Останні декілька років медичну галузь лихоманить не тільки від нестачі коштів, а й від зусиль реформаторів. Не встигла завершитись попередня реформа (2015 рік), а МОЗ пропонує чергову — створення госпітальних округів.

На сайтах обласних державних адміністрацій з’явилися відповідні повідомлення. 

 

 

Так, на сайті Київської ОДА 5 січня ц. р. з’явилась інформація про те, що «Міністерство охорони здоров’я в рамках медичної реформи планує утворити в Київській області чотири госпітальні округи у містах Біла Церква, Боярка, Вишгород і Бровари».

Розпочато процес визначення меж госпітальних округів та «підготовку необхідної нормативної бази для їх створення». В повідомленні також зазначено, що «кожен округ матиме щонайменше дві лікарні багатопрофільного інтенсивного лікування та одну лікарню другого рівня». Далі надається інформація загального характеру. 


У зв’язку з цим постає низка запитань. По-перше. Незрозуміло, як можна починати реформу, не маючи нормативної бази? По-друге. Чому МОЗ вирішило проводити реформу без обговорення в медичному середовищі і з громадськістю? По-третє. В межах кожного округу проживає приблизно 450 тис. чоловік, налічується не менше шести районних лікарень, десятки сільських стаціонарних лікарень і сотні амбулаторій. Що буде з ними і медперсоналом, що там працює? По-четверте. Яким чином пацієнти добиратимуться до єдиної в окрузі лікарні другого рівня? По-п’яте. За які кошти проводитиметься реформа?


Таких запитань, на які немає відповіді, можна ставити безліч. Але вже зараз можна стверджувати, що наслідки наспіх проведеної реформи можуть бути непередбачуваними. На жаль, ми уже маємо негативний досвід проведення попередньої реформи, хоч і планувалося її поетапне впровадження. Спочатку необхідно було запровадити її в чотирьох пілотних регіонах і за результатами ухвалити рішення про доцільність її розповсюдження. Витримки, як завжди, не вистачило, реформа проведена у всіх регіонах.


Розглянемо результати реформи на прикладі м. Бровари і Броварського району Київської області. Створені міський і районний Центри первинної медико-санітарної допомоги (ЦПМСД), у структурі яких адміністративно-управлінський апарат налічує майже 30 штатних одиниць. На їх утримання в кожному Центрі тепер щорічно витрачається мало не 15 млн. гривень. Тобто кошти уже два роки витрачаються на ту роботу, яку раніше виконував апарат Броварської центральної районної лікарні (БЦРЛ). Не чим іншим, як марнотратством, це назвати не можна. До позитивів можна було б віднести створення шести амбулаторій в різних районах міста. Але люди ідуть туди неохоче, бо все одно треба їхати в БЦРЛ до вузького спеціаліста, обстежуватись і повертатись знову в амбулаторію. В підсумку рівень якості надання медичних послуг унаслідок реформування не підвищився, а в деяких випадках виникли додаткові незручності.


На міжнародному симпозіумі, який відбувся у вересні 2014 року в Оттаві (Канада), було визнано, що інститут сімейного лікаря вичерпав свої можливості, і клініки первинної медичної допомоги повинні мати, крім сімейних, і вузькопрофільних фахівців.


Швидка медична допомога, яка на початок проведення реформи працювала задовільно, була ліквідована, і замість неї були утворені «екстрена» і «невідкладна». Час показав, що законодавство про ці служби вкрай недосконале і призводить до плутанини в їх роботі. Непоодинокі випадки, коли «екстрена» або не їде на виклик, або, приїхавши на місце, відмовляється надавати допомогу, мотивуючи тим, що, (згідно з нормами чинного законодавства), пацієнт «не їхній», і пропонує викликати «невідкладну». «Екстрена» не складає документ про смерть пацієнта і також викликає для цього «невідкладну». Час на прибуття машин на виклик далекий від нормативу і становить в місті не менше години, а по району — від двох до чотирьох годин.


В Європі «екстрена» функціонує тільки у Великій Британії, ФРН, Франції і Росії і перебуває у підпорядкуванні МЧС, базується в пожежних депо і викликається за номером служби спасіння «112» в надзвичайних ситуаціях. Машини 
«АMBULENCE» — карети швидкої допомоги — викликаються за номером «103».


Наводимо невтішні дані попередньої медичної реформи для того, щоб звернути увагу реформаторів із МОЗ на ризики, які можуть бути при подальшому реформуванні медичної галузі. На нашу думку, сьогодні доцільно було б звернути увагу на вдосконалення чинного медичного законодавства, виявлення і усунення недоліків у роботі медичних закладів, забезпечення медичних установ і населення необхідними ліками, їх здешевлення тощо. Що стосується госпітальних округів, то варто було б розробити нормативну базу і створити пілотну модель в одній з областей. Через два-три роки підбити підсумки роботи створеного госпітального округу і, якщо досвід буде позитивним, розповсюдити його на всю Україну.


І насамкінець риторичне запитання. В якій країні кожні два-три роки проводять реформи в медичній галузі?


Олексій ОНОПРІЄНКО, кандидат медичних наук, заслужений лікар України, завідувач ангіоневрологічного відділення Броварської центральної районної лікарні; 


Ростислав ІЛЬЄНКО, кандидат технічних наук,  голова міськрайонної громадської комісії з охорони здоров’я.


Мал. Миколи КАПУСТИ.