафій — дві на Белгородщині, дві — на Курщині та одна — у Брянській області. Проте керуючий єпархією каже про 15 парафій, які діють в напівлегальних умовах. При цьому єпархія пішла нестандартним шляхом: на приватну особу купуються сільські хати, на городі біля яких будують невеликі храми.
Переконатися в живучості українських парафій на Курщині мав можливість народний депутат Анатолій Матвієнко, який, чи не єдиний з усіх українських політиків, здійснив туди паломництво.
Проте зараз за новими законами Росії (зокрема, так званий «пакет Ярової») це може бути класифіковано як незаконна місійна діяльність, і на українські парафії чекає нова хвиля утисків.
Далекий Схід: перешкоди і замах
Громада Української православної церкви Київського патріархату була зареєстрована у Владивостоці 2003 року. Проте місця для будівництва храму влада так і не надала, а на активіста громади Анатолія Кроля 2004 року було скоєно замах. В результаті нападу 68-річний парафіянин помер у лікарні. Як повідомляв тоді голова Комітету у справах української громади в Росії при Світовому конгресі українців Василь Коломацький, релігійна громада написала листа до правоохоронних органів із проханням розслідувати вбивство, але результату не було жодного. Священик, не маючи можливості служити, виїхав із міста.
У Хабаровську також була спроба створити українську парафію, але священик змушений заробляти на прожиття світською працею. Адже й тут влада не дає змоги служити і проповідувати.
За даними дослідника життя української громади Далекого Сходу Вячеслава Чорномаза, короткий час правив службу в якійсь майстерні, в селищі Тельманове біля Біробіджана, ще один священик Київського патріархату. Подальша його доля невідома.
Єпископ із «патронами»
Довший час у складі УПЦ Київського патріархату була єпархія в Сибіру з центром у Кургані. Там на цвинтарі, у невеликому храмі, мав осідок архієпископ Варух (Тищенков). Його провідував мандрівник з Чернігова Олександр Волощук, який розповів, що тричі храм намагалися підпалити невідомі, через що довелося поставити металеві вхідні двері, а сам владика з метою безпеки живе на другому поверсі, там само і канцелярія. Зрештою російські правоохоронці провели обшук у приміщенні й заявили, що вилучили 4 патрони — певно, підкинули. Проте це стало приводом для заборони українському владиці виїздити з міста.
Можливо, це сталося внаслідок його поїздки до Чернігова на запрошення православних Київського патріархату, коли він привіз частку мощей Іоанна Тобольського — уродженця Ніжина, який прославився в Сибіру. Владика Варух тоді говорив про 22 священнослужителів, 7 схимонахів, 42 монахів та про таємний скит в Іркутській області. Всі вони перейшли до Київського патріархату з Російської катакомбної церкви. Проте зараз архієпископ Варух виключений зі складу УПЦ КП через втрату зв’язку з ним.
Митрополит Курський і Обоянський Іосаф (в центрі), архієпископ Іларіон та єпископ Петро під час служби в церкві святих Михайла і Федора в Чернігові.
Віруючі Ногінська захищають владику Адріана (кінець 1990-х років).
Богоявленський храм у Ногінську, відібраний в української громади російською владою.
Троїцький храм у Ногінську, який рішенням московського суду має бути знесений.
Фото надано Василем ЧЕПУРНИМ.
«Стоятимемо до кінця!»
— такою є позиція православної громади УПЦ Київського патріархату в Ногінську під Москвою, храм якої має бути знесений за рішенням російського суду.
«Ми готуємо апеляцію до наступної судової інстанції, але сподіватись на справедливість російської Феміди малоймовірно, — повідомив «Голосу України» секретар керуючого Богородською єпархією ієромонах Святослав (Скороход). — Будемо стояти до кінця, до перемоги, бо якщо підніметься ківш екскаватора на храм української церкви в Росії, це буде початком кінця Московської патріархії в Україні».
«У Радянському Союзі теж руйнували храми, а врешті зруйнувався і Союз», — зауважує священик.
Таку само позицію підтвердив і митрополит Богородський Адріан (Старина), додавши, що в російській пресі облудно твердять, нібито громада не зареєстрована. Владика у відповідь виклав копії свідоцтва про реєстрацію, виданого російською владою 2001 року. Хоча громада існує з 1990-х років.
Митрополит Адріан додає, що ініціатором війни з українською церквою є Московська патріархія — саме місцевий благочинний РПЦ звернувся до органів влади з вимогою знести «незаконное строение», як він назвав Свято-Троїцький храм Київського патріархату.
Ієромонах Святослав продовжує: «Ми служимо в Росії Богові, українській діаспорі, згадуючи слова Святителя: «Живіть удома, як у вигнанні, а у вигнанні, як удома». Населення міста, незважаючи на постійний інформаційний бруд, який ллється з місцевих ЗМІ, приходить до нашого храму і висловлює свою підтримку».
