Рецепти адаптації від «Маестро»

 

Кожна зустріч з нашими хлопцями, які повернулися із зони бойових дій, викликає особливі почуття, замішані не тільки на вдячності і захваті, а й на усвідомленні їх непростого шляху на війні і в післявоєнному, мирному житті. І часто знайти своє місце після повернення, витягнувши себе з відомих психоемоційних травм, і не зламатися — не менш складний і героїчний шлях.

 

 

З одним з таких хлопців, який відчув, що котиться у прірву розпачу після демобілізації та який знайшов у собі сили піднятися духом, відшукати свій інтерес у новому житті, відкрити свою справу і не тільки впевнено, а й творчо рухатися вперед, — це інтерв’ю.


Знайомтеся.


Олександр Бортницький, 28 років, друга хвиля мобілізації, «Маестро» (це його бойовий позивний), демобілізований з 26-ї Бердичівської бригади в лютому 2015 року після поранення в потилицю під Амвросіївкою. Народився й живе у Василькові, за фахом зварник. Звернувся до Центру зайнятості вільних людей, де отримав необхідні орієнтири і контакти для одержання гранту на відкриття власного бізнесу, пройшов навчання в Національній асамблеї інвалідів України. Сьогодні у нього чіткі цілі й сформована стратегія розвитку.


Центр зайнятості вільних людей (ЦЗВЛ) — громадська ініціатива, яка сприяє соціальній реабілітації та працевлаштуванню громадян України, які у зв’язку зі складною економічною й політичною ситуацією, воєнними діями, політичними репресіями є найбільш психологічно й соціально вразливими і потребують допомоги. Організація має кілька проектів з роботи з ветеранами АТО, інвалідами, переселенцями, кандидатами на працевлаштування старшими за 40 років.


Герой цього інтерв’ю Олександр Бортницький скористався послугами проекту ЦЗВЛ «Воїну — гідна праця», який спеціалізується на комплексному вирішенні поствоєнної адаптації воїнів, які дістали інвалідність у результаті поранень під час перебування в зоні АТО. За невеликий проміжок часу він пройшов нелегкий шлях самоактуалізації та пошуку сенсу в нових координатах, і результати такої особистісної трансформації очевидні. Але про все по черзі, про цей шлях з моменту повернення й до сьогодні.


— Cашко, до поранення тебе не було вдома три місяці. Щось змінилося в цьому світі, коли ти повернувся?


— Так, я був вражений тим, як багато чого змінилося за ці три місяці. Я йшов із світу, суспільства, де людина могла впасти посеред вулиці, лежати, а навколо ходили байдужі люди, ніхто б не підійшов. І рівно через три місяці, коли повернувся, я відчув щодо себе такий потік співчуття, готовності участі від незнайомих людей, що мене це вразило. Люди готові були допомагати скрізь — починаючи з вокзалу, потяга, госпіталю. Та я й сам змінився за цей час. До від’їзду я розгульно жив, без мети, а після — почав розуміти, що таке життя, бачиш сонце — і вже відчуваєш радість, став лояльнішим до людей, спокійним і, як не дивно, більш стресостійким.


— Що було найскладніше після повернення із зони АТО?


— Прийняти цей світ. Це два різні світи. Прийшов звідти — нібито все вмієш, а нічого не можеш. Вдома ти не захищений. Вибух шампанського — і ти падаєш в асфальт. Там у тебе гранати, зброя, самоконтроль, оточення, у якому ти в постійній готовності. Найскладніше — прийняти свою незахищеність у цьому світі, вдома. Розуміння приходить не одразу.


— Що тобі допомогло подолати цей стан?


— Музика. Для мене це єдиний метод. І молитва. Є молитва від зневіри, молитва надії, залежно від стану.


— А провали були?


— Так, лікеро-горілчані провали, і в особистому житті, і руки опускалися. Вигляд мав старший за свій вік, усе лякало.


— Як ти їм давав раду?


— Забрав усіх зайвих людей зі свого життя. Жив сам по собі. Завдяки випадку зустрів дівчину. Знайомився з людьми, вибирав з них приємних собі, запрошував їх, і ми їздили в цікаві, чудові місця. Кардинально життя змінилося через місяць після цього, коли на мене перестали діяти заздрість, підлість і обман.


— Чому заздрили?


— Тому, що я заробляю, маю гідний вигляд, роблю конкретні речі. У таких ситуаціях я завжди запитую: якщо я це можу, то чому ти не можеш? Чому не можеш охайно вдягтися хоча б? Якщо ти не можеш робити те саме, що і я, то чому не робиш те, що можеш сам?


— Що доводилося терпіти близьким від тебе?


— Нічні крики й «перестрілки» у сні, нервові зриви, запої. У близьких — сльози, зітхання, валеріанка, різне бувало. Для батьків це був жах, проблем було багато. Потрібно думати не тільки про себе, я намагаюся, щоб вони не засмучувалися. З дівчиною тоді розійшовся, вона не могла бути в мені впевнена.


— Сашко, що для тебе важливо тепер?


— Потрібно розставити всі крапки над «і», взагалі в житті завжди треба розставляти крапки...


З травня цього року першою такою крапкою було відкриття своєї справи з ремонту мобільних телефонів. Я провів попередній моніторинг, встиг попрацювати в цій сфері звичайним майстром, роблячи помилки і потрапляючи на гроші, й от тепер дозрів для відкриття власної справи. На сьогодні у мене уже є фінансування — виграний грант, приміщення в Києві, обладнане меблями, горизонт можливостей і впевненість, що все вдасться.


— Наскільки мені відомо, ти ще й музикант, пишеш пісні, ведеш корпоративи. І раптом мобільні телефони — чому такий вибір?


— А це пов’язано вже з другою крапкою — моєю головною метою: займатися музикою, тим, що подобається. Я вирішив, що, відкривши власну справу, буду спонсором самому собі, це такий інструмент досягнення головної мети, тому що йти до неї прямо нині не бачу можливості.


— Як ти бачиш свій розвиток у цьому напрямі?


— Я хочу робити свою музику, адже вона багато на що впливає, від неї багато що залежить. Серед моїх знайомих, звичайних людей, шкільних учителів є автори текстів, про яких ніхто не знає, але які проймають серце. До того ж я й сам пишу тексти і мелодії, у які вкладаю душу.


На сьогодні моєю найближчою метою є проведення концерту в Палаці «Україна». Мого концерту. Переважно це будуть пісні під гітару, фортепіано, флейту. Кілька пісень у легкому роковому стилі, а щось — і попсове. Нині за мною закріплена партія баритона в одному із музичних колективів.


— З якого віку ти став займатися музикою?


— У мене немає музичної освіти, ноти для мене це взагалі змінна «ікс». У 10 років я купив самовчитель з гри на гітарі, щоб дівчатам співати. Це була слухова травма для моєї родини, собаки з будки три дні не вилазили, але після п’яти таких тренувальних пісень я вже міг сам підбирати акорди, а згодом за замовлення улюбленої пісні в компанії мені платили 25 копійок. Усього, що я зараз умію, навчився сам. Вокалу навчався вже після 25 років, та й то недовго. До всього приходив тільки власним досвідом, пробами, помилками. Бажання має бути. Навіть коли до госпіталю потрапив, мені й туди волонтери привезли гітару.


— Який твій рецепт від стресу?


— Особисто мій, перевірений — 20 крапель валеріанки плюс 20 крапель глоду, запити двома ковтками води, можна прилягти. Але я йду в ліс чи насолоджуюся музикою.


— Проект «Воїну — гідна праця» від Центру зайнятості вільних людей яку роль відіграв для тебе на цьому етапі?


— Насамперед, звичайно, це морально-інформаційний ресурс. Мені допомагали писати резюме, давали різноманітні консультації, надавали різну інформацію, відкривали доступ до тренінгів, та й просто знайомили з неординарними людьми, і все це разом вилилося в результат. Завдяки взаємодії безлічі складових я написав свій перший бізнес-план, подав на грант і виграв його, тепер подав на другий, а також знайшов бізнес-партнера і кілька додаткових векторів бізнес-розвитку. Тут ти відчуваєш, що не сам, тобою займаються, є моральна підтримка, просто приємно приходити і розмовляти з людьми, яким ти не байдужий. Саме так я почувався у ЦЗВЛ.


На сьогодні у мене уже є бачення майбутнього, енергія для дій і нові захопливі ідеї, велика мета й усі необхідні для їх досягнення можливості, але найголовніше — це інтерес до життя, бачення шляху і бажання діяти та розширюватися в розвитку.


— Нині, пройшовши вже цей шлях, що б ти сказав бійцям, які, повернувшись, поки що не знайшли себе в цьому світі, який так змінився?


— Не треба боятися чи соромитися звертатися до психолога. Є моменти, які не розповіси близьким.


Психолог уміє ставити запитання, знаходити слова, виганяти сльозами те, що треба вигнати із себе. Гарний священик — фактично те саме, але ще й із духовною спрямованістю й особливою мудрістю, теж добре впливає.


На будь-яку ситуацію треба дивитися з різних боків. Якщо не вдається досягти мети прямо, отже, треба шукати обхідні шляхи до неї, наприклад, як у моєму випадку. Дивитися на неї з різних боків, як до неї можна прийти.

Завжди себе питати: що я можу?


Не треба тримати на людей образу. Зло породжує зло. Ти не можеш подобатися всім. Захищати себе й близьких у серйозних випадках зобов’язаний, але не дратуватися, не злитися на людей через дрібниці.


Після кожного пережитого негативу завжди треба запитувати себе, чого ти навчився, а не за що мені це. У тебе завжди є вибір: пляшка чи класна машина, наприклад. Вибору немає, тільки якщо ти себе вважаєш ганчіркою. Але якщо ти особистість, то що ти готовий зробити задля своєї мети?


Буває так, що ідея має визріти, їй потрібен час. Усьому свій час. Поступово до цього приходиш. Я теж музикою поступово став займатися. Треба почати займатися тим, чим хочеш. З любов’ю, і при цьому не дуже чекати грошей.


Хочеш вибратися із внутрішньої рутини — вияви себе. Не можна заганяти себе в мрію, нічого не роблячи. Має бути робота й мета, це непросто, але тільки спочатку. Хтось зустрічає свою половинку, хтось розчиняється в бізнесі чи знаходить улюблену роботу. Вибери дві якісні справи й зроби їх. Не соромся стукати в усі двері, збирай інформацію, зателефонуй успішному «ветеранові», він тебе підтримає завжди. Особисто я, у будь-якому разі, завжди підтримаю, до мене можна звертатися (Сашкові контакти можна дізнатися, звернувшись у проект «Воїну — гідна праця» в Центрі зайнятості вільних людей).


Долай зовнішній хаос (неохайність), адже він спотворює твій внутрішній світ.


Порадувати іншу людину дуже просто. Посмішкою, словом, підтримкою. Це все справді дуже-дуже просто, але отримуєш значно більше, коли бачиш, як хтось розквітає від твоєї присутності.

Фото автора.


P.S. Під час написання статті стало відомо, що 15 грудня цього року Олександр стане учасником третього форуму «Захоплений життям. Історії успіху ветеранів АТО», організованого проектом ЦЗВЛ «Воїну — гідна праця», де він особисто поділиться подробицями свого досвіду з глядачами і побратимами. Крім цікавого спілкування в колі однодумців, відвідувачі дізнаються про корисні секрети проходження інтерв’ю від досвідчених HR-ів, вакансії від провідних компаній, актуальні курси і програми навчання від ЦЗВЛ і партнерів, отримають поради з відкриття власної справи від фахівців ще одного проекту ЦЗВЛ Bіzclub.


Форум відбудеться 15 грудня в Києві у приміщенні MedіaHub за адресою Суворова 4/6, з 17.00 до 20.30. Повна інформація розміщена на сайтах проекту «Воїну — гідна праця» ЦЗВЛ, у соцммережах, а також анонсується в ЗМІ.


А Сашкові ми побажаємо вдалого виступу, нових імпульсів для великих досягнень, творчої енергії для реалізації найсміливіших ідей і, звичайно, доленосної зустрічі на особистому фронті!