Найщемливіші миті пережили кілька сотень вірян у Свято-Михайлівському храмі, що в селищі Млинів на Рівненщині, після того як настоятель отець Тарас представив гостей, які завітали до святині.

Млинівська художниця Ніна Августін вручає картину мамі загиблого героя Світлані Цірик.

 

Євдокія Веприк-Попович (праворуч), на другому плані — подружжя Ірина Шевчишина і Володимир Бичков.

Фото автора.

Так, із Закарпаття на богослужіння та на зустріч з отцем Тарасом — бойовим побратимом її сина Володимира Цірика («Оси») — прибула мама героя Світлана Іванівна. На жаль, навічно 23-річний Володя не зможе цього зробити: він загинув смертю хоробрих на Донбасі в липні 2017-го.

Ще одна гостя з Івано-Франківщини — Євдокія Степанівна Веприк-Попович («мама Пісків», як її величали захисники України на передньому краю оборони).
Гостювало в Млинові також подружжя Володимир Бичков та Ірина Шевчишин, кохання яких зцементувала війна.
Усі троє служили в підрозділі, де наприкінці 2015 року послух капелана виконував отець Тарас (Варварук).
Отець Тарас повернувся до своїх парафіян із тривожних прифронтових Пісків. А ротний, старший лейтенант Володимир Цірик героїчно загинув улітку 2017-го. Власне, доля цього 23-річного офіцера із Закарпаття поріднила млинівчан із тим чудовим краєм і його людьми. Світлана Іванівна на війні втратила єдиного сина! Не хотіла, щоб син був військовим, але він вступив до Львівської академії сухопутних військ. Спроби мами після закінчення навчання працевлаштувати його неподалік були безуспішними: розпочалися бойові дії на сході України, тож Володимир Цірик знав, де потрібен. Місцева художниця Ніна Августін вручила Світлані Іванівні картину, на якій закарбувала її сина в товаристві фронтового побратима — отця Тараса.
І про Євдокію Веприк-Попович мешканці селища Млинова чули не тільки від отця Тараса — вона стала живою жінкою-легендою. Про «Степанівну» писали в ЗМІ, робили радіопередачі. Хто ж вона — «мама Пісків»?
Працювала в поліклініці в Надвірній на Івано-Франківщині, опікувалася ендоскопічною службою. Коли на сході України розпочалися бойові дії, вперше на Донбас поїхала з колегами як волонтер. Повернулася в Надвірну. Оформилася на пільгову пенсію — і добровольцем на війну. До речі, у такому статусі служила там три роки — до 2017-го, коли сімейні обставини змусили повернутися в родинне коло.
Значна частина фронтових буднів Євдокії Степанівни минула біля Пісків на Донеччині. Під час загострення бойової обстановки пережила там випробування фронтовим пеклом у 2014-му — першій половині 2015 року. Коли в підрозділ прибув капелан отець Тарас, як і багатьом бійцям, Євдокія Степанівна замінила йому і сімейного лікаря, і вчителя. Її «Міцубісі», яким вправно керувала, вивозило поранених зі складних фронтових лабіринтів. Родини багатьох воїнів мають завдячувати лікарці за те, що їхніх поранених синів, чоловіків, батьків, братів вона вивезла в безпечне місце і надала першу медичну допомогу, врятувавши життя.
У підрозділі Євдокії Степанівни служила Ірина Шевчишина — «Артистка». І не тільки за вроду дали їй такий позивний, а й за те, що до справи своєї ставилася як до мистецтва. На війні між «Артисткою» і лицарем українського війська Володимиром Бичковим спалахнула іскра кохання, яку не змогли погасити ані кулемети, ані гармати, ані будь-яка ворожа зла сила. До речі, Володимир перебував в одному бліндажі з отцем Тарасом.


Млинів 
Рівненської області.