Село Морочне, що в Зарічненському районі на Рівненщині, — поліська глибинка: воно за майже два десятки кілометрів від райцентру Зарічне і якихось сорок кілометрів від білоруського Пінська. Через село сім разів на день курсують рейсові автобуси, якими можна дістатися до сусідньої країни та Рівного. Це дуже добре, бо в останні роки місцеві мешканці в пошуках заробітків їздять у близьке і далеке зарубіжжя, а також піднімати сільське господарство «сябрів».
А цей знімок збережуть у морочненській сільраді для історії — на ньому зафіксовано будівництво дороги до КПП «Прикладники», на яку люди чекали багато років.
Настоятеля місцевого храму, краєзнавця Павла Дубінця фотооб’єктив зафіксував, коли він випікав проскурки.
Фото надані мешканцями села.
Досі до контрольно-пропускного пункту «Прикладники», через який пролягає шлях до Білорусі, була шосейка. Тож потрібно було добре потруситися пасажирам і водіям нею, тоді як вже у найближчому до кордону білоруському селі Невель, а далі і до Пінська дорога європейського рівня. Поліщуки не приховують, що заздрили сусідам і мріяли про таку дорогу до «Прикладників».
— Наша мрія збулася — тепер замість шосейки і у нас асфальт, — не приховує радості морочненський сільський голова Олександр Захаревич, який із своїх 46 років на цій посаді перебуває два десятиліття. — На мою думку, у цьому є заслуга і народного депутата України по 155-му виборчому округу Василя Яніцького, який постійно цікавився ходом будівництва. А ще він допоміг нашій громаді капітально відремонтувати дах у клубі, опалення у морочненській школі.
Загалом на території двох сіл — Морочне і Мутвиця — Морочненської сільської ради мешкає 1 800 людей, щороку реєструють приблизно тридцять немовлят. Тут є дві середні школи, де навчається 260 учнів. Раніше люди більше трималися домівок, однак останніми роками молодь виїжджає, шукаючи кращої долі. Тож нині у селах тільки п’ять молодих родин будуються.
— Коли 3 грудня 1999 року, за президентства Леоніда Кучми, було узаконено виділення людям земельних паїв в натурі, уже на 9 січня 2000-го, на третій день Різдва, у Морочному і Мутвиці було подано сімдесят заяв на виділення селянам земельних паїв, — згадує морочненський сільський голова Олександр Захаревич. — І хоча земля у нас не дуже родюча (Полісся ж), люди охоче обробляють її. Для цього на п’ятсот дворів є близько півтори сотні тракторів, комбайнів. Є і коні. Люди вирощують зернові, картоплю, овочі — щось продають, щось залишають собі. Утримують живність. Щоправда, поменшало корів: якщо у 2000-му їх було вісім сотень, то нині аби двісті п’ятдесят набралося. Невигідно стало тримати корів, бо закупівельна ціна на літр молока мізерна — чотири гривні, а клопотів біля рогатих багато.
До речі, і в сільського голови є півтора гектара землі, корова, двоє свиней, кролі, багато курей, так що білоручкою чи чиновником язик не повертається його назвати: працює нарівні зі своїми земляками.
Так само після роботи трудиться в полі та на обійсті і місцевий священик Павло Дубінець, тримає корову, коня, іншу живність. Інакше великій сім’ї з семи чоловік (п’ятеро дітей) не вижити у наш непростий час. У селі настоятель Церкви Параскеви Мучениці (дерев’яної, побудованої у 1815 році) — великий авторитет. Люди поважають його і як священика, і як людину добру, інтелектуальну — в його особистій бібліотеці майже три тисячі книжок, у деяких з них і його дописи про рідний край.
А ще у цій людині мене здивувало те, як любить і знає він Рівненське Полісся. Повірте, сказано це без пафосу. Бо кілька років тому мені та іншим журналістам Рівненщини пощастило побувати на ознайомчій екскурсії по Зарічненському району, за гіда був Павло Євгенійович Дубінець. Від нього ми дізналися багато цікавого: ще б пак — його справедливо вважають одним з кращих краєзнавців Рівненщини.
...Останніми роками у Морочному і Мутвиці селяни експериментують з новими культурами. Разом з традиційними поліськими вирощують й екзотичні, скажімо, кавуни. Смачні вродили цьогоріч вони у пенсіонера Федора Юхимовича Ковалюка. А ще чоловік заклав сад, плантацію малини. Такі ж культури вирощує і 44-річний Валентин Миколайович Конончук. Справа ця копітка, однак вона того варта. А ось Микола Васильович Мельник — знаний бджоляр, має більше півсотні бджолосімей.
Морочненський сільський голова Олександр Захаревич пишається успіхами волейбольної команди місцевої школи — чемпіоном району, своїми селами і їх мешканцями, які чесно й важко трудяться, чудовою поліською природою, що задає тонусу до життя. З особливою гордістю розповів, що його земляки не на словах, а на ділі люблять Україну: дванадцять мешканців Морочного і Мутвиці воювали в АТО, нині на передовій ще троє відважних. «Тож нехай їх Бог оберігає», — щиро побажав Олександр Іванович.
