Поема про значну проблему
На сході — бій.
Та й у тилу не рай —
Вкраїну розкрадають різні пройди.
На похорон везуть загиблих,
їм навпроти
У сховки тягнуть крадене — і край!
Цей молодик почав, як і усі:
Дрібний службовець,
тож мала зарплата.
Ще й в долю жінка вплуталась
кирпата...
Коротше: злидні мав в усій красі.
Іван пірнув в життєву каламуть,
Там зважував, що можна, що не можна,
Й нарешті виніс висновок тривожний,
Що честь і совість — не для нього путь.
Іван знайшов у шефа слабину
(Той полюбляв гуляти на халяву)
Й накрив йому на ювілей галяву
Ще й виголосив тост, аж зав роззявив
Від здивування рот й сказав: «Ну-ну».
Клерк витративсь на шефа не дарма,
Бо незабаром став поважним замом
Й прорік: «Таким, як ми, не буде зламу,
Нас, розумак, не втримає й тюрма».
«Бабло перемагає всіх і все!» —
Сказав Іван, пакуючи у банку
«Зелені» сотки, щоби на світанку
Їх закопать подалі від шосе.
Але не встиг — нагрянули з НАБУ,
Аби вручить підозру в зловживанні.
Проте і тут хитрющий дядько Ваня
Удав, неначе він усе забув.
Забув ім'я та прізвище свої,
Які його посада і адреса,
Що був колись в рядах капеесеса
І навіть членів власної сім'ї.
І адвокати, наче гурт синів
Іванових, клопочуться про «тата».
«Таких, як він, ще треба пошукати,
Ні, наш клієнт ні в чім не завинив».
Суд відпустив Івана без застав
Додому під арешт, бо він хороший.
Що ж, митарям і суддям треба гроші.
Для їх усіх поживний час настав.
Хазяїна зустріла із плачем
Кирпата пані у розкішній віллі.
«Чого ти, жінко, плачеш? — так похвилі
Спитав Іван, відчувши в серці щем.
«Та як мені не плакать? —
скиглить та, —
Коли без тебе на мене наїхав
Один мужик...
Тож маю ниньки лихо...» —
Й показує супругу живота...
Змішалося лукаве і просте.
Коли женешся за баблом далеким —
Кружляють над житлом чужі лелеки...
Але то вже початок інших тем.
