Укр | Рус
Футбол. Презентовано логотип фіналу Ліги чемпіонів-2017/18 У Верховній Раді відбулася конференція <<Роль Парламенту, Глави держави, Уряду та громадськості у підвищенні якості законодавчого процесу>> Жахлива новина сколихнула Кіровоградщину Ліс садитимуть по-сучасному У Тернополі обмежать рух великовагового транспорту Використовував підроблені документи Нелегальні старателі зими не бояться За гарну англійську матимуть винагороду ООН задокументувала катування і арешти кримських татар окупантом Росією У Верховній Раді розпочалася конференція <<Роль Парламенту, Глави держави, Уряду та громадськості у підвищенні якості законодавчого процесу>> Баскетбол. Українець очолив литовський клуб Права людини: прокуратура АРК заявила суду в Гаазі про масові порушення у Криму У зоні конфлікту на сході України за період з 16 серпня до 15 листопада нинішнього року загинуло 15 цивільних, ще 72 особи були поранені - ООН Футбол. У полтавчан попереду два турецьких збори <<Теплий>> мільйон
Загрузка...
загрузка...
Голосування
Яку частку сімейного бюджету ви витрачаєте на сплату житлово-комунальних послуг в опалювальний період?

Голосувати

З яким настроєм ви очікуєте завершення 2017 року?

Голосувати
На головну
01.12.2016

1 грудня 1991 року стало початком новітньої незалежної України

 

Всеукраїнський референдум

 

Рівно чверть століття тому для нашої країни настала інша епоха. На всеукраїнському референдумі ми підтвердили Акт проголошення незалежності. Заповнюючи бюлетені, громадяни робили свій вибір, «продовжуючи тисячолітню традицію державотворення», «виходячи з права самовизначення, передбаченого статутом ООН», та «здійснюючи Декларацію про державний суверенітет».


Такого єднання раніше в суспільстві не було. Незалежність у нову державу вдихнули 90,32 відсотка українців. У західних регіонах цей показник сягав майже ста відсотків. Але й у Криму відокремитися від Росії тоді зголосилося 54,19 відсотка громадян, а в Севастополі — понад 57 відсотків. Донецька та Луганська області під час всеукраїнського референдуму дали в середньому 83 відсотки голосів.


Криза економічна, політична і національна. Такі три причини тотальних змін, які сталися у 1991 році, називає перший Президент України Леонід Кравчук. Зміни не лише зачепили нашу карту чи карту тодішнього СРСР, а й позначилися на політичній мапі світу. Чи могло статися інакше? Безумовно, ні. Імперія розпадалася на очах. Остаточну крапку на цій епосі поставили 8 грудня 1991 року. Лідери трьох країн—засновників Радянського Союзу підписали Біловезьку угоду, яка припинила існування імперії.


Наша розмова з першим Президентом Леонідом Кравчуком про те, як в Україну приходила незалежність.

 

— Що, на вашу думку, передувало розвалу СРСР?


— У часи перебудови фактично тривали пошуки інститутів нової влади. Михайло Горбачов хотів створити дещо інше. Оновлену Федерацію, наприклад. 17 березня 1991 року він провів всесоюзний референдум про збереження СРСР. Нині мало хто згадує, що тоді люди відповідали на запитання, чи хочуть вони жити в оновленій Федерації, де дотримуватимуться права і свободи людини. Цей референдум сплутав нам усі карти, адже після проголошення незалежності 24 серпня ніхто нас не визнавав, поки ми не провели свій референдум. Жодна країна не визнала нас, тому що юридично референдум може бути подоланий тільки референдумом. Верховній Раді це було не під силу.


Увесь цей час М. Горбачов шукав шляхи, як склеїти Радянський Союз: це оновлена федералізація, з’їзд народних депутатів, обрання президента з’їздом. Усі ці нові речі не були передбачені Конституцією Радянського Союзу.


— Вас намагалися долучити до цього пошуку?


— Якось Борис Єльцин передав мені таке: «У меня есть поручение от Михаила Сергеевича Горбачева, президента нашей страны, — сказав він. — Президент просит ответить на вопрос: согласитесь ли вы подписать Союзный договор?». На той час документ підписали всі 14 республік, тільки я — ні. А без України Радянського Союзу не було б, і на мене тиснули всіма силами. «Якби ви озвучили мені це місяць тому, — сказав я, — моя відповідь була б така: я їду назад у Київ, прошу скликати Верховну Раду і запитаю в парламенту, як бути. Але ви ставите це питання вже після референдуму, під час якого український народ (майже 91 відсоток) чітко сказав, що хоче будувати незалежну Україну, і подвійного читання тут бути не може».


Якось ми зібралися у Володимира Щербицького в кабінеті. До нас приїхав Михайло Горбачов з Раїсою Максимівною (він завжди їздив із дружиною), і запросили туди на його прохання представників Народного руху. Був там Олесь Гончар, Дмитро Павличко, Володимир Яворівський. І от Олесь Терентійович каже: «Вас неправильно інформують, що ми виступаємо проти вас, проти Радянського Союзу, — в жодному разі. Ми хочемо зберегти Союз і допомогти вам його оновити, провести перебудову». Горбачов почав аплодувати і звернувся до Щербицького: чого ж ви їм, мовляв, не даєте працювати? А той: «То вони тільки вам так кажуть, а насправді це не так».


— Але ще раніше, на першому установчому з’їзді Народного руху, у своєму виступі ви поділилися мріями про суверенну Україну? Не було потім наслідків?


— Мене за це журили, але не могли вигнати, бо це був би скандал. Я ж озвучив свою позицію, а не позицію ЦК. Це було в Політехнічному інституті, і ці слова зустріли оплесками. Я був дуже обмежений у своїх діях, бо за мною стежило КДБ. Але до всього цього хочу зауважити: не було б М. Горбачова, не було б початку перебудови, не було б хоча й обмеженої, але гласності...


— Розпад Радянського Союзу — це суб’єктивний чи об’єктивний процес?


— Об’єктивний. Це дуже важливо наголосити: Радянський Союз розпався не тому, що, наприклад, Єльцин цього захотів. Нині багато хто намагається так трактувати ті події. Володимир Путін якось зауважив: «Біловезька угода — це трагедія кінця ХХ століття». Він скрізь розповідає, що цю угоду підписали кілька осіб під випивку і закуску, мало не під кущами. Начебто ми нав’язали цю ідею народові. Але всеукраїнський референдум спростовує такі твердження. Його було проведено дуже вчасно. Одразу після підписання Біловезької угоди комуністи двічі ставили на голосування у Верховній Раді питання про її денонсацію. У відповідь на це з парламентської трибуни я заявляв: «Можете поставити хоч горщик, тільки порадьтеся спочатку з народом, бо за незалежність проголосував народ».


— Із ваших слів виходить, що Біловезька угода стала логічним продовженням всеукраїнського референдуму?


— В історії підписання цієї історичної угоди є три фігуранти. Необхідно усвідомити, що Радянський Союз невідворотно розвалювався. Щоб під своїми руїнами він не поховав мільйони людей, нам треба було надати цьому стихійному розвалу спрямований, організований порядок. Саме у цьому й полягало головне завдання Біловежжя — ми зуміли мирним шляхом, без громадянської війни (!) спрямувати розвал СРСР у мирне русло. Усі наші подальші кроки зводилися до того, щоб поступово вирішувати свої питання і відокремлюватися від Радянського Союзу. Це сталося не в один день — і по грошах, і по кредитах. Ми задали плановий закономірний розвал Союзу. Велика країна, по суті, остання імперія, розвалилася без кровопролиття.


— Цікаво, яка була на той час позиція Америки?


— США хотіли зберегти Радянський Союз. Джордж Буш і його помічники — держсекретар, який готував його промову, і посол  — після зустрічі з М. Горбачовим повірили в те, що Радянський Союз буде перебудовано, що відбудуться реформи і замість тоталітарної системи утвориться демократична. Україну Буш відвідав одразу після розмови з Горбачовим. Пригадую, зустрів його в аеропорту, ми сіли в автомобіль і дорогою в Київ він мені каже: «Знаю, що у вас ідуть процеси незалежності, думка моя полягає в тому, що нині це буде небезпечно для України і світу — криза, ядерна зброя, розірвання економічних стосунків з Радянським Союзом призведуть до величезних ускладнень. Тому думаю: нам варто переконувати Верховну Раду в тому, що акцентувати увагу необхідно не на незалежності, а на перебудові. Тим паче що Горбачов до цього готовий». Дж. Буш дав мені ознайомитися зі своєю промовою, яка вже на той час була перекладена українською, і попросив висловити свою думку. Я щиро йому сказав: «Якби мені довелося в якості Президента Сполучених Штатів виступати тут, я б із такою промовою не виступив». Він після цього дещо змінив, пом’якшив деякі моменти.


— А як узагалі виникла ідея підписання Біловезької угоди?


— На дачі одного з керівників політбюро ЦК Компартії ми працювали над проектом Союзного договору. Ми до пізньої ночі сперечалися і розмова зайшла в глухий кут. Ми говорили про одне, а Горбачов — про інше. Тоді ми зробили перерву і вийшли на вулицю. Я, Шушкевич, Єльцин і Назарбаєв. І Єльцин раптом каже: треба зустрітися без Горбачова. Він пропонував зробити це в Україні, але я запропонував у Білорусі й Шушкевич погодився.

Така ідея в нас виникла в жовтні і весь час жевріла. Минав час, 3 грудня Б. Єльцин мав плановий державний візит до Білорусі. І раптом Станіслав Шушкевич пропонує мені приїхати теж для розмови про те, «как быть дальше с Советским Союзом». Я кажу: в мене п’ятого інавгурація. Давайте одразу після цього й приїду. 


6 грудня я вже був там.


Спочатку мені пропонували зробити заяву про те, що робота над Союзним договором зайшла в глухий кут. Але я сказав, що приїхав з іншою метою. Мовляв, у нас пройшов референдум і народ проголосував за незалежність. Як я можу обмежитися заявою? Або, кажу, — нічого, або — щось серйозне. Із загальним документом я не можу повертатися додому, де панують дуже гострі настрої.


Тільки після цього ми почали працювати над документом про припинення існування Радянського Союзу. Оцю фразу, що «Радянський Союз як геополітична система, як суб’єкт міжнародного права перестає існувати» сформулював представник Росії — держсекретар Геннадій Бурбуліс. На кінцевий варіант Біловезької угоди ми вийшли за ці пару днів. Ми працювали в шаленому режимі. Робоча група на коридорі правила за нами напрацьований текст. І о третій годині ми підписали угоду, а о четвертій зібрали прес-конференцію. З боку України стоїть мій підпис та тодішнього нашого прем’єра Вітольда Фокіна. Від Білорусі — Станіслава Шушкевича і В’ячеслава Кебіча, а з боку Росії — Бориса Єльцина та Геннадія Бурбуліса.


Нині робляться спроби довести, що документ підписали незаконно. Але в Конституції Радянського Союзу була стаття, згідно з якою кожен народ мав право на самовизначення аж до відокремлення. Ми саме на неї й спиралися. У документах міжнародного права чітко передбачена можливість керівників здійснювати такі повноваження. Необхідна була ратифікація, але ми й це зробили. Документ, підписаний у Біловежжі, лежить в архівах ООН — це документ міжнародного права. Володимир Путін нещодавно порушував питання про денонсацію Біловезької угоди — підстав немає. Радянського Союзу вже ніколи не буде. Ніколи! А спроби відновити його були і будуть, але це утопія.


— Якби повернути час, ви пішли б знову на цей крок?


— Якби повернути той час, я б знову підписав цю угоду. Тоді я виконував волю народу, висловлену під час референдуму. Щоправда, ця воля збігалася з моєю власною позицією.


— Дякуємо за розмову!


Надія СМІЯН, оглядач відділу з парламентських питань газети «Голос України»;

Олександр СВЯТОЦЬКИЙ, головний редактор юридичного журналу «Право України», академік.

 

29 листопада 1991. Київ. Переддень референдуму.


Фото з архіву Укрінформу.

 

1 грудня 1991. Всеукраїнський референдум. Донецьк. Дільниця для голосування.


Фото ЦДКФФА імені Г. Пшеничного.

 

1 грудня 1991. Всеукраїнський референдум. Леонід Кравчук на дільниці для голосування.


Фото Олександра КЛИМЕНКА.

1 грудня 1991. Всеукраїнський референдум. Львів. Дільниця для голосування. Голосують В’ячеслав Чорновіл та Атена Пашко.


Фото з архіву Укрінформу.

 

1 грудня 1991. Всеукраїнський референдум. Луцьк. Дільниця для голосування.


Фото ЦДКФФА імені Г. Пшеничного.

 

1 грудня 1991. Всеукраїнський референдум.

 

1 грудня 1991. Всеукраїнський референдум. Київ. Дільниця для голосування. Голосує намісник Києво-Печерської лаври архімандрит Єлевферій.


Фото ЦДКФФА  імені Г. Пшеничного.

 

 

 

Всі статті рубрики На головну