Ушанувати пам’ять воїнів-визволителів на меморіал прийшли активісти обласної організації ветеранів України; крайній ліворуч — голова організації, генерал-майор у відставці Олександр Булавін.

Сьогодні виповнюється 75 років із часу визволення Луцька від німецько-фашистських загарбників.

Час невблаганний, і сьогодні ми вже не можемо подякувати учасникам боїв за визволення Луцька в лютому 1944-го. Але жива людська пам’ять, збереглися також спогади свідків тих подій. За кілька днів до ювілею краєзнавець Геннадій Гулько цілком випадково, перебираючи архіви обласної ветеранської організації, натрапив на течку зі спогадами колишнього коменданта (з 2 по 14 лютого 1944 року) Луцька, гвардії підполковника Агарона Агороняна. Документ було складено 11 серпня 1972-го, і до цього часу він ніде не публікувався. Отже, читачі «Голосу України» мають можливість першими дізнатися про події 75-річної давності, описані їхнім учасником.

«...1 лютого Перший гвардійський корпус, яким командував генерал Баранов, отримав наказ командування 1-го Українського фронту розвивати наступ на Луцьк і взяти місто.

Частині, якою я командував, поставили завдання наступати в напрямку Луцька по шосе лівіше залізниці, знищити противника, який обороняє східну частину міста, вийти в район єврейського кладовища (тепер вулиця Чехова. — Авт.) і зайняти оборону по річці Стир. До 7-ї години 2 лютого ми захопили аеродром гітлерівців у північній частині Луцька, де було 13 німецьких літаків: 12 Ю-87 і одна «рама». Наші розвинули наступ на місто. Перед нами була рота автоматників. Лівіше нас діяв 4-й кавалерійський полк під командуванням полковника Бєлих, а далі на заході діяли інші частини 2-ї дивізії і Перший гвардійський корпус.

До 8-ї години ми підійшли до міста і зав’язали запеклі бої на північній околиці Луцька. Розбивши роту автоматників ворога, ми ввійшли в місто. В місті ворог опору нам не чинив. Лише південніше міста, в районі єврейського кладовища, було чути рушничну і кулеметну перестрілку. Ми передбачали, що це частини 1-ї і 2-ї кавдивізій, але коли підійшли по вулиці, яка веде на Київ (тепер проспект Волі. — Авт.), то по нашій колоні почали стріляти з будинків із великокаліберних кулеметів. Вогнем самохідних гармат ми змусили замовкнути ці точки.

У цей час на нас рухалася група озброєних цивільних осіб. Один із керівників цієї групи підійшов до мене і запитав командира. Я відповів, що командиром є я. Він запитав, чи я вірменин. Отримавши ствердну відповідь, ми обнялися. З’ясувалося, що це партизанська група Самвела Матевосяна, а чоловік, з яким я обнімався, сам Самвел Матевосян. З’ясувалося також, що перестрілку, яку ми чули з боку єврейського кладовища, вела саме група Матевосяна. Саме тому німці, зайняті боєм із партизанами, не чинили нам сильного опору.

Самвел доповів мені про ситуацію в місті. Разом із його групою ми зайняли єврейське кладовище і організували оборону по річці Стир. Установили зв’язок із 4-м кавполком. До 9-ї години я доповів командуванню корпусу, що наказ виконав і частина зайняла оборону по річці Стир. А о 10-й годині 2 лютого я був викликаний у штаб корпусу, де мені вручили письмовий наказ про те, що назначаюся комендантом міста і відповідаю за його оборону».

Отже, як свідчать спогади учасника боїв за Луцьк у лютому 1944 року, місто було взято відносно з малими втратами. Набагато жорстокішими і кривавішими були оборонні бої. Німці за всяку ціну прагнули повернути Луцьк собі. Тривали вони майже до середини березня. Як згадує далі Агарон Агоронян, щодня ворожа авіація здійснювала по 10—15 нальотів, і кожен раз у ворожій армаді було по 60—70 літаків Ю-87. Про величезну ціну цих боїв свідчать три військові меморіальні кладовища на території Луцька, на яких поховано майже три тисячі визволителів нашого краю.

Учора на Меморіалі «Вічної слави», що в центрі Луцька, відбувся урочистий мітинг із нагоди 75-річчя визволення міста. А 31 січня у Волинському регіональному музеї українського війська і військової техніки провели круглий стіл «75-річчя визволення Луцька в контексті військової історії краю».

Максим СОЛОНЕНКО.

Фото автора.

Волинська область.

ДОВІДКОВО

Самвел Матевосян — учасник героїчної оборони Брестської фортеці та боїв у Берліні. Один із тих, хто розписався на рейхстазі: «Я із Бреста. Самвел Матевосян».