У Мгарському Спасо-Преображенському чоловічому монастирі, що під Лубнами на Полтавщині, вшанували пам’ять сімнадцяти його насельників, розстріляних більшовиками влітку 1919 року. Їх почали називати преподобномучениками Мгарськими після того, як десять років тому невинно убієнних ігумена Амвросія, дев’ятьох ієромонахів, ієродиякона та шістьох ченців приєднали до лику святих.
У день їхньої пам’яті у згаданому монастирі відслужили Божественну літургію. Після неї відбулася велелюдна хресна хода до Благовіщенського скиту, де розташована братська могила преподобномучеників Мгарських (на знімку).

Тут їх поховали невдовзі після бузувірської розправи.
У серпні 1919 року Мгарський монастир захопило більшовицьке військо. Його представники чинили наругу над тамтешніми святинями, грабували обитель, ображали її насельників. У такий спосіб войовничі безбожники нібито «мстилися» ченцям, яких запідозрили у допомозі солдатам денікінської Добровольчої армії при переправі через річку Сулу...
Спочатку комісари оголосили Божим людям про те, що вони заарештовані, й наказали у супроводі підлеглих вирушати в ліс по дрова. Дослідники-історики вважають, що ті хотіли спалити насельників монастиря... Та їхні плани змінилися, й арештантів під конвоєм погнали до військового комісаріату в Лубни.
Пізно ввечері невільників привели до залізничного вокзалу цього міста та, зрештою, оголосили, що їм треба вирушати на роботу в село Лазірки пішки. За кілька верст їх зупинив загін більшовицької кавалерії на чолі з молодим комісаром. Він наказав розосередити конвойованих на групи по вісім осіб. А коли ігумен Амвросій почав просити комісара помилувати монастирську братію, той вистрелив у священнослужителя практично впритул. Після цього пролунав і рушничний залп по першій групі з восьми ченців. Два інші гурти арештантів були розстріляні з інтервалами через версту...
При цьому загони більшовиків, які відступали з Лубен тією само дорогою, добивали багнетами тяжко поранених невільників, знімали з них чоботи та одяг. Зрештою, в живих залишилося тільки восьмеро ченців.

Василь НЕЇЖМАК.
Фото з архіву автора.