Ми дуже залежимо один від одного і вправно робимо оточення нещасним. Але якщо ситуація в родині більш-менш під контролем, то в соціумі можемо зіткнутися з неадекватним ставленням — неочікуваною агресією — і фізичною, і психологічною. Найбільш беззахисні в таких ситуаціях діти. Їхній соціум — садочок, двір, школа — може і надихати та розвивати, і принижувати. І тоді доводиться робити вибір: терпіти, пояснювати або оголошувати війну.

Розкажу про свій досвід. Сподіваюся, комусь знадобиться. Моя донечка-п’ятикласниця вже кілька місяців скаржилася на нападки та обзивання з боку одного хлопця. Оскільки я знаю його зовні інтелігентних батьків і те, що хлопець завжди був занадто емоційним, то я вважала, що це звичайні скороминущі дитячі розбірки. Радила дочці не звертати на нього уваги і менше контактувати. Також припускала, що й вона могла бути не завжди права.
Але ситуація не розрулювалася. Хлопець продовжував ображати. Коли ж я дізналася, що він штовхнув одну з дівчат, так що та впала і вдарилася головою об парту, то зрозуміла, що безкарність стає небезпечною. Моя дитина стала свідком інциденту і дуже переживала за подругу. Мама однокласниці підтвердила, що таке трапилося, але говорити з батьками хлопця відмовилася, бо вважала це наслідками виховання у родині, а тому розмовляти з батьками немає сенсу. До того ж усі п’ять років хлопець сам постійно скаржився на однолітків. І тоді до школи приходила його мати і починалося самі знаєте що: сльози, вибачення та обіцянки «більше не бути»... У результаті такої «педагогіки» однолітки обходили його стороною. А він, навпаки, почав наче прагнути конфлікту: задиратися до дівчат (бо ж вони не дадуть здачі), сперечатися з вчителями, шуміти на уроках... При цьому з хлопцями не бився, а лише примовляв: «Ну, удар мене — і я поскаржуся мамі»... Не дивно, що градус неприязні зростав.
Якщо чесно, я навіть співчувала хлопцеві, бо він сам собі шкодив і не усвідомлював, що це не однолітки «недружні», а саме він. Але що робити? Вчинити, як його мати, і влаштувати «педагогічне рандеву»; або звернутися до тата, щоб він нарешті пояснив синові, що ображати дівчат негідно; або зробити вигляд, що нічого не сталося і шукати іншу школу?
Після кількох безсонних ночей зрозуміла, що розв’язувати проблему необхідно, але в інший спосіб. Якщо тато досі не пояснив синові ці важливі речі, то це зроблю я. Але без цькувань і принижень. І не лише одному хлопцеві, а всьому класу. Бо важливо змінити ставлення всього товариства до агресії, яку чинять на їхніх очах...
Звернулася до класного керівника з проханням виділити мені 10 хвилин уроку на «майстер-клас для юних джентльменів та леді», детально пояснила, що саме хочу сказати. 
Біля дошки почала з того, що представилася і розповіла, що по роботі часто спілкуюся з психологами і знаю деякі ноу-хау, які дуже знадобляться дітям у житті. А наприкінці пообіцяла ще й секрет, як стати мільйонером. Клас затамував подих. Далі представила вигаданого «героя» — намальованого на аркуші незадоволеного смайлика:
«Знайомтеся, це Вася. Уявіть, що він ваш однокласник. Він не поганий і не хороший, адже ніхто з нас не є ідеальним. Просто хлопчина. Тільки є у нього одна вада: любить ображати дівчат. Запрошую «на сцену» одну з найтендітніших п’ятикласниць. Олю, уяви, що до тебе підходить Вася і каже: «Ти — ідіотка!». Що ти відчуватимеш? «Мене це дуже обурить!» Чи відчуватимеш ти симпатію до нього? «Ні!». Чи вважаєш ти, що у нього все в порядку в родині? «Ні». Чи вважаєш, що у нього все в порядку у голові? «Ні». Сміється. Чи вважаєте ви його розумним, добрим, сміливим? Звертаюся вже до класу «Ні, ні і ні!».
А тепер уявімо, що минуло кілька років, ви подорослішали. І одного дня Вася заходить у клас і... бачить Олю — усміхнену, розумну, красиву. Миттю закохується. Він підходить і, ніяковіючи, запрошує в кіно. Оля кіно любить і, напевне, давно забула образи, але... оте обурення залишилося десь на підсвідомому рівні, у пам’яті тіла. Адже людина з часом забуває слова, події, але ніколи не забуде тих емоцій, які хтось змусив її відчути. Й у Васі не буде жодного шансу. Оля погоджується.
Але це не найстрашніше. Хлопець, який ображає дівчину, насправді розказує всім... про себе і свою родину! Цими словами він зізнається, що у нього вдома — проблеми, що для його тата і мами звернення «ідіотка» та інші «чемності» — то норма, а він лише наслідує манеру спілкування. І ображаючи слабшого за себе, хлопець намагається підвищити самооцінку, а насправді ганьбить своїх батьків.
Понад те: якщо людина може вдарити дівчину, то може скривдити й бабусю, хворого, домашню тваринку... Хотіли б такого друга? «В жодному разі».
От і перший закон взаємин: ображаючи інших, ви компрометуєте свою родину. Якщо шануєте батьків — поводьтеся гідно!
А тепер про лайку. Слова — це енергія. Навіть якщо людина тільки подумала погане, вже щось змінюється. Коли ж вилаялася, то наче випустила руйнівний енергетичний вихор. Щоб було наочніше, уявіть, Вася починає лаятися — і з його рота лізе темне смердюче багно... Клас сміється, одразу розуміючи, про що йдеться. Він думає, що забруднив іншого, а насправді сам із голови до п’ят у тому «ароматі». Сам уже принюхався, не помічає його і дивується, чому однолітки відвертаються від нього та тримаються на відстані...
Другий закон взаємин: погані слова погано пахнуть. Будьте чистоплотними!
А тепер подумайте, чому Вася обрав собі за жертву дівчат? «Бо він боягуз!» Відповідає клас майже хором, а я радію, що не доводиться пояснювати очевидні речі. Правильно! Бо він думає, що його не покарають. І йому невтямки, що у кожної дівчини є захисник! Є тато, старший брат, дідусь. І якщо тато чи дідусь ще подумають, чи варто лякати вас, то брат прибіжить поцікавитися: хто це кривдить його сестричку?! Дівчата, у кого є старший брат? Тягнуть руки — і я запрошую до дошки одну з них.
Катю, скільки йому років? «А у мене два брати: 21 та 25 років!». Ото пощастило! Начувайтеся, кривдники!.. Отак сидить собі задоволений Вася у класі — і раптом підходить... «Я! Я хочу зіграти роль брата!» (підскакують декілька хлопців; один вибігає до дошки та починає нападати на бідного намальованого смайлика). Не треба бити Васю! Достатньо підійти й спитати: «Чому ображаєш сестру?». І що зробить Вася? «Втече! Заперечуватиме провину! Вибачатиметься». Ні, спершу він зробить... калюжу. Коли сміх вщухає, продовжую. Він на все життя запам’ятає той страх, який відчув у цей момент.
«А якщо брата нема, а тато далеко?» Хлопці шукають шпаринку в захисті. Чудове запитання! Якщо тато далеко, то він постійно думає про донечку і так створює захист вищого порядку. До того ж у таких дівчат — найпотужніші янголи-охоронці. І тепер скажіть, чи готові ви воювати з янголом? Оцього хлопці явно не хотіли.
Третій закон: у кожної дівчини є захисник. Не зліть його!
Далі, поки враження свіжі, я повторюю всі три закони, щоб відклалася суть.
«А коли ж буде рецепт багатства?» Згадали найуважніші, і я починаю здалеку. Спершу скажіть, чи була у вас ситуація, щоб один хлопець захистив дівчину від нападок іншого? «Ні». Шкода! А коли б такий знайшовся, то я з упевненістю сказала, що він стане мільйонером (хлопці спантеличені). Чоловік і жінка — команда. Поки чоловік здобуває перемоги й заробляє гроші, жінка дає йому енергію на звершення. І якщо чоловік не поважає жінку, енергії не буде. Хлопці! Шануйте всіх жінок: мам, бабусь, сестер, однокласниць — і ви будете успішними та непереможними!»
«А що робити дівчатам?» (п’ятикласниці питають і собі рецептика). По-перше, не дозволяти, щоб з вами грубо поводилися. По-друге, бути уважними і вміти робити вибір. І по-третє, усміхатися. Ваша усмішка — промінь світлої енергії. Даруйте її тільки тим, хто цього вартий».
Отак, без скандалу й оголошення вендети — у режимі міні-квесту — відбулася вкрай необхідна розмова. Звісно, наші розумні й переважно добрі діти все це знають і розуміють. Їм треба просто інколи нагадувати про культуру взаємин, про те, що їхня поведінка впливає не лише на сьогодення, а й навіть на те, чи стануть вони колись мільйонерами. Смайлика хлопці випросили собі на згадку і таки намалювали йому синець під оком. 
До речі, як стверджує дочка, відтоді хлопці стали набагато чемнішими з дівчатами. Тож якщо комусь наш досвід зарадить у схожій ситуації — щиро радітиму.

Уляна СОФІЙСЬКА.
Мал. Миколи КАПУСТИ.

Київ.