Тоді вам на Тернопільщину, в гості до «Орисі»

Тим, хто їде у справах Тернопільщиною в напрямку Чернівців, неподалік Оришківців Гусятинського району впадає у вічі ошатний готельно-ресторанний комплекс «Орися». Цей заклад відомий багатьом поціновувачам страв української кухні та любителям затишного відпочинку. Про сімейний бізнес із багаторічною історією ведемо мову з місцевим підприємцем Ярослав Углярем.

— З чого, власне, розпочалася історія цього комплексу?
— З невеличкого металевого вагончика та п’яти столиків. Місце вибрали вдале. Кількість відвідувачів, які зупинялися, щоб перекусити, постійно зростала. Тоді, в 90-х роках минулого століття, у нас найчастіше замовляли пельмені, борщі та солянки. З року в рік я будував щось нове, облаштовував територію. Вагончик перетворився на ресторан із кількома залами. Ми почали обслуговувати весілля. До речі, в той час на Тернопільщині гуляли ці забави 250—300 осіб. Тепер це минулося. Нині на весілля переважно кличуть від 90 до 150 гостей.
— А до цього ви мали досвід ведення власної справи?
— «Орися» — це головна справа мого життя. До неї я йшов довгим шляхом. Після восьмого класу працював помічником комбайнера. Мені подобалося сільське господарство і робота на землі. Тому після школи закінчив технікум, а потім — інститут за спеціальністю «агроном». Кілька років працював за фахом, згодом обрали головою колгоспу. З часом зрозумів, що маю більше опікуватися сім’єю, належно дбати про добробут дітей та дружини. Було бажання допомагати й іншим. Тому до сімейної справи ми почали поступово залучати місцевих жителів. Тепер у нас працевлаштовано майже 40 осіб. Роботи вистачає.
— Ви постійно щось облаштовуєте на своїй території...
— Так, є біля чого ходити. Тут розташовані заправна станція, стоянка для автомобілів, ресторан із чотирма залами, де одночасно можуть перебувати до 300 осіб. Є окремий зал для танців. Пригадую, як саме в цьому приміщенні ми організовували концерти, поетичні вечори та творчі посиденьки. Серед наших гостей були заслужені та народні артисти та діячі мистецтв. Як спомин про ті часи — куточок із фотографіями та автографами зірок української естради.
— Чим можете здивувати тих, хто зупиниться в «Орисі»?
— Насамперед — смачними стравами української кухні. Вона багата, досконала і до кінця не вивчена. Я вважаю, що кожна господиня може зварити смачний борщ. Але у нас на кухні працюють ті, хто особливо тямить у цій справі. Вони вміють працювати і на індивідуальні, і на комплексні замовлення. Особливо приємно, коли до ресторану заходять постійні клієнти і кажуть, що приїхали саме сюди, для того щоб скуштувати улюблені страви. Намагаємося обслуговувати швидко і якісно. Часто приймаємо замовлення наперед — у телефонному режимі. Поки ви до нас дістанетеся, на столі вже чекатимуть сік, вода, салат. Звичайне замовлення за меню видаємо за 20 хвилин. Розуміємо, що найцінніше для людини — це її час.
— Гусятинський район здавна славився своїми мінеральними водами. Кілька років тому ви отримали патент на використання особливої води. Як просувається ця справа?
— Колись у нашому районі діяли два санаторії республіканського значення. Тепер ці курорти занепали. Проте цілюща вода залишилася. Ми її називаємо «рапа». Глибина свердловини, з якої добувають мінералізовану воду, — 770 метрів. Я консультувався з науковцями Одеси, Полтави, а також Ізраїлю. Виявилося, що вода зі схожим фізико-хімічним складом є лише в Прибалтиці, на курорті «Друскінінкай». Щось схоже є на Закарпатті. Але наша вода ліпша. Нині в «Орисі» оздоровитися «рапою» можна в малому і великому басейнах. Також у нас можна поплавати у кількох звичайних басейнах, працюють три сауни. Маємо і готель на 25 місць.
— На території також є мальовничий дворик із закритими альтанками. Чи мають вони попит у клієнтів?
— Ми їх використовуємо і в теплу, і у холодну пору року. Кілька дерев’яних будиночків працюють до жовтня-листопада. Нещодавно облаштували один зимовий — він опалюється. Називаємо його «Мисливським», бо тут відповідна атрибутика та дизайн. Посидіти тут можна компанією до 20 осіб. Ніхто не заважатиме і все потрібне, як то кажуть, під рукою. Утримувати такий комплекс — величезна відповідальність. Нині без підтримки рідних цього не уявляю. Щоб господарство мало належний вигляд, як кажуть у народі, треба мати очі і спереду, і на потилиці.
— Напевно, такий ритм життя втомлює... Як і де відпочиваєте?
— Зізнаюся, відпочиваю нечасто. Останнім часом лише на Закарпатті бував. А от цього року таки вдалося поїхати за кордон. Нещодавно повернувся з Іспанії. Тиждень гостював у товариша в Мадриді. Хотів подивитися, як живуть там наші заробітчани. Вразило, як вони почуваються. Видається, що люди там соціально захищеніші, упевненіші в своїх силах і можливостях. Вони не гризуться тим, дадуть їм субсидію чи ні. Не переймаються цінами на пальне. Не турбують їх і ціни на продукти. За одноденний заробіток там можна і вдягнутися, і непогано поїсти. У нас, почасти, ситуація інша. Тому такі мандрівки, окрім звичайних туристичних вражень, дають чимало поживи для роздумів і практичних дій. Повертаєшся додому — і хочеться щось змінювати. Принаймні працювати так, щоб жити гідно.

Тернопільська область.

Фото автора.