Куля впивається в міцне скло. Невеличка склянка — ніби стоп-кадр фільму, в якому за частку секунди постріл має зруйнувати її вщент...
Після завершення військового контракту кропивницький спецпризначенець Ігор Єрьомін вирішив спробувати, на перший погляд, дивну справу — «пробивати» кулями склянки...
Ігор народився 1991 року в Єнакієвому Донецької області, ще в дитинстві переїхав на Полтавщину. Після закінчення школи вступив в університет, щоб здобути спеціальність інженера-електромеханіка. Провчився два місяці й... залишив навчання. Відслужив строкову службу, пішов працювати. Коли в Києві зібрався Майдан, вирушив туди. А коли на сході розгорівся збройний конфлікт, став добровольцем. Згодом підписав контракт у 3-му окремому полку спеціального призначення.
«Ми з товаришем хотіли їхати в добровольчий батальйон «Донбас», але вийшло так, що потрапили в «Дніпро-1». Там я пробув до 2015 року», — розповідає Ігор.
Спочатку дислокувались у Маріуполі, потім — під Донецьком. Серед операцій, в яких брав участь, було відбиття території Пісків. Наприкінці 2014-го ще з кількома побратимами Ігор вирішує піти з батальйону. А вже в лютому наступного року стає спецпризначенцем третього полку. Відтоді розпочалися регулярні відрядження в зону АТО, про місця тодішньої дислокації говорити не можна й досі. Служба тривала до травня 2017 року.
А кілька тижнів тому уже колишній кропивницький спецпризначенець почав... розплавляти скло. Його хобі навіяне війною — він виготовляє склянки, в які «вцілила» куля.
Дизайн своїх нинішніх виробів Ігор підмітив в американських колекціях, викладених у мережі у вільному доступі. Для початку чоловік обрав найпростіший набір необхідних «інструментів» — рукавички, захисні окуляри та пропановий газовий пальник. Температура плавлення скла — 1200 градусів, тож на звичайній конфорці працювати нереально. Розпочав із шотів — вузьких склянок висотою 5—7 см.
«Такі склянки — американський хендмейд. Я подумав, що на українському ринку це також буде цікаво. Є багато людей нині, які тісно пов’язані зі зброєю. Захотілося спробувати саме в цьому плані. Почав з елементарного. Дешеве обладнання, яке могло підійти, почав робити «експерименти», як я це називаю».
Ці експерименти стали для Ігоря справою, про розвиток якої він спочатку особливо й не думав. За його словами, у військових немає такого поняття, як подарунок. Є «підгон». От якось підігнав таку «пробиту кулею склянку» своєму товаришу, і в них виникла ідея продовжувати цю справу.
Спочатку з’явилося п’ять готових «пробитих кулею склянок» і в рази більше невдалих спроб. Певний час майстер витратив на те, щоб перевірити матеріал, вибрати найбільш «слухняне» скло, яке не тріскається під час нагрівання. У перших виробах використову-вав справжні кулі, знайдені на полігоні. Проте такі декорації роблять склянку непрактичною — вона більше подібна до сувенірної продукції.
«Там використана куля зі справжнього патрона, і вона з часом тьмяніє. Але я знайшов технологію того, як покривати заготовку, щоб вона не втрачала свого блиску. Тобто в подальшому зі склянки можна пити, можна її помити...»
Нині в планах Ігоря навчитися робити муляжі та освоїти виготовлення стаканів для віскі. Вони такої само висоти, як шоти, але ширші, тож складніші у виготовленні.
«Планую виточувати їх із металу. Зі звичайної кулі я робив для прикладу — щоб розуміти, який вигляд вона матиме. Поки що не знаю, наскільки це законно для масового продажу... Зовні муляж буде схожий на оригінал. На-
приклад, куля 9х18 мм ПМ насправді має калібр 9,26 мм — я буду робити 9 мм. Тож для зброї вона вже не підійде. Тому, думаю, ніхто з правоохоронців не звертатиме на це уваги, — сміється Ігор. — А так вона нічим не відрізнятиметься від звичайної, бо повністю скопійована з оригіналу».
«Пробивати» кулями склянки нескладно, каже Ігор. І часу багато не потрібно, коли вже знаєш свою справу. Виготовлення од-нієї склянки займає не більш як годину. Але про те, щоб зробити своє хобі бізнесом, поки що серйозно не задмислюється. Поки що...
«Я ще не прицінювався до ринку, не знаю, наскільки цікаво це буде людям. Проте, американські аналоги дорогуваті як для наших цін. В Америці ціна стартує від 15 доларів. Бо це ручна робота, а американці краще розуміють її цінність. Наприклад, їхні малі домашні підприємства часто виготовляють ножі, я цим цікавився і бачу, що такі речі мають попит. Але робляться вони з дорогих матеріалів — титановий сплав, різні сталі. У нас люди, може б, і хотіли щось таке придбати, але немає таких зарплат, щоб можна витрачатися на сувеніри. Як правило, люди сприймають це як розвагу. Тобто не розуміють, що це ідея індивідуальна, такого більше ніде немає. Бо якщо це робить одна людина чи кілька, то це рідкість, і аналоги знайти складно...»
Тож чи залишиться ідея лише захопленням, чи, може, й пере-
твориться на бізнес — покаже час. Принаймні воїн, який ще зовсім недавно тримав у руках справжню зброю, кулі з якої пробивають не сувенірну склянку, а щось зовсім інше, знайшов для себе мирну справу. Хоч і готовий у будь-який час, коли буде потрібно, знову вирушити захищати рідну країну.
Ольга ТКАЧЕНКО.
Фото автора та з архіву І. Єрьоміна.
