Нинішня ціна на солодкий пісок уже давно так не радувала покупців. П’ятидесятикілограмовий мішок можна придбати за п’ятсот гривень. У магазинах і на ринку за кілограм доведеться віддати на гривню-півтори більше. Але в середньому ціна практично не перевищує 11 гривень. Якщо пригадати колишні пікові моменти, коли вона була вдвічі більшою, то актуальна вартість не може не радувати покупця. До того ж навряд чи знайдеш інший продукт вітчизняного агровиробника — мова насамперед про крупи, борошно, овочі та фрукти, котрі коштували б дешевше.
Звідки раптом таке солодке щастя? Думається, повну відповідь на це запитання можуть дати лише цукровари. Та навряд чи їм захочеться розкривати всі свої бізнес-таємниці. Бо в такому разі довелося б розповідати ще багато про що.
Баланс попиту та пропозиції цукру в Україні, тис. т
Дані наведено без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях.
Джерело: Громадська спілка «Економічний дискусійний клуб».
Зокрема і про те, чому кілька років тому цукор на прилавках доходив до 18—22 гривень за кілограм. А різні види рафінадного сягали 50—70 гривень. І це при тому, що під бурякові плантації тоді відводили значно більші площі, ніж тепер. Не будемо згадувати часи, коли Хмельниччина засівала майже по 150 тисяч гектарів. Все це у далекому минулому. Але й площі у 45 — 55 тисяч гектарів — це історія п’яти-шестирічної давності.
Якщо проаналізувати, то й всі види енергоносіїв, і заробітна плата, і взагалі виробничі витрати тоді були дешевшими. А от готовий продукт — дорожчим. Диво, чи не так?
Та повернімось до сьогоднішніх реалій.
Торік сировину для цукрових заводів області вирощували на 30 тисячах гектарів. Це не багато і не мало, а рівно стільки, скільки замовили п’ять переробних підприємств. Тепер саме вони визначають обсяги потрібної сировини, а нерідко і самі беруть участь у її вирощуванні. Тому мову про її дефіцит чи надлишки останнім часом ніхто не веде.
Тепер увагу здебільшого акцентують на високій продуктивності урожаїв. Приміром, останнього сезону деякі виробники поставили перед собою амбітні плани зібрати по тисячі центнерів коренів з гектара. Такий показник не назвеш масовим, але він виявився досяжним. Зате врожайність у 700—800 гектарів стає практикою для ряду господарств Старокостянтинівського району. Але говорити про те, що таких планок досягнуть усі вже нинішнього року, ранувато.
Сплески урожайності, як правило, пояснюють сприятливою погодою і використанням високоякісного імпортного насіння. Щоправда дозволити його собі може далеко не кожен, бо вартує воно у рази більше, ніж гібриди вітчизняної селекції.
У загальному підсумку область зібрала понад півтора мільйона тонн коренів, середня урожайність яких сягнула 500 центнерів з гектара. Причому не завжди у найбільшому виграші були ті, що отримали максимальну врожайність. Агрономи поділились своїми спостереженнями: високоврожайні закордонні сорти мають, як правило, цукристість у 12 — 15 відсотків. Тоді як базова для українських завжди вважалась не меншою 16 відсотків, а в сухі сонячні сезони, котрі спостерігаються останніми роками, вона сягає і 20.
Всі ці показники важливі для аграріїв та переробників. Але в кінцевому підсумку вони позначаються і на кожному з нас, бо формують ціну на продукт. Наразі ситуація на руку покупцеві. Та чи задоволені виробничники?
А їх теперішня реалізаційна ціна не надто радує. При зростаючих виробничих витратах кілограм цукру дешевшає. Як складатиметься ситуація надалі, спрогнозувати важко. Навіть при тому, що в області планують засіяти весною до 35 тисяч гектарів, тобто на п’ять тисяч більше, ніж торік. При збереженні врожайності, обсяги виробництва цукру мають зрости. І тут виникають проблеми.
Підбивши результати минулого сезону, виробничники прозвітували: в області виготовлено майже 190 тисяч тонн цукру. Це і є те біле золото, котре мало би перетворитись у прибутки для виробників. Але наразі воно девальвує.
В управлінні агропромислового розвитку підрахували: відповідно до норм споживання, кожен має з’їдати 24 кілограми цукру в рік. Ще 13 кілограмів входить до складу інших продуктів. Тож для області має вистачити 50 тисяч тонн. Та це лише чверть виробленого. Що робити з рештою?
Навіть за величезного бажання українських виробників масштабно вийти на ринки об’єднаної Європи, воно залишається практично нездійсненим, бо там вистачає і свого продукту. Ситуація із російськими поставками залишається доволі проблематичною. Виходить, що цукру виробляється більше, ніж можна спожити і продати. Ось тут і розгадка теперішніх низьких цін.
Та чи довго вони зберігатимуться? Навряд чи варто сподіватись на благодійність щодо споживачів з боку виробничників. Останні дбатимуть про свої прибутки. І якщо їх не вдається наростити завдяки збільшенню обсягів виробництва, то існує і інший варіант - банальне підвищення ціни.
Та не будемо заглядати у невідоме майбутнє. Особливо тепер, коли кожен може отримати дешевий і якісний цукор.
Хмельницька область.
