У Полтавській обласній бібліотеці ім. І. Котляревського презентували видану італійською мовою книгу «Коза і дві буханки». На зустріч із читачами приїхала її авторка Тамара Сенчук, яка вже півтора десятиліття живе і працює в Італії, поблизу Венеції.

Фото
з сайту Полтавської обласної бібліотеки ім. І. Котляревського.

Водночас залишається невтомною активісткою нашої тамтешньої діаспори, очолює асоціацію «Україна плюс», опікується освітніми та культурницькими проектами. Зрештою, останнім часом разом із однодумцями прагне розвінчувати міфи антиукраїнської пропаганди, які вихлюпують на голови європейців російські телеканали та проплачені Кремлем підспівувачі адептів «руського міра». При цьому фінансові й медійні ресурси опонентів, звісно, неспівставні. Тож, за словами пані Тамари, чимало італійців продовжують сприймати Україну як такий собі уламок СРСР під мало не вічним патронатом «старшої сестри»...

Тому сьогодні надто важливо показувати іноземцям, якими насправді «узами» прив’язували до себе українців Російська імперія та її наступник — Радянський Союз. Одним із найяскравіших прикладів того кривавого «єднання» став Голодомор-геноцид 1932-1933 років. Багатьом італійцям масштаби тодішніх жахіть в Україні важко навіть уявити. Щоб занурити їх у реалії, Тамара Сенчук вирішила просто переказати італійською свідчення своїх родичів, знайомих, земляків із села Високопілля на Харківщині.

Книга має більш ніж промовистий підзаголовок — «Розповіді української пам’яті про Голодомор і геноцид за наказом Сталіна». При цьому вона максимально приземлена не лише за назвою. До речі, на презентації видання у Полтаві був і батько пані Тамари Олексій Сенчук. Він народився у 1931 році, тож, звісно, ще не міг запам’ятати моторошних картин масового вбивства голодом. Однак у пам’яті тепер уже немолодого чоловіка назавжди закарбувалися розповіді найрідніших людей про «секрети» виживання їхньої родини, яку вигнали з хати через відмову батьків вступати до колгоспу...

Після того як їм довелося перебратися до родичів, батько Олексія подався на заробітки у Харків, звідки привозив по дві буханки хліба.

Та коли доїжджав потягом до найближчої залізничної станції, щоразу ризикував бути спійманим таким собі «загороджувальним» загоном червоноармійців, які чатували, аби «зайві» харчі не потрапляли до селян. Тож доводилося пробиратися додому тільки обхідними стежками. Вигадати таке неможливо. Забути і пробачити — також...

Власне, саме на цьому постійно наголошує авторка книги, яка вийшла в одному з італійських видавництв. Поки що в Італії розповсюджено півтисячі примірників видання, та за потреби наклад там завжди можна додрукувати. А ще Тамара Сенчук сподівається, що її книга у перекладі українською мовою невдовзі з’явиться і на Батьківщині.

Василь НЕЇЖМАК.

Полтава.