Хто на солі заробляє
Руїни Генічеського солезаводу.
На дійну корову для спритних ділків перетворився державний солезавод у селі Приозерне Генічеського району Херсонщини. Простоювало це підприємство, що перебуває у віданні МінАПК України, довгі роки — його техніку розікрали на метал, а будівлі перетворилися на руїни. Навідувалися сюди тільки відпочивальники й місцеві жителі — солі та цілющої ропи набрати, сфотографуватися на тлі дивовижно прекрасних рожевих озер. Проте тільки в розпал курортного сезону-2017 на ґрунтовій дорозі з’явилися невідомі, що відрекомендувалися «охоронцями». Поруч моментально виникли «зручності» у вигляді душової і туалету, за відвідування яких пропонували платити по п’ять гривень із людини. Сіль і цілющу ропу відпочивальникам вільно брати заборонили. Зате неподалік із ґрунтовою дорогою розвернулася й жвава торгівля сіллю — по сорок гривень за відерце або по двадцять за пакет.
Жодних сертифікатів і висновків про походження цієї продукції торговці пред’явити не можуть, але поліція такої комерції немов і не помічає. Однак стрімкий розвиток сфери платних послуг на руїнах помітив голова Генічеської райдержадміністрації Олександр Воробйов. Який зажадав від тієї ж поліції й прокуратури розібратися в ситуації. Охоронці у відповідь пред’явили їм цілий пакет документів із печатками. Утім після ознайомлення з ними питань тільки додалося.
Ці загадкові договори
З’ясувалося, що держпідприємство «Генічеський солезавод» уклало із приватним підприємцем із села Щасливцеве договори підряду й відповідального зберігання. Згідно з договорами, приватний підприємець зобов’язувалася «прийняти територію на тимчасове зберігання», «контролювати рівень солоного розчину в озерах», збирати сіль і фасувати її в 50-кілограмові мішки, очищати озера від мулу, прибирати територію і так далі. Але в жодному з договорів спеціально не було домовленостей, що підприємець допускатиме сторонніх на озера за готівку і тим більше надаватиме їм якісь платні послуги щодо миття та задоволення природніх потреб організму. Ще один загадковий нюанс: термін дії обох документів починався 26 червня, а закінчувався вже 31 жовтня 2017 року. А що, з листопада нічого зберігати й контролювати на заводі вже не треба?
А прокуратура проти
— Висновок договорів з підприємцем — захід вимушений. Адже сьогодні солезавод не може наймати робітників, бо кошти на зарплату та придбання обладнання неминуче будуть списані з банківського рахунка й підуть херсонській фірмі. Ще десять років тому вона виграла позов у нашого підприємства, і Господарський суд Херсонщини виставив три накази про стягнення із солезаводу 1 мільйона 149 тисяч гривень або 9 тисяч 581 тонни солі і ще 10 тисяч 590 тонн солі. Всі рахунки, майно та земля заводу арештовані — він фактично не може вести ніякої господарської діяльності. Триває позов про зняття накладеного арешту, але ухвали по ньому поки що немає. От у рамках договору й залучаємо приватне підприємство для збору «урожаю» солі. А що договори укладені на три місяці, так цей збір зазвичай в жовтні й завершується, — пояснює юрист ДП «Генічеський солезавод» Павло Павлиш. — Із приводу якихось платних послуг, що їх надає підрядник, то це особиста ініціатива підприємця, і завод до неї не має жодного стосунку. А сіль, яку продають біля доріг і на стихійних ринках Арабатської стрілки, нелегально добувають місцеві жителі, вчиняючи, по суті, дрібні крадіжки цінного природного ресурсу.
У свою чергу, прокурор Генічеської місцевої прокуратури Сергій Первак заявив у розмові з автором цих рядків, що питань щодо збору готівки за платні послуги на руїнах поки що більше, ніж відповідей. «Солезавод є державним підприємством, і всі угоди про будь-яку передачу такого об’єкта необхідно погоджувати з державними органами. Проте даних про те, що договори узгоджувалися з МінАПК України, Фондом держмайна України або Генічеською райдержадміністрацією, в прокуратури сьогодні немає. Можливо, їхню правомірність доведеться заперечувати в суді», — каже Сергій Первак.
Суд у нас, певна річ, найсправедливіший і найгуманніший, от тільки дуже вже «довгограючий». Поки прокуратура подасть туди позов, поки по ньому винесуть вердикт і розглянуть неминучу апеляційну скаргу, мине не один місяць. І термін дії горезвісних договорів, як і курортний сезон на Арабатці, давно встигне скінчитися. А на наступний рік знову настане літо, і будуть нові договори — хороше прикриття для любителів «доїти» державу.
Сергій ЯНОВСЬКИЙ.
Фото Оксани ЖУПИНИ.
Херсонська область.
