Три океани, 12 морів і 30 тисяч миль пройшла за чотири роки перша яхта із ніжним ім’ям «Лелітка» під синьо-жовтим прапором. Легендарний екіпаж у складі нащадків справжніх козаків — капітана Валерія Дісановича Петущака та його дружини Наталії Леонідівни Македон наважилися у свої 54 (!) на відчайдушну авантюру 31 липня 1994 року. В той час це була найвідповідальніша місія — відкривати світові невідому Україну! А ще — знайти артефакти української культури за тисячі кілометрів від рідної землі. Бо світ тісний і подорож була гарною нагодою в цьому переконатися. Як і в тому, що пригод, як і грошей, ніколи не буває багато.

 

Капітан Валерій Петущак та його дружина Наталія Македон.

 

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.

Потиснув би руку сам Жюль Верн


Є така говірка — не витрачай даремно час. Для науковця за фахом і мандрівника за духом Валерія Дісановича і його родини це стало стилем і сенсом життя. Ще його батько привчив ніколи не проводити час дома. Краще за мандри бувають тільки мандри — морями, горами, полями... пішки, машиною, велосипедом, мотоциклом, човном...


Солоний океанський бриз, навіяний романами Жюль Верна, в’ївся в душу задовго до небезпечних пригод. «Коли я вийшов у море, відчув себе як у власному обійсті. І вірив, що океан мав до мене такі ж теплі почуття, як до нього... Кажуть, людина підкорила океан. Його підкорити не можливо. Це енергія. Навпаки, океан мене підкорив. І в ці хвилини мені здається, що мені б потиснув руку сам Жюль Верн», — любить ділитися з друзями Валерій Дісанович під час своїх маленьких подорожей по Дніпру на легендарній яхті «Лелітка». За свої 77 років капітан навчився читати людину по усмішці, погоду — по вітру, долю — по характеру й любові до рідної країни, а туземців — по ставленню до гостей. «Ми, українці, дуже волелюбні, щирі, мирні, талановиті й працьовиті. І як ніхто знаємо, що щастя — то стан душі, а не зовнішні обставини», — продовжив науковець- мандрівник. Саме ці риси допомогли подружжю здійснити мрію кожного яхтсмена, а можливо й українця — побачити весь світ, і на кожному березі залишити теплі спогади і часточку України. Як колись наші древні предки арії-трипільці понесли по світах свої землеробські знання і технічні винаходи...


Щоправда, на кожній митниці капітан пояснював, що Україна — це не Росія і нині бореться за свою незалежність. Коли на яхту приходили гості, Дісанович з Екіпажем (саме так він називав свою Наталю) натхненно розповідали про Батьківщину і про те, як на території України зародилася індоєвропейська цивілізація. Ба! Та навіть більше! Наталя не сумнівалася, що з півночі України пішла перша біла людина! «Звідки ти знаєш? Що за внутрішня впевненість?» — не довіряв тоді Дісанович. Утім, коли подружжя повернулося в Україну, Капітан став перед Екіпажем, що таки мав рацію в цьому історичному погляді на розвиток світу, на коліна. Бо один з відомих вчених, котрий досліджував хромосоми, довів: перша людина з’явилася на території України!


Найвродливіші дівчати — полінезійські. Але так кажуть ті, хто не бачив українок


«Українська національна культура — це скарби, які ми повинні берегти. Тому що вони дають відповіді на питання, як зароджувалася цивілізація на землі», — це точно знає Дісанович. І в цьому вже немає жодного сумніву й у мене. Як і в тому, що у нас з полінезійцями безліч спільного. Слова, назва богів і річок, культура оброблення грунту. За міфами, прабатьківщиною мешканців островів Океанії була земля із суворим кліматом, на території якої падає жовте листя і так холодно, що можна ходити по воді, а чорний із білим птах не може злетіти. Хіба це не про лелеку і не про Україну? «Ми зробили висновки, що 1500 років до н. е. частина наших предків полишили територію і пішли в сторону Індії, де винайшли катамарани. І такі вітрила, з якими можна йти проти вітру. Це один з найкращих винаходів людства», — стверджує науковець Петущак. А в Музеї народів Океанії — Наталю і Валерія вразили портрети полінезійських вождів, один з них був дуже схожий на отамана... Сірка — чуприна під горщик, хвацькі вуса і гострі очі.


Вважається, що найвродливіші дівчати — полінезійські. «Так кажуть ті, хто не бачив українських дівчат», — не приховує секрети своїх мандрівок Дісанович. Але і фігурки, і обличчя — дуже вже схожі на наші, українські. «А коли ми гуляли по острову Бора-Бора, який нагадує Дніпровські кручі, а лагуна — широкий розлив Дніпра, то чули як співають — у кожній хаті. Ніби ти в українському селі», — ділиться враженнями капітан.


А полінезійські орнаменти дивно нагадують українські — у виробах з дерева, у статуетках богів, в одязі з тапу, домашньому посуді...


Вражень від навколосвітньої мандрівки вистачило б на сотні книжок. Але лише у двох «Солоний гопак» і «Ходіння за три океани» (у стилі Кафки і Орвелла), капітан-письменник поділився, як щасливе подружжя мандрувало на своїй маленькій яхточці серед коралових шипів, островів весни, сплячих вулканів, штильових Кінських широт, де сузір’я з’їжджають зі своїх звичних місць, як їсти смачні кактуси і де сонце майже не ховається за хмари... Про зустрічі з піратами, коли озброювалися «коктейлями Молотова» біля Сомалі, боролися зі стихіями і 12-бальними штормами, крокодилами, акулами і цілими сімействами китів... А ще — як лікувалися тільки солоною, як ропа, океанською водою — від радикуліту до ангіни. І як у Києві їх, майже після чотирирічних сповнених пригод мандрів, урочисто зустрічали 20 червня 1998 року.


Майдан завжди перемагає


Сам капітан, крім ходіння за три океани, пройшов чотири майдани. День Незалежності для Петущака почався 19 серпня 1991 року, коли почув по телевізору «Лебедине озеро». Тоді Валерій Дісанович звернувся до друзів:

«Панове, нині доля України вирішується у Москві, якщо там путчисти переможуть, то наша Компартія здасть Україну із потрохами». 20 серпня разом зі своїм другом відомим активістом і майданівцем Георгієм Лук’янчуком був біля Кремля в лавах Української сотні. «Це була кульмінація. Перемога демократичних сил у тодішній столиці радянської імперії дала змогу Україні отримати цю незалежність», — пригадує Дісанович. — Бо кожен народ повинен жити у своїй окремій квартирі, не комунальній, як в Радянському Союзі. Кожен народ — це сім’я, яка повинна мати свою державу і можливість самій вирішувати власну долю».


З першого дня легендарний мандрівник був на Майдані й під час Помаранчевої революції, і під час Революції Гідності. «Щодня я бачив, як до боротьби за свободу приєднується дедалі більше людей. «Що може зробити Майдан?» — скептично запитували мене тоді деякі друзі. Ані хвилини не сумнівався: «Майдан завжди перемагає. Завжди. І ми переможемо!» І особливо це стало зрозуміло на останньому Майдані. Адже люди вийшли не зі злістю, не з ненавистю. А з любов’ю до України. І коли я перетинав кордон нашого Майдану, то відчував — наскільки висока мораль українців. Я ковтав повітря свободи і був щасливий, наче знову вийшов у навколосвітню подорож. І був гордий, що я українець».


Це так здається, що пенсіонер має купу вільного часу. А насправді, людина «на заслуженому відпочинку» не має жодної зайвої хвилини. «Щовечора, лягаючи спати, я пригадую, що я ще не зробив», — сповідується Дісанович.

А нещодавно вчений підірвав фізичну науку і довів, що магнітного поля, як і братства між Україною й Росією, не існує. «Поля нема. Воно віртуальне і штучне. Є, але інше». Але це вже тема для іншої статті. Наукової.