Укр | Рус
Десять відсотків мешканців Рівненщини вже з біометричними паспортами У Тернополі СБУ провело командно-штабні антитерористичні навчання Молитва над могилами розстріляних патріотів Рада Європи бере на контроль справу зникнення донецького журналіста Станіслава Асєєва Юрій Луценко під час наради з нагальних питань прокурорсько-слідчої діяльності навів дані щодо стану криміногенної ситуації в державі Цьогоріч на Тернопільщині виявили понад 70 нелегалів Урановидобувна галузь завжди в центрі уваги іноземних інвесторів Виставу відзначили за актуальність та європейський стиль!.. У Тернополі триває утеплення фасадів будинків Міському голові подарували екологічну... картину <<Запорожець>> у Запоріжжі від поліцейського переслідування не відірвався... <<Відкрита ніч>> гостює в Запоріжжі під відкритим небом Міський голова виростив гігантські полуниці Діти з Донеччини відпочиватимуть на Сумщині Поліцейські розшукали сестру і брата з Гощанського району
загрузка...
Голосування
Чи підтримуєте ви квоти на українську мову в ЗМІ?

Голосувати
На головну
28.01.2017

На шану відважних героїв

Та сніг розстав.
Понад байраком
Блакить і сонце знов...
Лише в житах ростуть 
не маки —
Цвіте юнацька кров.
А вітер їх довкруг рік-річно
Збирає в пишний жмут,
Плете з квіток легенду вічну
Про чин героїв Крут.

 

 Програма заходу, приуроченого пам’яті Героїв Крут (із документів української еміграції, 1934 рік).


...Ці віршовані рядки українського поета Миколи Вереса присвячені трагічній події 29 (за старим стилем — 16) січня 1918 року. Під час наступу більшовицьких військ на Київ обороняти важливий залізничний вузол на кордоні Української Народної Республіки та більшовицької Росії — станцію Бахмач на Чернігівщині — у грудні 1917 р. було виставлено загін 1-ї Української військової школи ім. Б. Хмельницького. 27 січня 1918 р. до нього надійшло підкріплення з Києва — 1-ша сотня новоствореного Студентського куреня під командуванням сотника-студента Андрія Омельченка, до складу якої увійшли добровольці — студенти Українського народного університету та Київського університету, а також київських українських гімназій. Після відступу українських сил від Бахмача бій розгорнувся 29 січня біля станції Крути. У нерівному протистоянні (більшовицькі чотиритисячні війська істотно переважали і кількісно, і в озброєнні) бойові втрати українських героїв за різними даними становили від 123 до 300 вбитими, пораненими і полоненими. Відступаючи, частина студентської сотні зіткнулася з червоногвардійцями — майже 30 полонених юнаків було вбито.


 Учасник бою під Крутами сотник Аверкій Гончаренко пізніше згадував: «По перегляді після бою не було в Студентській сотні мого брата, хоч під час бою ранений він не був, бо не було і в шпитальному вагоні. При докладнім особистім перегляді довідався, що не виявлено і цілої чоти Студентської сотні — до 30 людей, хоч командир сотні все запевняв, що вони ось-ось надійдуть. Вислав я розвідку, затримав ешелон — та все було даремно. Про долю брата і його товаришів довідався вже багато пізніше. Виявилося, що вони, відступаючи, очевидно, для скорочення дороги, пішли на світло на ст. Крути, а там зі сходу надійшли якраз большевики. Після того невдовзі і розігралася ще раз кривава драма... їх не розстрілювали, а кололи багнетами, що я ствердив уже в Києві, при похороні, на свойому братові й на його товаришах».


19 березня 1918 року, після повернення української влади в Київ, за рішенням Центральної Ради тіла студентів, учасників бою під Крутами, було перевезено до Києва та урочисто поховано на Аскольдовій могилі. А потім — на довгі десятиріччя офіційна історія України «забула» про ці трагічні події. І лише, як свідчать архівні документи, українці за кордоном усіляко намагалися вшанувати пам’ять та донести до світової спільноти подвиг Героїв Крут.


У Центральному державному архіві громадських об’єднань України зберігаються документи, які висвітлюють діяльність українських громад за кордоном, спрямовану на вшанування пам’яті Героїв Крут — проведення жалобних заходів, видання спогадів учасників подій національно-визвольних змагань в Україні 1917—1919 років, публікація статей тощо. Пропонуємо читачам ознайомитися зі змістом промов голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського і української письменниці та громадської діячки Людмили Старицької-Черняхівської під час поховання Героїв Крут у Києві 18 березня 1918 року, які були опубліковані в українських виданнях за кордоном — у 1936 р. у часописі «Український самостійник», що друкувався Союзом Українських провінціальних організацій в Чехословаччині, та в 1962 р. у Бюлетені Союзу бувших українських вояків у Канаді (мову та стилістику збережено).


Із промови М. Грушевського


«Не довго тішився український нарід своєю власною, самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною державою...


Українська молодь перша зрозуміла, що на Україні є український головнокомандуючий, але нема української армії... Рятувати Україну з того безглуздя проявила свою волю українська молодь, котра вже була чинною в українській державнім будівництві — формуючи Студентський Курінь!..


В Бахмачі об’єдналися всі московські большевицькі сили, щоб повести наступ на Київ. Жмінька українських гайдамаків під навалою кільканадцятьтисячної сили московських солдатів мусіла уступити з Бахмача.


Дня 17 січня 1918 р. від’їжджає Студентський Курінь, який має за завдання загородити в Бахмачі москалям дорогу на Київ, котрі тоді в тім напрямі ламали межі Української Держави.
Українська команда в Києві не знала, що Бахмач зайнятий вже ворогами.


В Крутах стрільці довідалися від уступаючих гайдамаків, що Бахмач зайнятий москалями, котрі вже сунуть на Крути. Від української протимосковської відсічі в Крутах залежало: або викинути москалів з Бахмача й утвердити межі Української Держави, або москалі посунуть через Крути на Київ...


День 29 січня. Ворожа навала почалася біля 9 години. Завданням приблизно 600 українських стрільців, що мали по 40 набоїв, було відбити більше як чотиритисячну московську навалу...


Падали густі, чорні лави матросів, а за ними йшли нові, падали і знову йшли, і чорні і сірі лави. Наші держалися кріпко!


Вечоріло. Останки українських стрільців відходили з поля битви, котре вкрили своїми тілами і ворожими трупами 200-300 українських героїв-борців. 35 українських студентів і учнів москалі забрали в полон, де й закатували їх всіх. Найбільші страти мала студентська сотня. Упав Київ...


Коли українські війська викинули москалів з Києва, рішили відкопати тіла українських героїв і з поля слави під Крутами перевезти їх на вічний відпочинок у Київ.


Дня 19 березня 1918 р. приїхав до Києва поїзд з тілами українських героїв з під Крут. Родичі, друзі, знайомі прийшли розпізнавати тіла своїх дорогих героїв, що віддали свої життя за непорушність меж Української Держави. Та пізнати було тяжко. Всі тіла вже мертвих українських героїв були москалями звірськи знетворені... Всі були однакові. Всі українські герої.


Похід рушив. Попереду йшли учні різних шкіл, — дівчата несли вінки і квіти. За трунами українських героїв йшли їх найближчі, котрі супроводжали на місце вічного сну своїх синів, братів, суджених. Лиш за кількома трунами йшли тільки друзі з шкільної лавки та товариші зброї... Це були українські герої-гімназисти з Галичини.


Похоронено всіх в братській могилі над кручею, звідки розгортається вигляд на поля Чернігівщини. Щоб і по смерті могли дивитися на місце свого геройського чину, на Крути.
Здержіть Ваші сльози, які котяться! Ці юнаки поклали свої голови в обороні своєї Батьківщини й Батьківщина збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні!»


Із промови Л. Старицької-Черняхівської


«...Для нас ця могила лишиться полум’ям віри, вона дала нам незабутнє минуле. Це буде друга свята могила над Дніпром. У хвилині одчаю, у хвилині занепаду, у хвилині знесилля будуть приходити до неї старі й малі, щоб відживитись тим святим вогнем ентузіазму, який палатиме тут і під кам’яним хрестом. Діти України! — це Ваша могила, вона буде тим дзвоном, що «вівос вокат», не дасть забути. Цей день стане днем усієї молоді України. Від року до року сюди будуть приходити, тут будуть молитися, тут будуть складати братерську присягу ті, що матимуть переступити поріг життя. І коли життя зітре з пам’яті сучасних ці дорогі обличчя наших братів, коли прийдуть нові люди... вони пам’ятатимуть, що тут лежать ті, що віддали все, що мали — молодість, щастя і життя за волю України. Будьте ж певні, дорогі, незабутні герої, ваша смерть не була марною! Чуєте?! Ваша слава живе і житиме довіку — Вільна Самостійна Україна!»


Світлана ВЛАСЕНКО, начальник відділу Центрального державного архіву громадських об’єднань України, кандидат історичних наук.

Всі статті рубрики На головну