Лист захисникам України від 88-річного пенсіонера Василя Горобця з далекого Уралу висить на стіні військової бази грузинських партизанів разом із дитячими малюнками. Починався він так: «Дорогі мої сини й онуки! Брати! Від усього серця бажаю Вам швидше подолати лицемірного ворога і повернутися живими і здоровими додому». Я знаю, що пан Василь писав і перекладав свою сповідь довго, цитуючи Кобзаря. Зі сльозами. У надії обійняти серцем усіх визволителів від російських «миротворців». Без слів про прощення...
Антивоєнні пікети в Санкт-Петербурзі.
Олексій КИР’ЯНОВ (художник, член Союзу художників, із Санкт-Петербурга):
— Нині в Україні триває не холодна, а гаряча війна — з обстрілами, фронтами, пересуваннями військ, зі смертю людей з обох боків, із пропагандистським галасом з боку країни-агресора. І яка ж це така дивна країна-агресор воює з Україною (?!) — Росія!
Країна Толстого, Достоєвського, Пушкіна воює із країною Гоголя, Шевченка, Лесі Українки... Абсурд, нісенітниця, ганьба, мерзенний злочин!
Й одразу з’являються традиційно старі російські запитання. І хто ж винуватий!? І що робити?!
Треба дивитися на все холодним поглядом історика й визнавати очевидне: до влади в Росії нині прийшли найбільші негідники — колишні комуністи й колишні чекісти, брехуни й убивці, люди без сорому, без совісті й честі, «лицарі» плаща й кинджала, спадкоємці Сталіна. І ось, користуючись украй слабкими можливостями справжньої (з 1991 року) демократичної влади в країні, вони практично захопили цілу державу, Росію, і від імені цієї держави вчиняють очевидні злодіяння, розв’язують війни, обманюють, убивають, спокійно йдуть на найжахливіші злочини, провокують і ведуть війну російського народу з українським народом, народом, що історично близький і споріднений російському народу...
Їхній «лідер» Володимир Путін — дрібний, жалюгідний, злодійкуватий, брехливий, як усі чекісти, зовсім незначний у моральному й людському сенсі, невисокий (у всіх сенсах) чоловічок — уявив себе чимсь на кшталт Сталіна й раптом чомусь вирішив у цій манії безглуздої «величі», що він спадкоємець російської імперії, яку він покликаний відродити, і це його історична місія....
Але скільки крові ще проллють ці злочинці!
Що ж тоді нам робити, нам, чесним, порядним, освіченим і цивілізованим, розумним людям і в Україні, і в Росії?
Боротися з цим злом будь-якими можливими способами!
Україні та українцям згуртуватися у своєму законному прагненні відстояти свою свободу й незалежність! Воювати! Безжалісно! Зміцнювати свою армію, вступати в союзи із країнами, що бажають допомогти Україні й українському народу в його природному прагненні свободи й незалежності!
А російським людям, що не втратили залишки розуму й совісті, треба ясно розуміти, що «влада» просто й непомітно для багатьох стала фашистською, з безглуздим фюрером, з агресивною формою правління, із придушенням будь-яких свобод та інакомислення, прийшла влада, яка явно веде Росію до загибелі й краху і в економічному, і у військовому, і в історичному плані. Злодійкуваті куховарки виявилися вочевидь не здатні раціонально управляти російською державою! Крим — не наш!!! Усе це закінчиться для Росії погано. Так погано жити в такій багатій країні й не розуміти, що «влада» тебе обманює, можна тільки людям, схильним до згубного наркотичного туману російського Зомбі-ТБ.
А цей каламутний туман і морок обману людей неминуче й швидко розвіється під впливом економічних труднощів, санкцій і правди, яку, на відміну від сталінського часу, вже ні від кого не сховаєш — холодильник неминуче переможе телевізор!
А українцям я бажаю перемоги в їхній важкій боротьбі за свободу й незалежність своєї Батьківщини, України! Жертви, яких уже зазнала Україна в цій боротьбі, — занадто великі, і не можна допустити, щоб вони були даремні! Герої Майдану, воїни вільної України загинули недаремно, вони запалили Смолоскип Свободи й Гідності української нації і цей Смолоскип уже ніколи й нікому не вдасться погасити!!!
Слава Україні! Героям слава!
Анжела ОЛИФЕРЦЬ (із Казані, юрист):
— Для мене народилася Україна й закінчилася Росія одночасно. В Україні почалась Революція Гідності. У Росії... Те, що сталося в Росії, не має визначення в моєму словнику. Весь прогрес, весь гіркий досвід воєн, агресії та репресій раптом було стерто з пам’яті громадян Росії. Росія знайшла національну ідею — зовнішнього ворога, і ворогом цим стали Україна та її народ. Моя родина дивилася новини по російському телебаченню й одночасно ми отримували інформацію з перших рук — від наших друзів, які стояли на Майдані з перших його хвилин, від тих, хто вийшов на Майдан, почувши дзвони Михайлівського собору. Це був не голодний бунт і не ейфорія юрби, об’єднаної жаданням крові спільного ворога. Революція Гідності — ось точне визначення тих подій.
Я була з Україною на Майдані, перебуваючи за тисячу кілометрів від неї, я співпереживала й співчувала всім, хто стояв там у ці холодні листопадові дні й ночі. У ці дні я якось випала із спілкування з моїми друзями та з активного життя в Росії. Російська інтерпретація подій викликала в моїй родині у кращому разі сміх, у гіршому — обурення. Брехня, бруд і наклеп російського телебачення були для нас очевидні. Я, котра прожила в Росії майже тридцять років, мала сформоване й вивірене коло спілкування, людей, яких я вважала друзями. Коло спілкування, що складалося з тонких, розумних, думаючих та інтелігентних людей, раптом наїжачилося, перейнявшись державною пропагандою, й, бризкаючи отрутою і слиною, виплюнуло мене з агресією, яку просто неможливо було припустити. Актори й учителі, програмісти й судді, режисери й лікарі... мої друзі раптом замкнулися. Моя родина стала ізгоєм у цьому світі нездорової єдності. «Крим наш», — екзальтовано кричали ті, хто ще недавно говорив зі мною про добро і зло, про філософію і психологію, про душу і Бога. Мабуть, це було найважче розчарування в моєму житті.
Росія захопила Крим, Росія почала воєнні дії на сході України, Росія брала заручників, улаштовувала показові процеси й убивства. Це викликало гордість у моїх співгромадян. У 2015 році я відправила своїх старших дітей до України. Провівши тиждень у провінції й тиждень у Києві, мої дорослі діти повернулися вражені й окрилені — вони були здивовані тим, наскільки вільними почуваються люди в Україні. «Це Європа», — сказали мені п’ятнадцятирічний хлопчик і двадцятирічна дівчина, познайомившись із цією прекрасною країною. Наступного року я поїхала в Україну зі своїм дев’ятирічним молодшим сином. Я хотіла, щоб він побачив цю країну і цей народ своїми очима. «Я хочу побачити бандерівців», — сказав мій син українському прикордоннику в поїзді. «Ну, що ж, дивися», — сказав прикордонник, «Я — бандерівець». Мій син розсміявся. Потім ми бачили ще дуже багато бандерівців — продавців у магазинах, які дарували моєму синові солодощі, перехожих, котрі повертали мені загублений гаманець, таксистів, що розповідали нам про свою любов до Батьківщини, кримських татар, які втекли в Київ від «визволителів» і пригощали нас чебуреками, простих людей, які співчутливо й великодушно пробачали нас, — нас, обдурених і одурманених російською пропагандою.
Україна росте, Україна піднімається, і хочеться сказати, що «Слава Україні» — це не просто слова!
Єгор ГУСЄВ (Москва, військовий, інженер-механік):
— Український народ виступив проти злодійської влади Януковича, за нормально-людський мирний шлях розвитку своєї країни! По-людськи було шкода людей, котрі загинули на Майдані, і не можу прийняти жорстокість так званих бійців «Беркута». Мої близькі друзі приїжджали до України і на Майдан, я бачив їхні фотографії у Фейсбуці про те, що відбувається. Знав, що на Майдані нормально ставилися до гостей із Москви... Один із моїх товаришів ходив по Майдану з російським прапором і нічого — всі сприймали це спокійно. Було й у мене бажання приїхати в Україну й побачити все на власні очі...
Більшість росіян погано або зовсім не знають історію — історію своєї країни, історію України, історію Криму... У період, коли «зелені чоловічки» з’явилися в Криму, по всіх каналах російського телебачення тільки й розмов було, що Крим — російський, що він повернувся в рідну гавань. Що це місце військової слави російської армії... І так щодня впродовж дня... У Криму Росія порушила всі мислимі й немислимі міжнародні права, взаємні зобов’язання, прийняті між двома країнами. Крим — за міжнародними нормами — складова частина України. Було боляче й неприємно спостерігати за діями російської влади. Мене зворушило до сліз, коли курсанти з військового училища в Криму відмовилися присягати на вірність Росії й виїхали в центр України.
Одне тішить, що на російському телебаченні трохи згас угар стосовно України, а російський народ уже на власній шкурі починає розуміти наслідки приєднання Криму, війни на сході України й санкцій, що пішли за цим. Гадаю, що закінчення війни залежить від багатьох чинників: наприклад, від згуртованих дій Америки та європейських держав, цін на нафту і газ.
В українців усе буде добре, вони стануть на європейський шлях розвитку! Це розумний і працьовитий народ... Нині вони йдуть тунелем, але в кінці якого видно денне світло, а не йдуть до обриву. Віра, терпіння й витримка дадуть змогу українцям створити свою сильну й суверенну державу. Українці, особливо західні, не схильні до рабської психології, до якої схильна більшість населення Росії. Українці вільніший від узурпації народ. Українці мають право й повинні створити свою європейську державу, незалежну від Москви...
Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.
Фото з архіву художника Олексія КИР’ЯНОВА.
