На думку заступника генерального директора Української аграрної конфедерації Павла Коваля (на знімку), завершувати земельну реформу треба. Бо вона стартувала ще на початку 1990 років. Що має бути її логічним підсумком, чітко прописано: цивілізований ринок землі.
— Виходячи з економічної ситуації в Україні, — розповів він під час круглого столу в Києві, — а вона не дуже сприятлива, запроваджувати ринок земель для ведення товарного сільгоспвиробництва по всій території країни недоцільно. Ми пропонуємо перехідний етап. Через пілотний проект. Потрібно обрати дві-три області, різні за своїми ознаками, за своєю специфікою — і провести пілотний проект купівлі-продажу як приватних, так і державних земель. З якою метою? Щоб з’ясувати: які тенденції, хто формує пропозицію, хто сформує попит, яка частка землі за якою ціною у перші роки потрапить на продаж. Ми повинні це виявити, причому у різних областях: одна справа — невеличка західна, де паї по 80 соток, а друга — степова зона, де по шість-сім гектарів.
Водночас підтримуємо позицію по контролю за концентрацією гектарів. Але пропонуємо два рівні: по-перше, обмеження концентрації по Україні в цілому — 1—2 відсотки. У США дозволено 1,7 відсотка — в законі прописали, ні в кого такої площі немає. Є там три чи чотири агрохолдинги, які до цього йдуть. А що таке Сполучені Штати? — Це 400 мільйонів сільгоспугідь. А 1,7 відсотка — це 7 мільйонів гектарів в одні руки! Ніхто не боїться... І це світова тенденція. За останні 70 років з 6,5 до двох мільйонів кількість фермерських господарств у США скоротилася, тоді як їх середні розміри зростають. Подібне відбувається у Франції, Німеччині, Британії...
Тому тут ще є дискусійне питання щодо інституційної структури виробника аграрного в Україні. Це інша дискусія, яку треба порушувати.
Другий рівень концентрації — у розрізі регіонів. І тут ми пропонуємо диференційований підхід. Поставити 35 відсотків на район — тобто, що у власності одного громадянина може перебувати до 35 відсотків сільгоспземель у межах одного району — це недоцільно і неправильно. Цей інструмент має стати не тільки обмеженням, а й точкою зростання. У нас є великі депресивні області, куди треба сприяти залученню інвестицій: Чернігівська, Житомирська й інші. Потрібен диференційований підхід — три, п’ять чи навіть сім відсотків сільгоспземель області дозволити концентрувати в одних руках. Треба дивитися, які площі сільгоспугідь, яка їх якість, обсяги можливих інвестицій. Одна справа Черкаська, де менші паї і найдорожча в країні земля, інша — Чернігівська. Доцільно обмежувати по кількості гектарів. У проектах закону були різні площі. Якимось чином вийшли на 200 гектарів — максимальна площа сільгоспугідь у власності одного громадянина. Думаю — це логічно.
Також ми говоримо про національність суб’єктів купівлі-продажу: якщо тільки українці — це, вважаю, правильно. У контексті юридичних і фізичних осіб, підтримуємо виключно фізичних осіб. Наші юристи-експерти накопали десь 12—15 схем, як відпустити контроль за бенефіціаром. Друзі, якщо дозволити юридичним особам купівлю та ще й без обмежень по площі, то всі решта обмежень не потрібні! Можна про закон забути взагалі.
Власність для юросіб — це майбутнє. Через років десять ринок буде лібералізуватися, отоді повернемося до цієї дискусії. А сьогодні треба плавно, через етапи, через пілотні проекти запускатися, — зазначив Павло Коваль.
