У Дніпровському академічному театрі драми та комедії відбулася знаменна подія, гідна всеукраїнської уваги. У виставі «Дивна місіс Севідж» у заглавній ролі виступила народна артистка України Людмила Вершиніна. Так вона зустріла своє 90-ліття. Актриса, як завжди, показала майстер-клас: надзвичайні обертони голосу, дивні інтонації, сильні емоції, переходи від гумору до глибокого суму і відчаю. А над усім цим — нескінченна доброта, душевна відкритість, щирість. І важко розрізнити, хто будить ці почуття — актриса чи її героїня.

На знімку: Людмила Вершиніна на 90-літті рідного театру, що старший від неї лиш на рік.

Фото надане автором.

Людмила Іванівна недарма обрала для бенефісу саме цю роль. Ця вистава поставлена давно й залишилась їй у спадок від чоловіка — режисера Віталія Ковалевського. Віталій Інокентійович був дуже мудрою людиною, обдарованим режисером і талановитим педагогом. «Дивна місіс Севідж» — його остання постановка. Коли Людмила Вершиніна отримала від Президента України президентську стипендію, то зробила її основою благодійного фонду пам’яті В. Ковалевського — для нужденних ветеранів сцени.

Віталія Ковалевського Вершиніна вважає своїм другим вчителем у творчості й у житті. А першим був керівник курсу у Дніпропетровському театральному училищі Ілля  Кобринський, до якого вона й пішла після училища в український театр ім. Т. Шевченка, де він був головним режисером. А у 1958 році перейшла за ним у російський театр ім. Горького. Тепер це Академічний театр драми та комедії, йому Вершиніна віддала 60 літ вірного служіння.

Вона любила складні завдання. В юності багато грала хлопчаків. У неї був чудовий голос — колоратурне сопрано. Вона була яскравою героїнею, грала шіллерівських Луїзу й Амалію, шекспірівських Офелію та Клеопатру. За короткий час перебування у Львівському театрі ім. М. Заньковецької встигла зіграти в «Ромео і Джульєтті» й була визнана кращою Джульєттою України.

Усі євреї Дніпропетровська буквально носили її на руках за роль Рози у виставі «Вулиця Шолом-Алейхема, 40». А нині вона підігріває цю любов у ролі Голди, дружини Тев’є-молочника у виставі «Мир дому твоєму». Так тонко, з таким тактом і з таким співчуттям до своїх героїнь може грати тільки великої душі людина і велика актриса!
Її театр — це театр сильних почуттів, які не можна імітувати, а тільки пережити.

Дніпро.