Формально будь-хто може претендувати на свою ділянку в два гектари. Достатньо знайти її, подати заяву до Держгеокадастру, отримати дозвіл, і — земля твоя. Насправді все відбувається не так просто. Найти той вільний омріяний клаптик чорнозему нелегко. А ще складніше — отримати законне право на нього. Навіть тоді, коли користуєшся цим наділом вже не роки, а десятиліття.
А буває і навпаки, коли хтось дуже легко отримує те, до чого раніше не мав жодного стосунку, а реальні власники залишаються ні з чим. Чому так стається?

 

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.

 

Без суду не розібратись?

Однієї відповіді немає, у кожного випадку — своя історія. Але дуже часто всі ниточки зав’язуються у тугий клубок в одному органі — Держгеокадастрі та його місцевих підрозділах. І розплутувати їх доводиться через суди.
Про свою історію антирейдерському штабу, що діє при Хмельницькій ОДА, розповів мешканець краю — інвалід війни, котрий наприкінці березня звернувся до Головного управління Держгеокадастру в області з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Два гектари були розташовані за межами Нетішинської міської ради і цілком підходили для ведення особистого селянського господарства. Але з управління чоловік отримав відмову, в якій пояснювалось, що ця ділянка не була включена в перелік тих, які можуть бути передані у власність в першому кварталі.
Цьому заявник не повірив, звернувся до суду і оскаржив відповідь чиновників. У результаті рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду відмова й справді була визнана протиправною, тож земельне управління зобов’язали надати необхідний дозвіл.
І вже виконуючи рішення суду, чиновники так і зробили. Але чому не діяли за законом раніше? Чому так стається, що без суду – не можна, а після нього — вже можна? Адже ділянка і претендент на неї — все ті самі?

Коли не видно очевидне

Але підемо далі. У середині жовтня до Головного управління надійшли аналогічні заяви дев’яти учасників бойових дій щодо землі, яка розташована за межами населених пунктів Нетішинської міської ради. За інформацією, наданою державним кадастровим реєстратором у Нетішині, ці землі належать до державної власності сільськогосподарського призначення та будь-яких підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою немає. Тому Головне управління і надало ці дозволи.
Та цим дуже здивувало голову фермерського господарства «Нове життя». Він переконаний, що той наділ є колективною власністю. Свого часу розташований на ньому сад розпаювали, а його вартість включили в майнові паї. Тож виходить, у землі, на якій росте сад, вже давно є власник. За словами голови СФГ, на підтвердження цього є державний акт на постійне землекористування цією земельною ділянкою, який був виданий ще в 1951-му, а потім підтверджений у 1990-му. То чому тепер ця земля раптом стала «нічийною» і на неї претендує хтось інший?
В Держгеокадастрі ситуацію бачать по-іншому. Кажуть, в Головному управлінні відсутня будь-яка інформація про розпаювання багаторічних насаджень як майнових паїв між членами КСП. А ще, мовляв, посаджені дерева не можуть бути об’єктами нерухомого майна, яке неможливо відділити від земельної ділянки. Тому чиновники зробили такий висновок: якщо на ділянці й росте чийсь сад, то це не може бути підставою для відмови іншим у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Коли ж з’ясувалось, що там ще є і будівля, то в Головному управлінні все легко пояснили: мовляв, там нічого про це не знали.
Ситуація, можливо, і спірна, але зовсім не така, в якій неможливо розібратись. Було б бажання. Але чому воно знаходиться лише після того, як у ситуацію втручається антирейдерський штаб? Саме останній рекомендував призупинити всі дії щодо згаданої ділянки, допоки обставини за справою не будуть з’ясовані. Але невже раніше в обов’язки чиновників не входило чесне і об’єктивне з’ясування всіх обставин?

…А написаному не можна вірити

Це підтверджує випадок із Теофіпольського району. Там наказами Головного управління Держгеокадастру десятьом особам надали дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за межами населених пунктів Поляхівської сільської ради. Проекти цих наказів готували на основі інформації, наданої державним кадастровим реєстратором і відділом у Теофіпольському районі. В ній зазначалось, що ця земля належить до державної власності сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням — для ведення особистого селянського господарства. Так звучав остаточний текст інформації, а в попередньому, який просто виправили на папері й на підтвердження правдивості поставили печатку, йшлося про те, що цільове призначення — для сінокосіння і випасання худоби. Це означало, що цю землю нікому віддавати не можна.
Пізніше в головному управлінні визнали, що підлеглі з районного відділу неналежним чином перевірили дані про цільове призначення ділянок і надали довідки з виправленими даними. В цьому керівництво змушене було визнати неналежне виконання посадових обов’язків. Але тут з’ясувалось, що з часу цього дисциплінарного проступку минув рік, тому, відповідно до законодавства, до посадових осіб відділу не може бути застосовано дисциплінарне стягнення.
Тільки після того як з’ясувалось, що саме цей чиновник із відділу Держгеокадастру в Теофіпольському районі не вперше був помічений у подібних порушеннях, він все-таки отримав догану. На цьому інцидент мав бути вичерпаний. Але хіба таке рішення могло задовольнити людей у районі? Адже всі розуміли, що йшлося не про випадкову помилку, допущену чиновником. Через те, що той не побачив, не догледів, просто помилився, хтось міг так і не отримати свою землю, натомість інший міг легко стати незаконним її власником.
Факти подібних «помилок», котрі приводять або до несправедливих рішень, або до судових справ, інколи можуть розслідуватись роками. І встановити істину вдається не завжди і не всім.
— До таких державних службовців необхідно застосовувати  серйозніші засоби впливу, щоб було повчально іншим посадовцям, — прокоментував ситуацію голова ОДА Вадим Лозовий. — Такі люди не мають працювати в державних органах. А тому головне управління Держгеокадастру повинно провести детальнішу перевірку.
Чим вона завершиться — ще покаже час. Але проблема — не в окремо взятому чиновнику. Практично в будь-якому районі обов’язково знайдуться свої земельні конфлікти, котрі так чи інакше замикаються на Держгеокадастрі. Доволі часто вони завершуються тим, що програє той, хто начебто «неправильно» чи «несвоєчасно» оформив всі документи. Але ж суть державного органу якраз і полягає в тому, щоб допомогти кожному все зробити правильно і своєчасно, а не лише визнавати її винною в усіх земельних гріхах уже після того, як все відбулось. Бо інакше все перевертається з ніг на голову. І коли й знаходиться винний, то це якийсь дрібний чиновник, якого карають хіба що доганою.

Ірина КОЗАК.

Хмельницький.