Укр | Рус
Наслідок буревію - комунальна катастрофа Знову постраждали школярі Футбол. Полтава може залишитися без Ліги Європи Бокс. Постол і Тейлор провели першу дуель поглядів Футбол. З'явилася додаткова можливість побачити фінал Ліги чемпіонів для 15 тисяч осіб Ірина Геращенко закликала міжнародні організації активніше виступати за звільнення незаконно утримуваних громадян України на тимчасово окупованих територіях України та в РФ (відео) Президент України провів телефонну розмову з Канцлером Німеччини Брифінг Голови Верховної Ради України Андрія Парубія за підсумками Погоджувальної ради (відео) Завдання спілки - розвиток дитячого футболу У села є власний музей Головного лікаря обрали на конкурсі Підполковника поліції підозрюють у хабарництві Кам'янець-Подільський їв вареники і встановлював рекорди Перший заступник Голови ВРУ Ірина Геращенко закликала міжнародні організації зайняти більш активну позицію щодо захисту прав заручників та політв’язнів Кремля Парламент має докласти всіх зусиль, щоб Україна якнайшвидше вийшла зі статутних органів СНД, - Представник Президента у ВРУ Ірина Луценко
Загрузка...
Голосування
Чи підтримуєте ідею запровадження донорства органами людини в Україні?

Голосувати

Чи згодні ви стати донором органів післі своєї смерті?

Голосувати
На головну
14.02.2018

Ми воювали не за владу, а за свою землю

Василь ЧЕПУРНИЙ.

Акція «Голосу України» — «Допоможи родинам загиблих героїв АТО»

Десятирічний Андрій Соломаха, син загиблого учасника АТО Олега Соломахи, щодня, йдучи до школи, проходить мимо кладовища, де за великим хрестом — батько. Цей хрест встановлений ще за часів президента Ющенка на пошану замучених голодомором земляків. І з меморіальної дошки на приміщенні школи, де навчається Андрій, і на портреті та в поетичних рядках у шкільних коридорах батько щодня дивиться на сина.

Досьє

СОЛОМАХА Олег Володимирович. Народився 24 січня 1978 року в селі Буда-Вороб’ївська Новгород-Сіверського району. У 1993 році закінчив Буда-Вороб'ївську загальноосвітню школу. Працював у місцевому ТОВ «Промінь» слюсарем. Призваний до Збройних Сил України у вересні 2014 року. Старший солдат, оператор протитанкового відділення 13-го окремого мотопіхотного батальйону 1-ї окремої танкової бригади. Загинув 30 січня 2015 року під містом Вуглегірськ Бахмутського (Артемівського) району Донецької області. Похований 25 лютого 2015 року в селі Буда-Вороб’ївська. Указом Президента України № 103 від 21 березня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Меморіальна дошка Олегу Соломасі на школі в селі Буда-Вороб’ївська.

 

Син воїна Андрій Соломаха (праворуч) зі своїм другом Андрієм. 

Фото Бориса ДОМОЦЬКОГО.

У Буду-Вороб’ївську Новгород-Сіверського району, що за півдесятка кілометрів від російського кордону, продиралися мало не пузом машини по льодових шишаках. А довкружні поля дихали сніговим спокоєм та мовчанкою.

Тут живе родина загиблого воїна російсько-української війни Олега Соломахи. 

А ось уже на повороті на Вороб’ївку дорога не тільки не чищена, а й навіть кучугура забарикадувала поворот — як символ неуваги місцевої влади. Цікаво, що цією дорогою вчора їхали районні представники, що приїздили до родини героя АТО вшанувати його пам’ять — виходить, і для них не почистили, і вони самі не дали команди на розчистку. А на післязавтра тут мав проходити сход села, і знову ніхто не почистив. Якась загальна байдужість і опущеність рук...

Розповідь побратима

Коли ми з Борисом Домоцьким, котрий під час похорону Олега Соломахи був заступником голови районної державної адміністрації і займався цією невеселою процедурою, таки добралися до хати родини Соломахи і зайшли на кухню, ні вдови воїна, ні сина вдома не було. На кухні порався якийсь чоловік. Питаю: «А ви хто?» Виявляється, Олег Силенок був побратимом загиблого і за день перед його загибеллю отримав поранення. А тут допомагає дружині побратима — кухню облицював кахлями, поставив двері...

Позивний Олега Соломахи — «Солома», його побратима — «Сова». Познайомились вони у Чернігівському райвійськкоматі. Олег Силенок, родом із Бахмача, має довгу військову біографію — він був ще миротворцем у колишній Югославії, а на Донбасі воював уже на контракті, та поранення вивело зі строю. «Тепер я більше по госпіталях — лікарі кажуть, що осколки мінометні, які в мене між ребрами і в спині, повинні самі вийти, бо не можуть вирізати — надто близько загроза паралізації», — розповідає Олег Силенок.

З’ясовується, Олег Соломаха, хоч і був лише старшим солдатом, фактично керував відділенням, бо лейтенант, котрий числився командиром, не справлявся зі своїми фронтовими обов’язками, і Олег, як старший і досвідчений чоловік, взяв на себе цю нелегку ношу. Лейтенант вижив, хоча тоді загинули під Вуглегірськом багато воїнів з Чернігівщини, і Олег Силенок бачив його на зборах фронтовиків у Чернігові. Цікаво — чи він розуміє, кому завдячує своїй «науці»?

Біль не притупляється

Сина Олега Соломахи, Андрія, ми зустріли біля школи, коли він виходив зі своїм другом, теж Андрієм. Вдома я вручив йому сувеніри від «Голосу України», та до розмови він не став — певно, важко говорити про вбитого окупантами батька з чужими людьми. Тим паче, що за день перед нашим приїздом у школі було проведено урочистий захід, де багато дорослих «співчували» і викликали сльози...

Коли батько загинув, у хлопчика був такий стрес, що тільки відпочинок з мамою в санаторії якось вирівняв його душевну ситуацію. А старша донька Юлія, що вчиться у Чернігові на кухаря, певно, пережила трагедію легше, але від того біль не стає меншим...

Досі — за московським часом?

Не втримаюся від шпильки на адресу влади — коли школа хотіла передати в район інформацію про захід пам’яті героя-земляка, це довелося робити мало не вручну. Адже Інтернет тут працює, як мокре горить. Інформацію передали автобусом — флешка та паперовий варіант. Зате районний відділ освіти бадьоро рапортує, що всі 18 шкіл забезпечені доступом до Інтернету. Ми на власні очі побачили, що це далеко від правди. І це в прикордонні! До речі, моє перебування тут, за чотири-п’ять кілометрів від російського кордону, відзначилося ще й тим, що годинник на мобільному телефоні перевівся на московський час. А тарілки, що більмами стоять над сільськими хатами, ловлять російські канали. Бо нема надійного покриття сигналу!

Я присягу давав

— Повістку принесли Олегу із сільради, коли він у батьків кабана смалив, — розповідає Людмила Соломаха, вдова героя. — Його відмовляли йти в армію, але він відповів: «Я присягу давав!». Це був аргумент, на який ніхто не зміг вплинути.

А Олег Силенок, побратим загиблого, ніби продовжує його думку: «Ми воювали не за владу, а за свою землю. Щоб не ґвалтували наших жінок, як це робили росіяни на Донбасі, не вбивали дітей. Ми чітко розуміли і розуміємо, що це війна не з Путіним і не за Порошенка, а це війна з Росією. Якби я міг ще воювати — пішов би знову бити російських окупантів». Сказано це було спокійно і впевнено — так, як говорять про сіно, яке завтра треба косити, чи про свиню, яку треба колоти.

Кінь не пережив втрати господаря

У господарстві Соломах: корова, овечки, качки, кури, кролі, яких любить годувати малий Андрійко... Овечкам я здивувався, але, виявляється, мати досі, по-старовинному, на прядці, сукає пряжу з овечої шерсті. А ось кінь не витримав загибелі господаря.

«Він був такий, що, крім Олега, нікого до себе не підпускав. Довелося здати», — розповідає Людмила Соломаха.

Держава взяла на себе зобов’язання забезпечувати родини загиблих паливом. Родині Соломахи на початок лютого дров ще не привозили... «Може, весною привезуть, як минулі роки», — каже оптимістично Людмила Соломаха.

До речі, Людмила працює листоношею, і «Голос України» в селі передплачують семеро людей. Не школа, не сільрада, а звичайні пенсіонери. Вони першими і прочитають про свого героя-земляка...

Чернігівська область.

Хто може допомогти родині загиблого воїна — номер картки у ПриватБанку його дружини Соломахи Людмили Іванівни 5167 4910 0039 7009

ДОВІДКА

Буда-Вороб’ївська — село на Чернігівщині, що виникло внаслідок промислу — виготовлення поташу. Звідси назва «Буда», бо саме в будах його виготовляли. У селі є неповна школа, Будинок культури, поштове відділення, ФАП, мешкають майже 400 жителів. Розташоване за чотири кілометри від російського кордону.

 

Всі статті рубрики На головну