Окупація Криму, початок бойових дій на сході України з боку вчорашнього «брата» супроводжувалися небаченими досі масованими комунікаційно-контентними (які за звичкою трактуються як інформаційні) агресіями путінців. У тодішньому інформаційному просторі країни однозначно домінував «русский мир», який досить потужно нав’язував свою позицію, бачення ситуації, створював інформаційні приводи і сіяв паніку серед населення.
Хто в тій ситуації мав першим дати інформаційну відсіч ворогу? Автори монографії «Комунікаційно-контентна безпека: проблематика, підходи, етапи становлення» Григорій Любовець і Валерій Король стверджують: Міністерство оборони України. Протягом 2005—2011 років (пік припав на 2010—2011) у військовому відомстві проводилася організаційно-методична робота щодо формування нормативно-правої бази та створення нової системи інформаційно-медійної роботи. Зокрема, було розроблено Концепцію інформаційної політики МО та затверджено рішення щодо формування системи стратегічних (масових) комунікацій, до складу якої, крім інформаційних, мали входити структури розвідки, стратегічного планування, військової дипломатії тощо. Одним із напрямів діяльності визначалася протидія комунікаційно-контентним впливам з боку РФ.
Однак кремлівські ставленики на посаді очільника військового відомства України — Дмитро Саламатін та Павло Лєбєдєв — знищили не лише ініціативи, а й саму функцію протидії разом із відповідним департаментом. З піком гібридно-месіанських агресій цей злочин виявився у відсутності системного координаційно-функціонального спротиву кремлівській навалі.
— Звичне явище інформаційної війни, на думку авторів, нині трансформувалося в постійні і безперервні комунікаційно-контентні агресії, які мають чіткі характеристики і рівні. Однак досі суспільство не отримало чітких відповідей на питання: з яким явищем світ (не лише Україна) зіткнувся під час гібридно-месіанських агресій путінського режиму? На жаль, навіть останні стратегічні документи не дають повної відповіді, бо оперують усталеними визначеннями та розумінням ситуації, яке базується на традиційних аналогіях. А життя демонструє повсякчасні різноформатні інформаційні агресії проти українського суспільства. Наприклад, позитивна (хоч і незначна) динаміка руху країни за активної комунікаційно-контентної дії явних і прихованих апологетів і агентів Кремля в головах українців продовжує трансформуватися в зростаючий негатив і недовіру до влади як такої. А це проблема не лише чинної влади, а насамперед відповідальності суспільства за перспективу існування держави як такої, — каже один з авторів монографії Валерій Король.
Не лише науковий, а й суто практичний інтерес для подальшого формування цілісної системи протидії кремлівському режиму становлять авторські бачення новітніх явищ сучасної міжнародної безпеки, зокрема таких, як глобальний гібридний тероризм. Якщо через цю призму розглядати нинішні події у світі, то тоді Україна постає одним із найважливіших полігонів цього цивілізаційного явища-виклику. А це змінює наявну парадигму колективної безпеки та змушує вибудовувати архітектуру гарантій миру у ХХІ столітті на абсолютно відмінних від усіх попередніх принципах і підходах, вважають автори монографії. Технологічні рішення, які вони пропонують, мають перспективу фахового дискурсу та практичного застосування у сфері національної безпеки та можуть слугувати підґрунтям для вдосконалення державної інформаційної політики.
Ольга ВІТЕР.
