Днями святкуватиме ювілей відома українська поетеса Лілія Золотоноша. Її поетичні рядки, покладені на музику, щодня лунають у нашому радіоефірі. Лілія Золотоноша — кандидат філологічних наук, доцент столичного вишу, журналіст, просто цікавий співрозмовник. А ще — член Національної спілки письменників, лауреат всеукраїнських літературних премій імені Олександра Олеся та Олекси Влизька, автор семи поетичних збірок. Напередодні ювілею ми розпитали пані Лілію про те, як народжується пісня та в чому секрет її популярності.

— Золотоноша — це ваш псевдонім?
— Це моє справжнє прізвище, успадковане по батьківській лінії. Ось про що розповідає старовинна легенда, знайдена в архівах: цариця Катерина прямувала до Таврії через черкаські степи і спинилася над річкою перепочити (на цьому місці нині стоїть місто Золотоноша Черкаської області). З її ноги злетів черевичок із золотої парчі й покотився у воду. Місцевий козак стрибнув у річку, щоб його дістати, і зник. Цариця вже хотіла перехрестити його пам’ять: «Втопився сміливець!». Та він випірнув, тримаючи в руці золотий черевичок. «Віднині, — промовила Катерина, — твій рід, хоробрий козаче, зватиметься Золотоноша, і місто оце — Золотоноша, а річка оця — Золотоножкою».
— Чи пам’ятаєте, в якому віці написали першого «золотого» вірша?
— Першого — у чотири роки. Занотовувати я ще не вміла, бо тільки в п’ять років навчилася читати, а в шість писати. Проте в скронях пульсували якісь слова, що складалися в рядки, і їх хотілося весь час повторювати... З десяти-одинадцяти років уже друкувалася в газетах (у районній, обласній та республіканській — «Молодій гвардії»). Це були і поезії, і невеличкі замітки, і нариси, і новели, й етюди.
Потім здобула вищу юридичну освіту і певний час працювала на посаді юриста «Київелектрозв’язку». Тоді світ побачила моя перша книжка поезій «Жіночі сни» — у 1996 році. Майже одночасно було записано перший альбом на мої тексти з відомим композитором Олегом Макаревичем і співачкою Світланою Рижовою. Тоді я нарешті зрозуміла, що мушу довіку нести поетичний хрест. Це спонукало здобути другу вищу освіту — філологічну, а згодом захистити кандидатську.
— Що найголовніше у поезії?
— Для мене — чесність, порядність і відвертість. І не тільки у поезії, а й загалом у житті.
— Дмитро Павличко назвав вашу творчість «справжньою», а Ліна Костенко під час зустрічі зі студентами у відповідь на запитання, хто із сучасних поетів їй цікавий, згадала ваше прізвище...
— Це висока оцінка, яка мене завжди надихає. На жаль, з Ліною Василівною я особисто не знайома. Вона — мій поетичний кумир, а її книги — дороговкази у лабіринтах сучасної української поезії.
— Ви — авторка текстів до півсотні популярних пісень з репертуару народних та заслужених артистів України Оксани Білозір, Надії Крутової-Шестак, Ольги Макаренко, Алли Кудлай, Олександра Василенка, Інеш Кдирової, Олени Хижної, Наталії Валєвської, Василя Романчишина, Іванки Мелай. «Горобина ніч» облетіла усю Україну й увесь світ. У чому секрет популярності?
— Мабуть, у щирості почуттів, які є і в моєму житті, і в поетичному тексті. Такі почуття зрозумілі кожній з нас, бо «це кохання — боротьба, Розчарування і журба... Як осінь пізня». До речі, невдовзі світ побачить моя нова книжка «Жінка: яка вона є». Це філософсько-лірична проза. Книга роздумів про буття, пізнання Жінки як сили, що народжує любов. Сподіваюся, вона знайде відгук і в чоловічих серцях.
— Дякуємо за інтерв’ю і бажаємо нових творчих злетів!

Розмовляла Христина ДЕМЧИК.