Серед історичних постатей Луганщини, що брали активну участь у визвольному русі за єдину та незалежну Україну, є одна, яка особливо привертає до себе увагу. Це Павло Гречишкин (на знімку), уродженець хутора Гречишкине Старобільського повіту (нині Новоайдарський район). Як син священика став борцем за свободу країни? Історія багато не розповідає про це, однак головні свідчення все ж вдалося зібрати.
Павло Гречишкин мав стати священиком, перейнявши у спадок професію свого батька. Принаймні голова родини готував його до такої місії, віддавши до Куп’янської духовної школи. Коли Павло її закінчив, батько Петро Ієрофійович наполіг на Харківській духовній семінарії, і син йому не перечив, хоча мав свої плани і погляди на життя. На четвертому курсі він таки покинув семінарію, вступивши до Олександрівського лісового інституту. Але й тут провчився недовго. Був буремний 1917 рік, і події, що відбувалися в країні, не давали спокою таким людям, як Павло. Йому тієї пори було всього 17, але він знав, чого хоче і за що ладен покласти своє життя.
Через обставини юнак був змушений повернутися до духовної семінарії на 5-й курс, але переслідування більшовиків за активну громадську діяльність не дали можливості закінчити заклад, і це остаточно вирішило долю Павла — у 1918-му він став бійцем Армії УНР. Брав активну участь у боях у період із 1918-го по 1920-й, а потім разом з армією у листопаді 1920 року відступив до Польщі, де був інтернований поляками в табір міста Каліша. Але й тут не сидів без діла, збираючи пожертви для хворих вояків Армії УНР. Хоч як любив Павло Україну, але далі жити на рідній землі було небезпечно, він емігрував у Чехословаччину, і тут, у Подєбрадах, у 1922—1923 роках вчився в Українській господарській академії. Пізніше переїхав до Франції і тут став організатором та настоятелем перших українських парафій. Так, він усе-таки повернувся до батькової настанови. У 1929-му вступив на теологічний факультет Оломоуцького університету, через рік брав участь у 2-му Українському всецерковному з’їзді православних парафій у Франції, а в 1931-му перейшов у католицтво і став священиком католицької парафії в Австрії.
Серцем Павло Гречишкин завжди був з Україною. Зокрема, він пожертвував кошти на видання книжки Симона Наріжного «Українська еміграція», яка вийшла у 1942 році у Празі.
На жаль, у Луганському обласному державному архіві немає свідчень про те, яким був кінець життєвого шляху бійця Армії УНР Павла Гречишкина. Він помер у 65-річному віці, не залишивши після себе нащадків. Але в Новоайдарському районі пам’ятають свого земляка, який боровся за вільну і єдину Українську державу. У рамках реалізації Всеукраїнського науково-просвітницького, історико-краєзнавчого проекту «Місця пам’яті Української революції 1917—1921 років» у жовтні 2018-го в селі Гречишкиному вояку Армії Української Народної Республіки Павлу Гречишкину відкрили меморіальну дошку. Акт Злуки залишив глибокий відбиток у національній свідомості народу.
Луганська область.
Фото з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України.
Автор висловлює подяку працівникам Луганського обласного державного архіву за сприяння у підготовці цього матеріалу.
