50 років тому в Україні народилися «Козацькі могили» як музейний заклад. Наразі цей історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви 1651 року», що у селі Пляшева Радивилівського району на Рівненщині, має статус національного, тут щороку бувають десятки тисяч відвідувачів. А до 1967 року ця свята для українців місцина була забутою і занедбаною. Як починалося відродження історичної пам’яті через створення музею-пантеону — наша сьогоднішня розповідь.

На замок закрили... молитву

Насамперед кілька історичних фактів. На місці, яке стало реальним свідком безпосередньо Берестецької битви і загалом національно-визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького, в період із 1910-го по 1914 рік було збудовано пантеон пам’яті. Назвали його «Козацькими могилами». Тут постала церква святого Георгія Переможця, а поруч з нею — Михайлівський храм. Тут завирувало чернече життя — зі щоденною молитвою за загиблими оборонцями рідної землі. Ця молитва не затихала протягом багатьох десятиліть, навіть під час війни. А от у повоєння радянська влада ченців з монастиря виселила, на собор почепили замок. Святу землю віддали під господарську діяльність...

Монастирську будову хотіли розібрати по цеглині

Одним зі свідків такого запустіння на «Козацьких могилах» став Маркіян Драганчук (на знімку) із селища Демидівка (тодішній головний лікар райлікарні). На жаль, Маркіян Маркіянович нещодавно відійшов у вічність, але залишилися його спогади:

«Коли вперше побував на «Козацьких могилах», на території колишнього скиту був занепад, у монастирських приміщеннях облаштували зерносклад, далі — птахоферму, ізолятор для хворої худоби... Храм обідраний. Зайти всередину, помолитися було марно, бо на дверях — замок. Пізніше на звернення навести лад на історичному місці голова колгоспу, партієць Пастух відповів доволі грубо: «Да я это кодло с корнем вырву, а здания заставлю разобрать по кирпичику». І справді, кілька разів на колгоспних зборах порушувалося питання про те, щоб розібрати монастир. Але, на щастя, охочих звести собі хату з такого матеріалу не виявилося. Навпаки, людей обурило таке безчинство керівника. Понад те, Пастух, коли у Пляшеву приїхала поважна львівська делегація творчої інтелігенції, просто вигнав гостей із контори, заявивши, що він тут господар і не дозволить насаджувати у селі «опіум». Зрештою, розголос про цю подію дійшов до Києва».

Допомогли особливий збіг обставин і Асамблея ЮНЕСКО

...А далі був лист-протест групи українських письменників та художників, опублікований у «Литературной газете» під назвою «Так ли следует охранять исторические памятники?».

На щастя, тоді саме відбувалася Асамблея ЮНЕСКО, яка розглядала питання про збереження історичних цінностей. Зокрема, піраміди Хеопса. На Асамблеї був присутній український міністр культури. Він висловив свій погляд на вирішення всесвітньо значимого питання. Але в перерві підходять до нього представники нашої діаспори, простягають свіжу «Літературку» і справедливо дорікають: що ж ви, мовляв, переймаєтеся єгипетськими гробницями, а про пошану славних предків-земляків ніяк не турбуєтеся... Хтозна, чи цей момент став справді поворотним у долі святині, але поступово із середини 1960-х років їй почали приділяти дедалі більше уваги.

Зразкова лікарня — як прелюдія для музею

Зі спогадів Маркіяна Драганчука:

«Я відчував, що після таких глобальних звернень має щось змінитися, але ви собі не можете уявити, наскільки сильними були протидіючі потуги партійної влади. Вона до останку сподівалася, що, відкривши на «Козацьких могилах» лікарню, вдасться відвернути увагу від історичної значимості цього місця. З цього приводу пригадую засідання бюро райкому партії і відповідне рішення про те, щоб на місці чернечих келій відкрити стаціонарне відділення, щоб у Свято-Георгіївському храмі облаштувати аптеку, житло для лікарів. І це, уявляєте, на тому місці, де лежать останки загиблих козаків. Я, безпартійний, якому доручили цю справу, відверто запротестував. Але заодно зрозумів, що хтось інший може перетворити «Козацькі могили» на місце, де взагалі вивітриться козацький дух. Отож варто було діяти на випередження. Збагнувши невідворотність ситуації, дав згоду на те, що у монастирських келіях зроблю капітальний ремонт і облаштую стаціонарне відділення. По суті, це був єдиний вихід, щоб використати бюджетні кошти і впорядкувати колишню занедбаність. Тоді навіть наймудріші партійці не здогадувалися, що ось так, даючи добро на взірцеву для України лікарню, вони зводять фундамент для подальшої долі «Козацьких могил». За півтора місяця ми впорядкували колишні занедбані приміщення».

Крізь спротив — до історичної справедливості

Зі спогадів Маркіяна Драганчука:

«На щастя, ці події збіглися зі згаданою Асамблеєю ЮНЕСКО. Після відповідної реакції ЮНЕСКО приїздить із Києва до нас делегація у складі трьох чоловік (письменника, художника і представника ЦК Компартії України), щоб перевірити, наскільки викладені факти відповідають дійсності. Щоправда, згаданий художник поквапився відзначити, що у Свято-Георгіївському храмі немає жодного цінного предмета, окрім образа Святої Богоматері, що таких «святих» місцин в Україні більш ніж вдосталь. Прикро було таке чути. Навіть боляче, бо коли я виступив з обуренням, мене «посадили»: мовляв, супроти представника Києва негоже виступати. Але навіть такі поодинокі сплески супроти «Козацьких могил» уже не могли спинити справжнього людського пориву щодо пошанування української історії.

І ось нарешті в 1967 році справа дійшла до відкриття музею. Із Києва прийшов наказ, щоб за 24 години у Пляшевій не стало лікарні. Ми навіть швидше ніж за добу вивезли лікарняні ліжка та хворих. А вже 17 червня 1967 року відбулося відкриття першої експозиції музею. Експонатів тоді було небагато — їх перенесли з місцевої школи. Саме цю подію, саме цю дату слід вважати відправною точкою для долі «Козацьких могил».

Тримаються на пам’яті, славі та особистостях

У подальшій розбудові «Козацьких могил» слід особливо відзначити дві легендарні особистості. Перша — це археолог Ігор Свєшніков, який протягом десятиліть проводив розкопки на місці, де відбувалася Берестецька битва. Знайдені раритети, зроблені на їх основі наукові дослідження — усе це стало знаковим надбанням музею. Друга особистість — Павло Лотоцький, незмінний протягом чверті віку директор музейної установи. Завдяки його старанням і старанням очолюваного ним колективу «Козацькі могили» набули нової слави й здобули статус національної пам’ятки.

«Сьогодні Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви» — це місцина великої народної пам’яті. Вклонитися подвигу предків сюди щороку приходять десятки тисяч людей. Маємо тисячі цікавих і значущих експонатів. Проте є й проблеми. Одна з них — це руйнація духовної композиції «Голгофа» (на знімку), написаної художником Іваном Їжакевичем. Їй уже сотня літ, вона потребує негайної реставрації. Другий важливий момент — потреба нового приміщення для музейної установи. Його проект на сьогодні розроблено на 60 відсотків, і, дасть Бог, незабаром буде завершено. А після проекту сподіваємося на реальне будівництво нового комплексу. Є також задум збудувати на полі Берестецької битви козацьку січ. Загалом заповідник діє, живе своїм повнокровним життям, приймає відвідувачів, проводить різноманітні заходи. Один із таких — науково-практична конференція — заплановано на червень і присвячено саме 50-річчю музею «Козацькі могили», — розповів директор заповідної установи Леонід Галабуз.

Євген ЦИМБАЛЮК, Олександра ЮРКОВА.

Фото надані авторами.

Рівненська область.