Розпочався 2018 рік. Для колективу Університету «Україна» («УУ») він є особливим — йому (університету) виповнюється 20 літ. Він був створений як ВНЗ для надання освітніх послуг усім громадянам без винятку. Тож головна увага на старті приділялася дітям з інвалідністю, дітям-сиротам та дітям із соціально незахищених сімей. Враховуючи цю специфіку університету, структуру формували як систему з розподіленими параметрами. Інакше кажучи, для спрощення транспортування суб’єктів до місць навчання було створено мережу територіально відокремлених структурних підрозділів (ТВСП) (інститути, філії, коледжі, інформаційно-комунікативні центри тощо). На сьогодні їх в університеті нараховується понад 35 і розташовані вони у 26 містах України. Щоб підтвердити правильність такої стратегії, наведемо приклад Полтавщини: 92 студенти з інвалідністю навчаються у ВНЗ області, 79 осіб із них вчаться у Полтавському інституті Університету «Україна».
Дуже важливою особливістю Університету «Україна» є те, що у його засновників немає дивідендів, тобто цей ВНЗ не займається заробітчанством, його корпоративна академічна і підприємницька культури насичені елементами жертовності. Переважна більшість викладачів університету — це істинні орачі освітянської ниви. Чи багато ви знайдете прикладів, щоб у підприємницькій структурі засновники не отримували дивідендів? Питання швидше риторичне.
Завдяки такому підходу Університет «Україна» за період свого існування виріс у досить потужну освітянську структуру: сучасні навчально-лабораторні корпуси є окрасою західної частини столиці України. Навчально-лабораторна база побудована з повним подоланням архітектурних бар’єрів. За ці роки було підготовлено понад 135,0 тис. фахівців, у тому числі 10 тис. громадян з інвалідністю. Наші випускники, маючи добротну професійну підготовку, обіймають високі посади у різних структурах. Тільки кафедра журналістики, наприклад, поповнила ряди письменників і журналістів України тридцятьма трьома членами спілки.
Доброго і важливого здійснено було багато. Свідомими громадянами: вченими, педагогами, батьками, студентами при підтримці владних структур створено перший ВНЗ в Україні, побудований на інклюзивних принципах. Честь і слава їм за це!
Отже, Університет «Україна» — це потужний проект, який значною мірою виконано, але ще не завершено. Сьогодні вже існує потужний недержавний ВНЗ. За контингентом студентів він входить у десятку найбільших вишів України, а серед недержавних — найбільший. А щодо його внеску у сферу інклюзивної освіти вищої школи, то наведемо тут декілька витягів зі щорічних звітів або національних доповідей, старт яким було дано Указом Президента України від 18.12.2007 р. № 1228/2007 «Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями».
1. Міністерство праці та соціальної політики.
«Про становище інвалідів в Україні». Національна доповідь. Київ, 2008 р.:
«Однак у більшості вітчизняних вищих навчальних закладів не забезпечено навіть мінімальних умов, необхідних для навчання в них осіб з інвалідністю, що значно ускладнює реалізацію такими особами їх невід’ємного права на здобуття освіти. Водночас існує низка вищих навчальних закладів, які досягли істотних результатів в організації навчання інвалідів. Провідним серед таких ВНЗ є Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», що має представництва та філії у всіх регіонах країни.
У 2007/2008 навчальних роках у зазначеному університеті здійснювалася підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста, магістра за спеціальностями: фізична реабілітація; документознавство та інформаційна діяльність; дизайн; журналістика; переклад; психологія; соціальна робота; фінанси; банківська справа; маркетинг; менеджмент зовнішньоекономічної діяльності; правознавство; комп’ютерні системи та мережі тощо.
В університеті передбачено також здійснення підготовки молодших спеціалістів за дистанційною формою навчання за спеціальностями: діловодство, фінанси, бухгалтерський облік, правознавство та перепідготовку спеціалістів за спеціальностями: психологія, фінанси, облік і аудит, правознавство». І далі:
«Для підвищення якості фахової підготовки осіб з інвалідністю викладачами Університету «Україна» розроблено адаптовані для цієї категорії студентів навчальні програми та вітчизняну модель супроводу таких студентів в інтегрованому освітньому середовищі. Зазначені навчальні програми та модель супроводу навчання студентів з інвалідністю успішно впроваджуються у базовій структурі університету у м. Києві та в усіх його філіях у регіонах».
2. Міністерство освіти і науки України.
«Освіта осіб з інвалідністю в Україні». Тематична національна доповідь. Київ, 2010 р.:
«Оптимальною є модель, за якої супровід навчання студентів здійснює спеціальний підрозділ (підрозділи), що створений у структурі вищого навчального закладу та забезпечує формування спеціальних освітніх умов, надання спектра відповідних послуг.
Супровід розпочинається з моменту звернення людини до вузу і охоплює процеси підготовки до вступу, власне вступу та навчання у ВНЗ, а також передбачає підтримку у працевлаштуванні.
Україна має певний досвід організації такої роботи. Прикладом інклюзивного навчання осіб з особливими потребами у вузі є Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна». У закладі розроблено ефективну модель системи супроводу навчання осіб з особливими потребами. Структурними компонентами цієї моделі є: відділ адаптації та реабілітації; медична частина; відділ спеціальних технологій навчання. Усі блоки моделі системи супроводу вступають у дію поступово і можуть діяти одночасно, доповнюючи один одного. Керівництво університету підкреслює, що, приймаючи на навчання людей з інвалідністю, ВНЗ має вирішувати низку організаційних, технічних, психолого-педагогічних, методичних, соціальних та інших проблем для забезпечення інклюзії студентів із різними нозологіями».
3. Міністерство соціальної політики України.
«Про становище осіб з інвалідністю в Україні». Київ, 2013 р.:
«Одним із найбільш відомих ВНЗ України, де здійснюється фахова підготовка інвалідів, є Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» (далі — Університет «Україна»). Цей університет має представництва та філії (територіально відокремлені структурні підрозділи) в усіх регіонах України. Базова структура Університету «Україна» розташована в м. Києві.
Університет «Україна» є ВНЗ інклюзивного типу, в якому разом зі здоровими студентами навчаються студенти-інваліди І—ІІІ груп інвалідності з різними нозологіями захворювання (з вадами слуху, зору, опорно-рухового апарату тощо). У 2012/2013 навчальному році в Університеті «Україна» та в його територіально відокремлених структурних підрозділах навчалося приблизно 1 600 студентів-інвалідів.
У базовій структурі Університету «Україна» понад 10 років діє відділ довузівської підготовки, де в інклюзивному освітньому середовищі (тобто спільно зі здоровими абітурієнтами) проходять довузівську підготовку абітурієнти з інвалідністю. Необхідно звернути увагу й на те, що в Університеті «Україна» складено, оформлено та затверджено навчально-методичну базу щодо навчання студентів-інвалідів. До навчального процесу студентів-інвалідів постійно впроваджуються спеціальні інформаційні та навчальні технології, що підвищує ефективність фахової підготовки цієї категорії студентів».
4. Міністерство культури України.
«Участь осіб з інвалідністю в культурному житті, проведенні дозвілля й відпочинку». Київ, 2015 р.:
«З 2008 року НПБУ (Національна парламентська бібліотека України. — Авт.) співпрацює з Відкритим міжнародним університетом розвитку людини «Україна», метою якого є забезпечення рівного доступу до якісної освіти людям із інвалідністю. Працівники бібліотеки вивчають інформаційні потреби студентів та викладачів Університету «Україна», формують відповідні списки нових надходжень та здійснюють їх цільове розсилання електронною поштою користувачам-інвалідам».
Перелік добрих справ Університету «Україна» можна було б продовжити. На його рахунку як піонера інклюзивної освіти у вищій школі є чимало цікавих напрацювань. Вони оцінені належним чином у США, Великій Британії, країнах Балтики тощо. Прийдіть на територію університету — і на стіні фасаду вас зустріне напис: «Хто думає про майбутнє, той творить освіту», виконаний червоними літерами, а далі йде список юридичних і фізичних осіб, які сприяли становленню і розвитку Університету «Україна». І починається цей список із Київської міської ради, під номером два йде Київська міська державна адміністрація, загалом дев’ять позицій, включно з вісьмома юридичними особами і однією фізичною. Зауважимо, що університет став першим в Україні навчальним закладом, який звернув увагу на проблему освіти інвалідів та їхню подальшу професійну реалізацію і соціальну адаптацію. Люди, проблеми яких довгий час не дуже цікавили ані владу, ані громадськість, звикли піклуватися про себе самі. А тому звістка, що з’явився вищий навчальний заклад, в якому не відмовлять навчати, незважаючи на фізичні чи сенсорні вади, а створюють усі умови для нього, до того ж безплатно надають можливість отримати вищу освіту та стати повноцінним членом суспільства, за допомогою «циганської пошти» поширилась миттєво. Адже таке було вперше. Кількість студентів почала швидко зростати. Майже одночасно КМДА затвердила загальноміську програму «Турбота», істотно розширивши можливості не лише університету, а й пересічних киян. Можливість навчатися безплатно отримали діти-сироти, інваліди та діти із малозабезпечених родин: у рамках програми вартість їхнього навчання відшкодовувалась міською владою.
Динаміка розвитку університету та необхідність створення достойної матеріально-технічної бази для навчання студентів стали поштовхом до розбудови власних приміщень у Святошині та перетворення недобудованого дитячого санаторію на сучасне академічне містечко з розвиненою інфраструктурою: з навчальним, реабілітаційними та лабораторними приміщеннями. І все це робилося без копійки державного фінансування на капіталовкладення. Будівництво та реконструкція проводилися насамперед за рахунок коштів, зароблених колективом університету. Від Фонду соціального захисту населення передавалось навчальне та комп’ютерне обладнання, яке було необхідне для організації повноцінного навчального процесу. Але коштів не вистачало. І тому для подальшої розбудови навчальних корпусів між Університетом «Україна», Київською міською державною адміністрацією та ПАТ КБ «Хрещатик» були підписані тристоронні договори на пільгове кредитування будівництва навчального комплексу університету. Подякою за таку підтримку стала багатотисячна кількість вдячних випускників університету, які, можливо, вперше у житті відчули, що вони зі своїми мріями, бажаннями, проблемами комусь потрібні, що хтось їм допомагає і опікується ними, що, врешті-решт, комусь не байдужа їхня доля.
Але не треба думати, що все йшло ідеально, траплялися й помилки, промахи, недоліки. Лунала й відповідна критика, бо у великих справах всяке буває. Та й проблем вистачало і вистачає. Це якщо бути чесним і справедливим.
Минув час... Прийшли нові керівники міста Києва разом зі своєю «молодой командой»... Програма «Турбота» залишилась лише на папері і в пам’яті наших студентів про те, що колись було інакше... Кошти міського бюджету, передбачені програмою, не перераховувалися в університет. Будь-яка спроба вирішити ці питання закінчувалась листуванням або ж перевіркою цільового використання коштів, перерахованих, між іншим, попередньою київською владою. Одна перевірка змінювала іншу, надавались довідки про все-таки цільове використання коштів та про те, що все-таки «да», існують борги перед університетом. У бюджеті Києва вони сесією міськради передбачались, але за призначенням не надходили. І так із року в рік... Тож і має КМДА борг перед університетом за програмою «Турбота» і за пільговими кредитами банку «Хрещатик» понад 26 мільйонів гривень. Усі це знають, але...
А що ж університет? Він дотримався обіцянки і безплатно довчив сиріт та дітей із малозабезпечених родин. Адже вони так вірили, що комусь небайдужі... Тут доречно нагадати, що через недоплати КМДА з тих чи інших причин на навчання студентів із обмеженими можливостями університет використав понад 26 млн гривень власних коштів, які могли б бути спрямовані на створення належних умов праці, матеріальної бази та підвищення заробітної плати співробітникам.
За великим рахунком, нас просто змусили звернутися з позовом до суду. Спочатку рішення на користь університету прийняв Господарський суд м. Києва, потім його залишив без змін Апеляційний господарський суд м. Києва і остаточну крапку на користь ВНЗ поставив Вищий господарський суд України. Тепер Університет «Україна» очікує, коли на його рахунок надійдуть 5 628 202 грн, які згідно з судовим рішенням мають стягнути на користь закладу солідарно з КМДА та департаменту соціальної політики КМДА.
Усі біди для Університету «Україна» почалися від декількох чиновників фінансового управління КМДА, яким він «не сподобався» чи то своїм небажанням носити конверти, чи незалежністю його керівника, чи, може, і першим, і другим разом. Залишковий принцип ставлення, як і залишковий принцип фінансування потреб освіти, охорони здоров’я, спортивного руху, позашкільної освіти, системи виховання, дійшов особливо в наші часи до абсурду. Не стало винятком у цій драмі і місто Київ. Особливим віртуозом у цій справі був спочатку начальник, а потім перший заступник начальника фінансового управління, який просидів на цій посаді майже півсторіччя і управляв фінансами міста, м’яко кажучи, на свої смаки і симпатії: рішення сесії міської ради приймались на користь Університету «Україна», а він і його поплічники із найближчого оточення їх просто бойкотували. Проте варто наголосити: «непрості» відносини університету з декількома чиновниками Київської міської державної адміністрації, зокрема його конфлікт з фінансовим управлінням КМДА, не є конфліктом із усією міською владою. На підтвердження наведу декілька прикладів. Одну з наших вимог погасити борг КМДА перед Університетом «Україна» було доручено розглянути постійній комісії з гуманітарної політики. Після розгляду комісія прийняла рішення: «Рекомендувати ВНЗ «Університет «Україна» звернутися до суду стосовно погашення заборгованості з відшкодування освітніх послуг, наданих за програмою «Турбота. Назустріч киянам» (Витяг із протоколу № 15 засідання постійної комісії Київради з питань гуманітарної політики від 19.10.2012 р.). Другий приклад: першого заступника голови КМДА зацікавили науково-технологічні розробки вчених університету щодо очищення промислових стоків. Побачене його вразило, було заявлено, що їх впроваджуватимуть на Бортницькій аеростанції. І коли йому розповіли про фінансову одіссею, він сказав: «Подавайте до суду. Я доповім голові, що сам порадив вам так учинити». І останній випадок, що мав місце у 2017 році. Такі собі молоденькі, але ранні, депутати вирішили відібрати приміщення Університету «Україна» на Подолі, яке йому передано містом у користування. Та коли їх пропозиція дійшла до Комісії міськради з питань освіти на узгодження, там розібралися і категорично заперечили. До всього члени комісії побували в університеті, побачили, як організована робота, і запевнили колектив нашого закладу у своїй подальшій підтримці.
Отож попри всі негаразди Університет «Україна» з труднощами, але розвивається, всіма своїми корисними соціальними функціями успішно вростає в загальну освітню систему, встановив прекрасні ділові відносини більш як із сотнею кращих ВНЗ України і зарубіжних країн. У нас є багато друзів, прихильників, симпатиків тощо. Але є у нас недруги і явні вороги: тимчасові попутники, заздрісники, скубарі або щипачі, є і рейдери... Найбільш масштабними «попутниками», приміром, виявилися керівники двох територіально відокремлених структурних підрозділів — Миколаївського і Луцького, які вкрали декілька десятків млн грн. Покарання поки що ніхто не отримав. Оригінальні прийоми застосовують заздрісники, якими є, як правило, деякі приватні комерційні виші типу «хапай»: причепити на якусь конюшню чи свинарник у селі табличку, що це — філія Університету «Україна», зробити фото, викинути його в Інтернет — і пішло гуляти.... Інструмент рейдерів, які мають свої бандформування, «тітушок» тощо, — балаклави, біти, зброя, газові балончики, ціпки, арматура. Вдаються недруги і до замовних публікацій, яких за останні роки набереться добрий десяток. Якої тільки брехні, перекручення фактів, брудних інсинуацій, фальсифікацій у них не прочитаєш. І про начебто «махінації із майном університету, різного роду кредитними схемами, заставами тощо». І про буцімто існування брудних схем із грошима КМДА, і про те, що «центральне приміщення ректорату є власністю КМДА», і що «нові корпуси, в результаті махінацій ректорату, давно відійшли новим власникам».
Або ось така історія. У процесі ліквідації банку «Хрещатик», з яким у нас були добрі кредитні взаємовідносини, з’явилася група «рейдерів-крокодилів», які вирішили заволодіти майном Університету «Україна». З’явились такі собі «жонглери» — фірми ТОВ «ФК «Фактор плюс», ТОВ «Офіс сервіс люкс», які розпочали рейдерські операції щодо захоплення приміщень Університету «Україна». А допомагав їм у цій брудній афері реєстратор «Павлинське бюро реєстрації та інвентаризації» Павлинської сільської ради Іванівського району Одеської області. Шановний читачу! Ти не здогадуєшся, чому необхідно було сунутись аферистам із Києва до самого Чорного моря? Так ото ж!
Звичайно, можна було б відповісти авторам брудної писанини сповна. Але подумалось: не варті ці журналістики (журналістами назвати їх рука не піднімається) без честі і моралі, для яких головним у житті є не слово правди, а гроші, можливість продатися і отримати зиск, щонайменшої уваги. Як казав відомий поет «лисиці брешуть на щити, а сонце устає на сході»... Навіть при тому, що замовники брудних публікацій не заспокоюються і продовжують організовувати шарпанину (назвати це юридичними діями язик не повертається). Вони запускають нові перевірки, фабрикують нові судові справи, проводять обшуки. За період з 2009-го (з 2001-го і до цього року жодних проблем із фінансуванням не виникало) і до цього часу було проведено понад 15 перевірок щодо фінансування програми «Турбота. Назустріч киянам», а загалом ми пройшли 45 перевірок різноманітними контролюючими органами, пережили три обшуки, проведені у вульгарному стилі. Але надумані судові позови до нас (їх було три) лопають, як мильні бульбашки. Маємо надію, що незабаром у міру впровадження судової реформи все це припиниться. Водночас слід зазначити, що рейдерська задумка щодо Університету «Україна» удосконалюється — нині вона «одягнена» в роздуми про долю і турботу щодо людей з інвалідністю. Природно виникає запитання: «Кому і навіщо це потрібно, хто розпочав проект шельмування неординарного вищого навчального закладу та його керівництва?» На жаль, відповіді поки що ми не знаємо, але є низка версій.
1. Не знайшовши бодай найменших порушень, навала завзяття згасла, але був створений прецедент. Після коротких роздумів народилась спроба районних, міських силових корумпованих структур чи окремих їх представників «заробити» на університеті гроші: «ВНЗ — великий, розкручений, має непогані доходи, і все це йде повз нас. Недобре якось виходить. Треба ділитися». Такою або приблизно такою могла бути логіка всіх проведених обшуків.
2. Існує багато людей, які займаються освітянським бізнесом і вже поклали око на будівлі університету. Маючи вирячені очі та розчепірені від жадібності кишені, вони за допомогою своїх «кришувальників» створюють різні схеми, в тому числі і кримінальні, і вже починають діяти. Мета — виснажити керівників, зруйнувати колектив і домогтися краху, а потім «на блюдечку» отримати чудову матеріально-технічну базу Університету «Україна».
3. А чого цей університет та його керівники думають, що впіймали Бога за бороду, і всюди намагаються зайняти якусь нішу? Президент розписався, видрукував низку повчань: «Народ наш — український з доброго коріння», «Не втрать свій шанс потрапити в еліту», «Деякі уроки історії та майбутнє України», «Освіта та євротрансформація українського суспільства», «Україна в екологічному ковчегу планети», «Українське та світова культура», «Націоналізм — явище інтернаціональне», «Незалежність України, як і власну гідність, громадянам необхідно захищати, навіть не уміючи», «Коли діждемось Вашингтона?», «Політичний буквар українця», «Терниста дорога до незалежної України», «Прозріння», «Роздуми небайдужого українця про долю свого народу», «Державотворчий потенціал української нації» та багато інших. Бач, як розпатякався, повчає всіх! Просто месія! Ану, давайте подивимось, що там, у цьому університеті, робиться насправді! Одне слово, хай не буде таким розумним.
4. Може бути комбінація перших трьох версій у різних варіаціях. Можуть існувати ще й інші варіанти,
З повною відповідальністю повинен заявити, що в Університеті «Україна» не існують схеми розкрадання державних коштів працівниками з метою особистого збагачення. Зауважу, що хтось, напевно, дуже хоче придумати нам порушення. Водночас ті випадки, коли ми самостійно виявляємо порушення, у т. ч. і кримінальні, залишаються без уваги. Проте вони стосуються не держави, а пересічних громадян, скривджених та ошуканих ділками і шахраями, переважна більшість яких до цього часу, попри існуючі докази їх кримінальних діянь, залишаються при владі або на керівних посадах, як от: на Волині (СУ УМВС України у Волинській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12014030010001767 від 14 липня 2014 року за ч. 3 ст. 191 КК України), потім закрите, а затим знову відкрите; на Миколаївщині — ВП № 120131600100000108 від 23.03.2013 року, внесене до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України тощо.
Сьогодні в державі багато проблем. І маємо робити все, щоб їх розв’язати, навести лад. І виходити слід із того, що ні про яке щасливе майбутнє України не може бути й мови, доки українці і ті, кому вони довірять владу, не засвоять принцип довіри і не почнуть відповідно до нього діяти. Згадайте історію і досвід процвітаючої Стародавньої Греції. Залишкове ставлення до гуманітарної сфери і як похідна від цього —залишковий принцип фінансування задушать всілякий розвиток. А без розвитку всієї системи освіти не може бути розвитку інклюзивної освіти зокрема. І те, що Президент і перша леді повернули свої погляди до інклюзивної освіти — дуже добре, але цього замало. Необхідно, щоб держава системно зайнялася цими проблемами. Мабуть, реформи у державі слід було починати не з поліції, а з освіти; першими зарплату піднімати не поліціантам, а вчителям. Ну і, звичайно ж, виконувати вже ті норми, які прописані в законах. А не так, як це роблять сьогодні: «підпункт 13 пункту 2 розділу ХV в редакції Закону № 367 — VIII від 23.04.2015 р.» Закону «Про вищу освіту» стверджує: «...розміщення державного замовлення для підготовки фахівців ступеня бакалавра... здійснюється до початку вступної кампанії у закладах вищої освіти незалежно від форми власності (курсив мій. — Авт.)». А насправді жоден ВНЗ недержавної форми власності за роки незалежності України не отримав жодного місця за державним замовленням. Оце і є «реформи» в освіті України на практиці... Щоправда, заради справедливості слід підкреслити, що у вищій освіті України є два вдалі приклади організації і запровадження схеми «гроші за студентом». І здійснило це не профільне Міністерство освіти і науки України, а Міністерство соціальної політики України. Це оплата навчання студентів-інвалідів у будь-якому обраному ними ВНЗ та оплата навчання дорослого населення за Постановою КМУ «Про затвердження Порядку видачі ваучерів для підтримання конкурентоспроможності осіб на ринку праці» також у будь-якому ВНЗ на їх вибір. У результаті, коли громадянину дають вибір, який ВНЗ він може обрати незалежно від форми власності, а залежно від створених умов, запропонованих програм підготовки та якості підготовки, то ми бачимо, що вагома частина студентів обирає приватні ВНЗ.
А саме: за інформацією Фонду соціального захисту інвалідів Університет «Україна» у 2017 році обрали 627 студентів з інвалідністю, за навчання яких сплачує фонд, що становить 53 відсотки від загального числа студентів з інвалідністю, які навчаються у ВНЗ за рахунок коштів фонду. І це незважаючи на те, що у приватному ВНЗ студенти-інваліди не можуть отримувати стипендії. Ми бачимо випадки, коли студент з інвалідністю, пройшовши за конкурсом на місце державного замовлення, відмовляється від нього у зв’язку з тим, що в цьому університеті не створені належні умови для студентів з інвалідністю, і обирає Університет «Україна», жертвуючи навіть стипендією.
Отже, освіта і наука, але якісні, гармонізовані національним вихованням, є фундаментом розвитку майбутньої незалежної соціальної Української держави. Інакше у нас буде те, що ми маємо сьогодні: відсоток людей із вищою освітою в Україні є одним із найбільших у світі (точної цифри автору не вдалося встановити), а ВВП на одного громадянина був 3 857 дол. США у 2012 році, а нині менше 3 тисяч; водночас у США частка людей із вищою освітою — 42%, а ВВП — 46 548 дол.; в Ірландії — 37% і 40 478 дол. США відповідно; в Канаді — 51% і 39 050 дол. США. Як бачимо, ці два показники у різних країнах дещо відрізняються, Україна ж просто випадає із цієї площини, бо, маючи дуже високу освіченість населення, має водночас на порядок меншу частку ВВП на одну особу. Що ж це за освіта у нас така?.. І чого ми навчаємо наших громадян? Запитання бачаться не риторичними. Тим більше що, як на мене, ми продовжуємо плодити проблеми. Хто, приміром, має відповідати за впровадження в країні антидержавної, на моє переконання, системи ЗНО, метою впровадження якої було наближення української освіти до міжнародних стандартів, зменшення корупції, можливість вступу до вишу незалежно від матеріальних статків... Натомість корупція із ВНЗ перемістилася до Українського центру оцінювання якості освіти; ЗНО знань перетворилося зі звичайного інструмента оцінювання знань на бар’єр на шляху до вищої освіти. Оскільки багато молодих українців були позбавлені доступу до вищої освіти на батьківщині, вони зробили вибір на користь навчання за кордоном. У 2017 році, за даними сайту osvita. ua, їхня кількість у країнах Європи перевищила 70 тис. Я вже не кажу, що через дискримінаційні умови вступу багато українців виїздить на навчання до ВНЗ країни-окупанта. Так, у 2016-му у російських вишах навчалося понад 9 тис. українців. У такій ситуації зайве говорити про обсяг негативних наслідків. Загалом Україна втратила багато десятків тисяч молодих динамічних спеціалістів. Тож саме високоякісні освіта і наука або високоякісні наука і освіта є рушієм, основною тягловою силою у розбудові успішної України.
Петро ТАЛАНЧУК, Президент Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», доктор технічних наук, академік НАПН України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.
