В Інституті законодавства відбулася презентація видання «Про українську церкву»*, присвяченого церковному життю періоду Української революції 1917—1921 років.
Події, відтворені у збірці за матеріалами газет і архівних документів, настільки співзвучні сучасності, що здаються нещодавніми. За словами упорядників, ідея підготовки збірки на церковну тематику є складовою проекту «Із першоджерел», який започатковано Інститутом законодавства Верховної Ради України ще 2012 року до сторіччя Української революції. Причому публікація чергового видання фактично збіглася з об’єднавчим Собором і постанням Православної церкви України.
Відкриваючи презентацію, академік НАН України Олександр Копиленко звернув увагу присутніх на історичні аналогії у реформуванні української церкви. Зокрема, ще сто років тому державна влада усвідомлювала важливість церковного питання в процесі національного відродження і здобуття незалежності України, створивши Міністерство віросповідань в уряді гетьмана Павла Скоропадського. Надалі, наголосив вчений, міністерство продовжило свою діяльність в уряді Української Народної Республіки періоду Директорії, демонструючи послідовність у налагодженні відносин з релігійними організаціями. Водночас Олександр Копиленко відзначив і намагання тогочасних державних керманичів унормувати державно-церковні відносини. Зокрема, це виявилося в ухваленні 1 січня 1919 року закону про вищий уряд Української Автокефальної Православної Соборної Церкви, виданні в жовтні того ж року декрету Директорії Української Народної Республіки, яким підтверджено чинність зазначеного закону й «покликано до праці» Український Священний Синод, членів якого затверджувала Директорія.
Перший заступник директора Інституту законодавства, член-кореспондент НАН України Євген Бершеда привернув увагу до особистої участі тогочасних керівників держави у вирішенні церковних питань. Він, зокрема, згадав опублікований у презентованому виданні виступ гетьмана Павла Скоропадського перед делегатами Всеукраїнського православного церковного собору 6 липня 1918 року, в якому зазначалося, що православна церква в Україні має бути самостійною, справи церковні повинні вирішуватися тут, в Україні.
Член-кореспондент НАН України Володимир Шаповал на матеріалах висвітлення церковного собору 1918 року проаналізував тогочасні погляди на автокефалію української церкви, назвав наведені у збірнику позиції її прихильників та опонентів, а також окреслив проблеми державно-конфесійних відносин.
Показово, за словами доктора юридичних наук, професора Оксани Клименко, що дискусії 1917—1921 років не зводилися лише до статусу церкви. Серед іншого активно обговорювалося відновлення давніх українських церковних обрядів і традицій, багато уваги приділялося їх порівняльному аналізу у регіонах України.
Доктор історичних наук Іван Мищак на основі архівних документів охарактеризував нормотворчу діяльність міністерств віросповідань Української Держави та Української Народної Республіки періоду Директорії. Вчений підкреслив активну позицію влади і безпосередню роль міністрів, зокрема Івана Огієнка, в «українізації церкви». Йдеться, зокрема, про утворення комісії для перекладу Святого Письма і богослужбових книжок на українську мову, розроблення законопроекту про підготовку дисертацій українською мовою в Київській духовній академії тощо.
Загалом учасники презентації акцентували увагу на вітчизняному досвіді міжконфесійного спілкування, а також відзначили позитивні здобутки співпраці влади та церкви періоду Української революції 1917—1921 років.
* Про українську церкву (Церковне життя під час Української революції 1917—1921 років) / Інститут законодавства Верховної Ради України ; вступне слово акад. НАН України О. Л. Копиленка ; упоряд.: О. Л. Копиленко, Є. Р. Бершеда, В. О. Зайчук, І. М. Мищак. — Репринт. вид. — К. : Парлам. вид-во, 2018. — 544 с. — (Серія : Із першоджерел. — Вип. ІХ).
