За показниками яких лічильників повинні платити за газ мешканці багатоквартирних будинків? Запитання гостро постало після підписання Президентом та набрання чинності з 19 січня Закону № 2260-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо порядку встановлення лічильників побутовим споживачам природного газу». Адже цим документом передбачений новий порядок встановлення лічильників. Тепер газорозподільні компанії не мають права встановлювати загальні лічильники без згоди мешканців-співвласників багатоквартирного будинку. Також їм заборонено припиняти поставки газу до такого будинку, якщо співвласники проти встановлення загального приладу обліку.

Медіарозголос щодо законодавчих змін, які стосуються більшості населення країни, тривав, як зазвичай, кілька днів — і стих. Ми ж вирішили з’ясувати детальніше, як ці зміни позначаться на гаманцях українців.

Безумовно, цей документ удосконалює принципи обліку газу та підвищує рівень захисту прав його споживачів. Відповідно до пункту 2 статті 2 закону, «суб’єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, мають забезпечити споживачів природного газу — фізичних осіб (населення) індивідуальними лічильниками газу». Їх встановлення повинно фінансуватися за рахунок коштів газорозподільної компанії. Терміни встановлення подовжено до 1 січня 2021 року.

Тобто протягом трьох років — до кінця 2020-го — люди зможуть безплатно встановити лічильники газу у своїх квартирах. За бажання це можна зробити самостійно, а компенсація таких витрат відбуватиметься за рахунок коштів, які сплачуються за тарифом на розподіл природного газу.

Отже, мешканці багатоквартирних будинків платитимуть за фактично спожитий газ, а не за кубометри, спалені сусідами і поділені між усіма за сумнівним принципом — залежно від того, скільки людей офіційно зареєстровані у помешканні. Власне, обурення такою системою розподілу оплати і стало детонатором депутатської активності у прийнятті змін до Закону «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Але не все так райдужно. Нагадаємо — у попередній редакції закон діяв із 2011 року, і колізія полягала в тому, що в ньому не було чітко прописано, які саме лічильники має встановлювати газорозподільна компанія: квартирні чи загальнобудинкові.

Скориставшись такою невизначеністю, міськ- та облгази почали масово монтувати саме будинкові лічильники, не питаючи на те згоди в співвласників помешкань — чи то в ОСББ, чи то в управляючих компаній (колишніх ЖЕКів), а то й зовсім не повідомляючи про це. Математика проста: будинковий лічильник коштує до 50 тисяч гривень, вартість квартирного під ключ — приблизно 2,5 тисячі. Для прикладу, якщо в будинку 100 квартир, необхідно витратити майже 250 тисяч гривень (плюс морока зі встановленням та підключенням), замість 50 тисяч на монтування загальнобудинкового лічильника. Економія для газорозподільної компанії — мало сказати, що суттєва. Тим паче, що в оплату за газ для споживачів включено тариф на розподіл природного газу...

За статистикою НКРЕКП (Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), газорозподільні компанії успішно впоралися з поставленою метою, й будинковими лічильниками охоплено понад 90 відсотків житлового фонду України.

ПАТ «Київгаз» суттєво «відстав» — із 5 700 запланованих на початок 2018-го встигли встановити «лише» 2 225 будинкових лічильників. На це витрачено 104 мільйони 450 тисяч гривень, повідомила прес-служба компанії на наш запит. Статистики щодо того, скількома із цих 2 225 будинків керують ОСББ (їх, за інформацією із сайту КМДА, станом на 1 січня 2018 року зареєстровано в столиці 1 002), а скількома — управляючі компанії, немає. Але є небезпідставне припущення, що більшість із цих будинків — у комунальній власності, і їх мешканців навіть не попереджали про встановлення одного лічильника на всіх.

Цікавим є факт, про який розповідають жителі столичного мікрорайону Березняки. Коли їм уперше надійшли платіжки за газ із сумами по 2—5 тисяч гривень, звісно, люди почали з’ясовувати, що ж діється? Отут вони й дізналися про спільні лічильники на своїх будинках. А потім ці лічильники дивним чином почали щезати. Куди вони поділися, місцевим активістам дізнатися не вдалося. Але видається сумнівним, що їх скрутили безхатьки.

Не менш цікавими є також дані щодо кількості встановлених у Києві індивідуальних лічильників. Як повідомляє департамент житлово-комунальної інфраструктури КМДА у відповідь на наш запит, із 600 тисяч столичних квартир, де газ використовується для приготування їжі і де мали, за попередньою редакцією закону, до 1 січня 2018 року встановити індивідуальні лічильники, їх змонтовано лише у 143 353 квартирах (причому невідомо, яка кількість встановлена мешканцями самостійно й чи компенсували їм витрати, адже це мало бути закладено в тариф за розподіл газу). Тому з’ясувати, скільки точно коштів витрачено «Київгазом» на встановлення квартирних приладів обліку, не вдалося.

За інформацією щодо ситуації з обліком газу загалом у країні «Голос України» звернувся з низкою актуальних питань до установи, покликаної державою регулювати процеси у сферах енергетики та комунальних послуг — до НКРЕКП. На жаль, ми досі не отримали відповідь на свій запит від 19 лютого 2018 року, попри те, що Законом «Про доступ до публічної інформації» передбачено п’ятиденний термін для надання відповіді «з дня отримання запиту» або до 20 днів «у разі, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних». Причому «про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту...» «...з обґрунтуванням такого продовження» (пп. 1, 4 ст. 20).

Тож ми вдалися до самостійного аналізу даних НКРЕКП, наведених у таблицях джерел фінансування планів розвитку газорозподільних систем міськ- та облгазів на 2016—2025 роки з відповідних постанов регулятора, які розміщені на офіційному сайті установи. І з цікавістю розглянули плани витрат на встановлення; 1) «будинкових приладів обліку»; 2) «лічильників газу населенню» за 2016 рік у найбільших містах країни.

Цифри такі: Харків — відповідно — 13 мільйонів 268 тисяч гривень і 42 мільйони 346,6 тисячі гривень; 

Одеса — 33 мільйони 514 тисяч і 22 мільйони 93,7 тисячі гривень; 

Львів — 36 мільйонів 644 тисячі і 10 мільйонів 864,9 тисячі; 

Дніпро — 32 мільйони 375 тисяч і 37 мільйонів 25 тисяч; 

Київ — сума коштів, витрачених на будинкові лічильники 2016-го, не вказана, на індивідуальні — 634,9 тисячі гривень.

Простою дією додавання з’ясовуємо, що лише 2016 року газорозподільними компаніями 4 найбільших міст України на встановлення загальнобудинкових лічильників імовірно витрачено 115 мільйонів 801 тисячу гривень. Додамо сюди вже «освоєні» київські 104 мільйони 450 тисяч гривень за 2 225 встановлених лічильників. Маємо 220 мільйонів 251 тисячу гривень.

А тепер уявімо, які суми витрачені на будинкові лічильники в масштабах цілої країни. Йдеться про мільярд гривень, а, може, й більше. І скидається на те, що спущених на вітер. Чому? Бо, за новою редакцією Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», протягом трьох років в усіх квартирах повинні бути індивідуальні лічильники. То навіщо тоді потрібні оці, вже встановлені будинкові? Для зведення загального балансу? Яку функцію вони виконуватимуть? Тим паче, що будь-який мешканець, за відсутності квартирного лічильника, може оскаржити в суді суму нарахувань за будинковим і платити за нормами споживання на одну особу, визначеними в розпорядженні Кабміну. До речі, ці запитання також є серед інших у нашому запиті до НКРЕКП, відповідь на який ми сумирно чекаємо.

На думку експерта DiXi Group Романа Ніцовича, 
найімовірніше мешканці тих будинків, де вже встановлені загальні лічильники газу, поки що платитимуть саме за їхніми показниками, оскільки закон зворотної дії не має. Але повинен бути чіткий механізм обрахування використаного газу, і самі мешканці мають відстежувати цей процес. Загалом же потрібен індивідуальний підхід до кожного будинку, тим паче, що це було передбачено й попередньою редакцією Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», наголошує експерт.

Також Роман Ніцович зауважує, що газорозподільні компанії активізувалися у встановленні приладів обліку природного газу у 2016—2017 роках, хоча мали на це 7 років — з 2011-го до 2018-го. Не встигали, і тому, либонь, щоб відзвітувати на виконання закону про запровадження в країні комерційного обліку газу, серійно повстановлювали хоч якісь лічильники — загальнобудинкові.

«Голос України» запитав у ПАТ «Київгаз»: 

1) Як після набрання чинності законом № 2260-VIII компанія врегульовуватиме відносини зі співвласниками багатоквартирних будинків, на котрі вже встановлені загальні лічильники, якщо мешканці не погоджуються з цим і хочуть встановити індивідуальні; 

2) Що буде далі зі встановленими лічильниками загального користування?

Й отримав такі відповіді:

1) «Наразі дане питання на нормативно-правовому рівні не врегульовано. У трьохмісячний строк із дня набрання чинності зазначеного Закону України нормативно-правові акти мають бути приведені у відповідність до зазначеного Закону України»;

2) «Чинні нормативно-правові акти не забороняють облік на підставі показань загальнобудинкового вузла обліку газу, а навпаки, затверджують порядок проведення таких розрахунків».

Тож після 19 квітня ми повернемося до цієї теми. А поки що, як то кажуть, стежте за руками.

Фотоколаж Валерія ПРИХОДЬКА.