Важко здивувати когось інсценізацією Гоголя. Бо хто не знає його «Ніч перед Різдвом»? І хто лиш її не ставив! Однак головний режисер тернопільського облдрамтеатру Олег Мосійчук вирішив таки подивувати глядача своєю сценічною версією.
Дива почались із того, що за роботу взялись не на рідній тернопільській сцені, а у сусідів на Хмельниччині. Про те, що два обласні театри хочуть налагодити тіснішу творчу дружбу, йшлося восени, коли тернополяни гостювали у хмельничан на театральному фестивалі.
— Між нашими містами відстань сто кілометрів, а ми довго не могли її здолати, — сказав Олег Мосійчук. — А це ж така гарна нагода поділитись один з одним — і творчими здобутками, і глядачем. Адже в нинішніх економічних умовах театрам складно влаштовувати дальні гастролі. А тут без особливих фінансових труднощів ми могли б обмінюватись своїми виставами. Переконаний, це зацікавило б і глядачів, і акторів.
Минуло буквально кілька місяців, й хмельницькі актори показали прем’єру, яку поставив для них тернопільський режисер. Чому була обрана саме «Ніч перед Різдвом»? Режисер відповів просто: «Бо Гоголь — вічно магічний. І дуже хотілося б передати магію християнських і людських цінностей засобами сучасного театру».
У постановці Олега Мосійчука — свій стиль, точність образів, вдумливе трактування. А від цього звична і дещо усталена гра хмельничан набула зовсім іншого вигляду. Подеколи здавалось, що й самі актори не чекали побачити себе у новому привабливому ракурсі. Немає сенсу переповідати сюжет. Очевидно, що і для акторів, і для глядачів було важливіше інше — одвічна магія Гоголя. Атмосфера різдвяного настрою, гумору і чогось того невловимого, гоголівського, заворожуючого, влилась в глядацьку залу з першої миті. І в цьому чималу роль відіграло оформлення. Сценографія наскільки лаконічна, настільки точна і вишукана. На сцені мінімум реквізиту — лише кілька засніжених хатинок і шинок. Та й ті заледве сягали колін акторів. І ще з десяток схожих, але менших, піднялись по зоряному небу майже до самого Місяця. А той від початку вистави світився так, що відразу привернув до себе увагу глядачів.
Вистава порадувала дуже точною і продуманою режисерською роботою, коли все вивірено до дрібниць. Коли ні в чому немає перебору, а водночас не забуто про найменші деталі. Коли в давню мову вплітаються сучасні вкраплення, як-от слово «презент», що звучить із уст самого чорта. Чи то раптом захмелілий музика з’являється з тромбоном в руках. Але все це не випадає із загального народного колориту п’єси.
Водночас видно, як режисер намагався максимально дотриматись авторського тексту і сюжету. Знамениті вареники самі скачуть у рот до Пацюка, й маленьке чортеня витанцьовує в нього на столі. Ці трюки виконані так майстерно, що не справляють враження ляльковості, а тільки підсилюють ефект магії та чаклунства.
Впродовж вистави кілька разів з’являється і сам Гоголь. То підказує комусь із героїв забуту репліку. То вкладає до рук Оксани дзеркальце. То мовчки підштовхує коваля до дій. Отже, це він створює своїх героїв, але водночас і живе серед них. Цей образ — не просто вдала режисерська знахідка. В ньому наче сконцентрована вся ідея. Ось так хтось підштовхує нас до добрих вчинків. Та мовчки споглядає за тим, як у дикому герці скаче чортівня, підбурюючи нас до гріха.
Прем’єра «Ночі перед Різдвом» трохи не збіглася з реальним календарем, проте виявилась доволі доречною саме тепер. Переобтяжені бурхливими і важкими подіями останніх місяців, люди починають шукати інших вражень. Це не втеча від реальності. А лиш підтвердження того, що життя триває у всій його різноманітності. А в дива найбільше хочеться вірити саме у найважчі часи.
Хмельницький.
Фото автора.
