Стародавній Мліїв, що на Черкащині, пам’ятає багатьох великих синів України. Саме звідси пішов у безсмертя легендарний титар Данило Кушнір, оспіваний Шевченком у поемі «Гайдамаки». Тут було родове гніздо цукрозаводчиків і меценатів Симиренків, у яких 1859 року двічі гостював Тарас. Після чого коштом Платона Симиренка побачив світ останній прижиттєвий «Кобзар» нашого поета і земляка.
На щастя, у Млієві й донині зберігся будинок, у якому проживав Шевченко, будинок родини Симиренків, їхня родинна Свято-Троїцька церква, а також посаджений ними парк.
Але мало хто знає, що Мліїв довгих три роки був домівкою для Павла Чубинського. Його сюди 1870 року запросив на цукроварню молодший Платонів брат Василь. На той час співвласник і керівник фірми «Брати Яхненки і Симиренко».
У Млієві Чубинський знайшов щирих друзів, людське тепло, увагу, повагу та прихисток після майже семилітнього заслання до Архангельської губернії.
Мліївський період став чи не найщасливішим у його житті. Він видає збірку власних віршів «Сопілка Павлуся», готує до друку сім томів «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край», знаходить своє кохання й одружується з Катериною Порозовою, сестрою дружини інженера-цукровара Толпигіна...
Той факт, що автор слів Державного гімну України кілька років був мліївчанином, колись ходив вулицями села, спілкувався, товаришував з його жителями, неабияк схвилював місцевого фермера й активного громадського діяча, патріота, головного отамана Городищенського козацького полку імені Максима Кривоноса Міжнародної асоціації «Козацтво» Сергія Ковелу. Він зробив усе, щоб увічнити пам’ять про Павла Платоновича.
На прохання Сергія Ковели відгукнувся ще один патріот — підприємець Петро Мартинюк. Він виготовив з каменю меморіальну дошку, встановлену на будинку Симиренків й урочисто відкриту напередодні Покрови та свята захисника України.
Ольга ОCИПЕНКО, член Національної спілки краєзнавців України.
Городище Черкаської області.
Фото надане автором.
