У Гурбинцях відремонтували млин, якому понад сто років. Розташований він на в’їзді в село, одразу за меморіалом полеглим у роки Другої світової війни. Як розповів в. о. старости Іван Дейнека, найскладнішу частину ремонту виконала будівельна бригада СТОВ «Батьківщина», яку очолює Микола Сай. Це ремонт крил вітряка, галереї, сходів. СТОВ «Батьківщина» також безплатно було надано підйомний кран, будівельні матеріали.
Автор поруч із столітнім млином.
Ветеран Микола Хрипко.
Фото надано автором.
— Про млин у Гурбинцях, мабуть, ніхто не розповість краще, ніж Микола Хрипко, — каже Іван Дейнека. — Народився він у 1926 році, але незважаючи на поважні роки, має чудову пам’ять.
«Точний вік нашого млина, мабуть, ніхто не назве, — розповідає Микола Іванович. — Але до революції 1917-го року він уже був, молов зерно гурбинчанам. Власника млина звали Михей. Він загинув у Першій світовій війні, залишивши млин своїй дружині».
Та недовго тривало самотнє життя вдови. До неї, не зваживши, що жінка мала трьох дітей, пристав чоловік з Горобіївки — Гнат Панченко. Все було добре, от тільки хата їхня була досить далеко від млина.
У цей час у Гурбинцях неподалік млина жив дядько М. Хрипка — Охтис Кирилович. Удвох з братом Микитою вони були революціонерами, брали Зимовий палац, працювали на Донбасі, на шахтах. Охтис там одружився і пізніше із сім’єю переїхав у Гурбинці. Та дружина все вмовляла його повернутись у рідні краї. Врешті-решт він погодився. А перед тим, як виїхати, погодився ще й на прохання Панченка обмінятися хатами.
Так мельник Гнат Якович поселився коло млина. Тут його й застала Друга світова. На млин одразу накинули оком поліцаї — це був чудовий спостережний пункт. З нього гарно було видно Гурбинці, Дігтярі, Гнатівку, дороги з Савинець і Горобіївки. Так і робили кожен свою справу: мельник молов зерно, а поліцаї вели спостереження з млина.
Зрозуміло, що таке поєднання не могло залишитися поза увагою після визволення села. Мельника звинуватили у співпраці з поліцаями. Млин на той час був уже не його власністю, а колгоспною, тож влада одразу звільнила Гната.
Новим мельником поставили Йосипа Лещенка. При ньому млин здобув друге життя. Його реконструювали, встановили ще пару жорен, що мололи зерно. Якщо раніше при гарному вітрі можна було змолоти до тонни на день, то тепер продуктивність зросла у півтора разу.
За роботу з центнера зерна брали чотири кілограми борошна. Ще трохи йшло «на розпил». Наче і недорогими були послуги, та досвідчені мельники знали свої хитрощі в прийманні зерна та видачі борошна і не залишались без додаткових заробітків.
Коли Йосип помер, у млині почав працювати його син Федір Йосипович. Одночасно він був і колгоспним пасічником. Пасіка збільшувалася, клопотів біля вуликів додавалось, тому Федір віддав перевагу догляду за бджолами.
«Після того як у 1951 році я повернувся з армії, — продовжує Микола Іванович, — млин працював ще років з двадцять. Згодом з’явилася інша техніка і потреба у млині відпала».
Гурбинчани до нинішніх часів зуміли зберегти млин у гарному стані. Працюють більшість його механізмів, камені-жорна, великі дерев’яні зубчаті колеса, правило, яким повертали млин за вітром.
Млин розташований на узвишші, поряд ыз найдавнішим у селі цвинтарем, де вже нікого не ховають. За переказами саме тут похований засновник Гурбинців — козак Гурба, якому вдячні жителі поставили пам’ятник.
...Піднімаєшся на другий поверх млина сходами, якими пройшли тисячі предків гурбинчан, і потрапляєш ніби в зовсім інший вимір, починаєш розуміти, що вираз «подих історії» — то не просто слова, а реальність, яку можна відчути.
Срібнянський район
Чернігівської області.
