Розмова з директором Закарпатського музею народної архітектури та побуту Василем Коцаном

 

Свято першої борозни.

 

Шелестівська церква Архістратига Михаїла, 
зведена у XVIII ст., — один із найцінніших експонатів.

 

Ставка — на осмислену діяльність

— Василю Васильовичу, напередодні Міжнародного дня музеїв доречно розпочати розмову з історії скансену...

— Нашому музею вже сорок вісім років. Він один із перших скансенів в Україні. Все розпочалося в жовтні 1965-го, коли при Закарпатському краєзнавчому музеї було створено відділ народного зодчества та етнографії. Його метою було відображення минулого закарпатського села, його традицій, матеріальної та духовної культури. Для цього створили спеціальну дослідницьку комісію. Одними з перших вивчалися Рахівський, Міжгірський, Тячівський, Хустський, Свалявський, Перечинський райони. Щодо вибору місця розташування... Тоді науковці пропонували звести музей за містом, у районі Горянської ротонди. Але заклад почали будувати на Замковій горі. І відкрили 27 червня 1970 року. Процес формування експозиції розпочався з 1965 року. Однією з перших, у 1967-му, до музею було перевезено так звану довгу хижу з с. Гусний Великоберезнянського району. У тому само році відтворено гуцульську гражду, перевезено і встановлено водяний млин. Згодом з’явилися об’єкти, що репрезентують традиційне народне будівництво долинян, бойків і румунів Закарпаття. У 1969-му музей народної архітектури та побуту став самостійною одиницею. Керували ним директор Іван Попович та його заступник Василь Драгун. Робота тривала постійно. Сюди були перевезені угорська та гуцульська хати, церква, корчма, накопичувалися фонди.

Серед людей, які стояли біля витоків музею, насамперед хотілось би згадати Павла Федаку, Михайла Тиводара, Степана Пеняка, Михайла Мазюту, Петра Сову, Федора Манайла... Важкою та наполегливою була робота першого покоління працівників музею: Василя Шеби, Габріели Андял, Марії Пеняк-Найпавер, Михайла Данилича, Володимира Фединишинця, Наталії Орловської, Зиновія Перестюка, Юрія Данкулинця... Добрим і теплим словом слід згадати також Івана Барчі та Ярослава Байрака, які були керівниками музею понад 20 років.

— Сучасний стан закладу: що додає оптимізму, над чим варто поміркувати, чого позбутися?

— Сьогодні колектив, ідучи до півстолітнього ювілею музею, працює над створенням позитивного іміджу і конкурентоспроможності. Нинішнє стрімке життя, стан економічного і культурного розвитку суспільства потребують змін у моделях і технологіях діяльності всіх закладів культури. Тож відчутні зрушення спостерігаються і в роботі ужгородського скансену, який дедалі виразніше перетворюється із суто скарбниці мистецької, етнографічної, історичної та культурної спадщини краю на центр соціально-культурної та освітньо-виховної діяльності.

Тішить, що співробітники з багатющим досвідом передають знання молодому поколінню. Для популяризації музею останнім часом проведено чималий шмат маркетингової роботи: виготовлено зовнішню рекламу, презентаційну та сувенірну продукцію. Це приваблює відвідувачів. Ми постійно вдосконалюємо й поглиблюємо діяльність.

Чого варто позбутися? Передусім, мабуть, стереотипу, що музей — це зібрання пам’яток старовини. Нині музей — значно ширше поняття. Насамперед слід усвідомити: кожен відвідувач — це донор. Тому необхідно постійно шукати нове. Можна нарікати на відсутність належного бюджету і модернізації, але, мені здається, потрібно спершу переосмислити свою роль, зрозуміти свої сильні і слабкі сторони, виклики, які щоденно постають. Тож скансен має бути відкритим до інновацій. Ніхто ніколи нікому не виділить ані копійки, якщо не побачить за інституцією осмисленої діяльності.

Нічні екскурсії, сімейний квиток, шлюб за добу

— Знаю, що останнім часом скансен, попри скромне бюджетне фінансування, починає сам заробляти, запровадивши нові форми роботи...

— Сьогодні музей зберігає, облікує та досліджує пам’ятки культури, а також стає своєрідним культурно-освітнім центром. Колектив у постійному пошуку сучасних і нетрадиційних шляхів залучення відвідувачів — насамперед молодого покоління. Для дітей розроблено музейну настільну гру «Мандрівка Закарпаттям». Постійно удосконалюємо інтерактивні та квестові екскурсії і для колективного, і для сімейного відвідування. Попит мають запроваджені торік нічні екскурсії. Ще одна новація — система сімейного квитка.

Музей тісно співпрацює з майстрами народної творчості, які впродовж туристичного сезону проводять майстер-класи з традиційних для Закарпаття ремесел та промислів. З березня на базі музейної експозиції запрацював проект «Вільна кузня Закарпаття». Справжні ковалі показують відвідувачам скансену, як здавна на Закарпатті кували залізні вироби.

Уже другий рік поспіль музей є учасником пілотного проекту «Шлюб за добу». У нас — чудове місце для весільних виїзних церемоній.

— На території музею зберігаються не просто пам’ятки архітектури минулих століть, а й шедеври народного зодчества закарпатців... Але вони, особливо покрівля, потребують постійного догляду і оновлення...

— Традиційна народна архітектура сьогодні потребує особливої уваги: зруби всіх будівель щорічно проходять антисептичну обробку, окремі предмети реставруються. На першому місці — увага до солом’яного і дерев’яного перекриття хат. Якщо раніше солома витримувала на хаті 50—60 років, то у музеї матеріал доводиться замінювати раз на 10 років. На щастя, на Закарпатті є селяни, які спеціально для потреб скансену вирощують жито, збирають вручну, як це робили наші предки. Але, ясна річ, з кожним роком робити це стає дедалі важче. Так, цього року ми зіткнулись із таким явищем, як брак насіння ярого жита. Виявилося, його немає в усій Україні. Нам вдалося знайти його в... Угорщині, воно буде використане вже наступного року. А поки що співпрацюємо з фермерами Житомирщини та Чернігівщини. Проблеми із перекриттям музейних хат драницею та гонтом майже повністю розв’язано торік — оновлено чотири оселі. Тепер плануємо перекрити господарську будівлю — малу комору з с. Руське Мукачівського району. Крім того, увага буде зосереджена на кам’яних фундаментах, лагодженні глиняних долівок.

— Наукові розвідки ваших співробітників здобувають авторитет і викликають жвавий інтерес у середовищі музейників...

— Останніми роками співробітники скансену здійснюють ґрунтовну науково-дослідницьку роботу. Це — основа для формування музейних експозицій, систематизації колекцій, підготовки та проведення освітніх і культурно-мистецьких акцій. Музей випускає щорічний науковий збірник, видаються художні фотоальбоми, окремі тематичні видання про ту чи іншу ділянку матеріальної і духовної культури краю. Цього року нами запроваджено видання «Музейного календаря», на сторінках якого популяризуватимуться різні фондові колекції. Тема — традиційний народний одяг Закарпаття. Наступного року буде присвячений традиційній народній кераміці.

Уже вдруге спільно з кафедрою історії України музей організовує комплексну етнографічну експедицію, що проводиться в рамках студентської етнографічної практики. Її здобутки публікуються в науковому щорічнику «Етніка Карпат». Результати своїх праць наукові співробітники публікують у фахових виданнях — «Народознавчих зошитах», «Народній творчості та етнології».

Зростає і професійний рівень, адже музейні співробітники беруть участь у міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, семінарах, круглих столах, що відбуваються і в Україні, і за кордоном. Приміром, уже навесні ми стали учасниками міжнародних конференцій, організованих Музеєм народної архітектури та побуту у Львові і Національним музеєм народного мистецтва Гуцульщини та Покуття у Коломиї. Наприкінці минулого року у нас було проведено перші Етнографічні читання із залученням науковців Ужгорода, Львова, Києва, Чигирина.

Оскільки відвідувачами музею є і діти, для них розробляємо спеціальні видання: дитячий путівник музейною експозицією та «Музейну етнографічну абетку», у якій на кожну літеру подаватиметься певна річ, пов’язана зі скансеном.

Дружать зі словаками, поляками, угорцями і румунами

— Природно, що музей підтримує і розширює співпрацю із закордонними скансенами уже з огляду на те, що наша область межує з чотирма країнами Європи, та й історія краю пов’язана з нашими сусідами...

— Так. Міжнародна співпраця — один із пріоритетних напрямів діяльності нашого музею. Намагаємося постійно розширювати її діапазон, беручи участь у різноманітних міжнародних проектах. Уже багато років тісно співпрацюємо із угорськими колегами —зокрема з Музеєм села Шовшто (Ніредьгаза), скансенами з міст Залаегерсег та Сігет.

Торік було підписано договір про співпрацю зі словаками — з Музеєм української культури у Свиднику, а вже цього року — з Вигорлатським музеєм у м. Гуменне. З колегами зі Свидника нами розроблено й подано на конкурс міжнародний грантовий проект. Упродовж останніх двох років наукові співробітники нашого музею є учасниками міжнародної виставки писанок «Карпатська краселіца». Разом із музеєм м. Гуменне наш заклад також другий рік є учасником іншого міжнародного проекту —«Карпатське бієнале дитячої графіки». Нещодавно, 11 травня, у м. Перемишль (Польща) ми взяли участь в офіційному закритті дев’ятої виставки й круглому столі з обговорення питань організації та підготовки ювілейного «Х Карпатського бієнале», головним організатором буде саме наш музей. У рамках круглого столу було підписано п’ятисторонню міжнародну угоду про співпрацю з Центром культури (Перемишль, Польща), Вигорлатським музеєм (Гуменне, Словаччина), Культурно-мистецьким центром (Егер, Угорщина), Центром народної творчості (Бреїла, Румунія).

Триває тісна співпраця з повітовим музеєм Сату-Маре (Румунія). Спільно з румунськими колегами підготовлено низку грантових проектів, які подано на конкурси за різними європейськими програмами транскордонного співробітництва. Наукові співробітники, реставратори двох музеїв постійно обмінюються досвідом.

— І на завершення: яким бачите музей років через п’ять-сім?

— У найближчій перспективі хочеться бачити наш скансен таким, який посідатиме провідне місце у музейному середовищі України та за її межами; музей, відкритий у всіх аспектах його діяльності; музей як центр наукових досліджень; музей як простір для реалізації науково-освітніх та культурно-мистецьких програм і проектів; музей як з’єднувальна ланка між науковцями, народними майстрами, фольклорними колективами та етногуртами; музей як привабливий туристичний об’єкт та центр дозвілля.

А ще — активне просування діяльності музею в інформаційному українському та міжнародному просторі, розвиток інфраструктури. Все це дасть можливість ужгородському скансену бути конкурентоспроможним на сучасному музейному ринку України та Європи.

Розмовляв Василь НИТКА.

Фото автора.

Ужгород.

 

ІЗ ДОСЬЄ «ГОЛОСУ УКРАЇНИ»

Василь Коцан (на знімку) народився 9 січня 1984 р. у с. Великий Раковець Іршавського району на Закарпатті.

Закінчивши школу із золотою медаллю, одразу вступив на історичний факультет Ужгородського національного університету. Отримав у 2006 р. диплом спеціаліста. Того ж року почав працювати у Закарпатському музеї народної архітектури та побуту: старший науковий співробітник, завідувач відділу, заступник директора.
З січня 2017 року очолює ужгородський скансен.
Кандидат історичних наук. Роботу в музеї поєднує з викладацькою діяльністю на посаді доцента кафедри історії України УжНУ.