Укр | Рус
Футбол. Динамівці не пустили конкурента у відрив Допомогу при народженні дитини онлайн оформили 20 тисяч українців — Гройсман Ягланд про трагедію в Керчі: РФ відповідає за порушення на окупованих нею територіях Лондон вийшов на марш з вимогою референдуму стосовно угоди щодо Brexit Хокей. «Донбас» здолав і чемпіона Ісландії Велоспорт. Першого дня – дві нагороди «Хода за свободу» – проти торгівлі людьми Синод УПЦ КП змінив форму титулу предстоятеля УПЦ КП звернулася з листом до Вселенського Патріарха Варфоломія та Синоду Вселенського Патріархату Футбол. «Зоря» прокинулася, але потяг уже пішов… УПЦ КП закликає розпочати підготовку до об’єднавчого Собору Москва звинуватила Вашингтон у "фабрикації" приводів для санкцій На ділянці дороги Стрий – Мамалига біля міста Долини влаштовують нове асфальтове покриття Рівненська ОДА підписала Меморандум про співпрацю з Німецько-українським фондом Підроблені акцизні марки та сумнівної якості продукцію вилучили поліцейські у Здолбунові
Загрузка...
На головну
14.02.2018

Ми воювали не за владу, а за свою землю

Василь ЧЕПУРНИЙ.

Акція «Голосу України» — «Допоможи родинам загиблих героїв АТО»

Десятирічний Андрій Соломаха, син загиблого учасника АТО Олега Соломахи, щодня, йдучи до школи, проходить мимо кладовища, де за великим хрестом — батько. Цей хрест встановлений ще за часів президента Ющенка на пошану замучених голодомором земляків. І з меморіальної дошки на приміщенні школи, де навчається Андрій, і на портреті та в поетичних рядках у шкільних коридорах батько щодня дивиться на сина.

Досьє

СОЛОМАХА Олег Володимирович. Народився 24 січня 1978 року в селі Буда-Вороб’ївська Новгород-Сіверського району. У 1993 році закінчив Буда-Вороб'ївську загальноосвітню школу. Працював у місцевому ТОВ «Промінь» слюсарем. Призваний до Збройних Сил України у вересні 2014 року. Старший солдат, оператор протитанкового відділення 13-го окремого мотопіхотного батальйону 1-ї окремої танкової бригади. Загинув 30 січня 2015 року під містом Вуглегірськ Бахмутського (Артемівського) району Донецької області. Похований 25 лютого 2015 року в селі Буда-Вороб’ївська. Указом Президента України № 103 від 21 березня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Меморіальна дошка Олегу Соломасі на школі в селі Буда-Вороб’ївська.

 

Син воїна Андрій Соломаха (праворуч) зі своїм другом Андрієм. 

Фото Бориса ДОМОЦЬКОГО.

У Буду-Вороб’ївську Новгород-Сіверського району, що за півдесятка кілометрів від російського кордону, продиралися мало не пузом машини по льодових шишаках. А довкружні поля дихали сніговим спокоєм та мовчанкою.

Тут живе родина загиблого воїна російсько-української війни Олега Соломахи. 

А ось уже на повороті на Вороб’ївку дорога не тільки не чищена, а й навіть кучугура забарикадувала поворот — як символ неуваги місцевої влади. Цікаво, що цією дорогою вчора їхали районні представники, що приїздили до родини героя АТО вшанувати його пам’ять — виходить, і для них не почистили, і вони самі не дали команди на розчистку. А на післязавтра тут мав проходити сход села, і знову ніхто не почистив. Якась загальна байдужість і опущеність рук...

Розповідь побратима

Коли ми з Борисом Домоцьким, котрий під час похорону Олега Соломахи був заступником голови районної державної адміністрації і займався цією невеселою процедурою, таки добралися до хати родини Соломахи і зайшли на кухню, ні вдови воїна, ні сина вдома не було. На кухні порався якийсь чоловік. Питаю: «А ви хто?» Виявляється, Олег Силенок був побратимом загиблого і за день перед його загибеллю отримав поранення. А тут допомагає дружині побратима — кухню облицював кахлями, поставив двері...

Позивний Олега Соломахи — «Солома», його побратима — «Сова». Познайомились вони у Чернігівському райвійськкоматі. Олег Силенок, родом із Бахмача, має довгу військову біографію — він був ще миротворцем у колишній Югославії, а на Донбасі воював уже на контракті, та поранення вивело зі строю. «Тепер я більше по госпіталях — лікарі кажуть, що осколки мінометні, які в мене між ребрами і в спині, повинні самі вийти, бо не можуть вирізати — надто близько загроза паралізації», — розповідає Олег Силенок.

З’ясовується, Олег Соломаха, хоч і був лише старшим солдатом, фактично керував відділенням, бо лейтенант, котрий числився командиром, не справлявся зі своїми фронтовими обов’язками, і Олег, як старший і досвідчений чоловік, взяв на себе цю нелегку ношу. Лейтенант вижив, хоча тоді загинули під Вуглегірськом багато воїнів з Чернігівщини, і Олег Силенок бачив його на зборах фронтовиків у Чернігові. Цікаво — чи він розуміє, кому завдячує своїй «науці»?

Біль не притупляється

Сина Олега Соломахи, Андрія, ми зустріли біля школи, коли він виходив зі своїм другом, теж Андрієм. Вдома я вручив йому сувеніри від «Голосу України», та до розмови він не став — певно, важко говорити про вбитого окупантами батька з чужими людьми. Тим паче, що за день перед нашим приїздом у школі було проведено урочистий захід, де багато дорослих «співчували» і викликали сльози...

Коли батько загинув, у хлопчика був такий стрес, що тільки відпочинок з мамою в санаторії якось вирівняв його душевну ситуацію. А старша донька Юлія, що вчиться у Чернігові на кухаря, певно, пережила трагедію легше, але від того біль не стає меншим...

Досі — за московським часом?

Не втримаюся від шпильки на адресу влади — коли школа хотіла передати в район інформацію про захід пам’яті героя-земляка, це довелося робити мало не вручну. Адже Інтернет тут працює, як мокре горить. Інформацію передали автобусом — флешка та паперовий варіант. Зате районний відділ освіти бадьоро рапортує, що всі 18 шкіл забезпечені доступом до Інтернету. Ми на власні очі побачили, що це далеко від правди. І це в прикордонні! До речі, моє перебування тут, за чотири-п’ять кілометрів від російського кордону, відзначилося ще й тим, що годинник на мобільному телефоні перевівся на московський час. А тарілки, що більмами стоять над сільськими хатами, ловлять російські канали. Бо нема надійного покриття сигналу!

Я присягу давав

— Повістку принесли Олегу із сільради, коли він у батьків кабана смалив, — розповідає Людмила Соломаха, вдова героя. — Його відмовляли йти в армію, але він відповів: «Я присягу давав!». Це був аргумент, на який ніхто не зміг вплинути.

А Олег Силенок, побратим загиблого, ніби продовжує його думку: «Ми воювали не за владу, а за свою землю. Щоб не ґвалтували наших жінок, як це робили росіяни на Донбасі, не вбивали дітей. Ми чітко розуміли і розуміємо, що це війна не з Путіним і не за Порошенка, а це війна з Росією. Якби я міг ще воювати — пішов би знову бити російських окупантів». Сказано це було спокійно і впевнено — так, як говорять про сіно, яке завтра треба косити, чи про свиню, яку треба колоти.

Кінь не пережив втрати господаря

У господарстві Соломах: корова, овечки, качки, кури, кролі, яких любить годувати малий Андрійко... Овечкам я здивувався, але, виявляється, мати досі, по-старовинному, на прядці, сукає пряжу з овечої шерсті. А ось кінь не витримав загибелі господаря.

«Він був такий, що, крім Олега, нікого до себе не підпускав. Довелося здати», — розповідає Людмила Соломаха.

Держава взяла на себе зобов’язання забезпечувати родини загиблих паливом. Родині Соломахи на початок лютого дров ще не привозили... «Може, весною привезуть, як минулі роки», — каже оптимістично Людмила Соломаха.

До речі, Людмила працює листоношею, і «Голос України» в селі передплачують семеро людей. Не школа, не сільрада, а звичайні пенсіонери. Вони першими і прочитають про свого героя-земляка...

Чернігівська область.

Хто може допомогти родині загиблого воїна — номер картки у ПриватБанку його дружини Соломахи Людмили Іванівни 5167 4910 0039 7009

ДОВІДКА

Буда-Вороб’ївська — село на Чернігівщині, що виникло внаслідок промислу — виготовлення поташу. Звідси назва «Буда», бо саме в будах його виготовляли. У селі є неповна школа, Будинок культури, поштове відділення, ФАП, мешкають майже 400 жителів. Розташоване за чотири кілометри від російського кордону.

 

Всі статті рубрики На головну