Зібрані на придбання скутера майже три тисячі гривень восьмикласник з Вінниччини Володимир ШКУТА (на знімку) передав незнайомій дівчині-ровесниці. Для чого?

Того дня на останньому уроці класний керівник 8-В Могилів-Подільської ЗОШ № 1 Лариса Корніцька розповіла учням про дівчинку, яку спіткала важка недуга. Сказала, що школа вирішила допомогти зібрати кошти на її лікування. Попросила учнів передати інформацію батькам. Наступного дня Володимир Шкута приніс сто гривень. Таку суму виділили йому батьки.

— Ми не вперше беремо участь у благодійних акціях, — каже пані Лариса. — Володя щоразу відгукується на такі пропозиції. Він чутливий до чужої біди. Та й батьки в нього такі само. Статків великих не мають, але щоразу знаходять можливість підтримати інших. Однак цього разу Володя здивував не тільки мене...

Наступного дня вчителька нагадала про збір коштів на лікування дівчинки і назвала суму, яка потрібна на операцію, — 31 тисяча доларів. Цифра вразила. Володя повертався після уроків додому, а слова вчительки залишалися у кутках пам’яті. «Де вони візьмуть стільки грошей?» — думав він.

«Можна я віддам свої?»

Увечері того ж дня Володя підійшов до мами. «Можна я віддам на лікування цієї дівчинки зібрані на скутер гроші?» — запитав у неї. «Я не проти, — відповіла мама. — Але давай ще порадимося з татом». Чоловік відповів, що син уже дорослий і має право самостійно приймати рішення, але похвалив Володю за те, що радиться з батьками.

Мама хлопця, Олена Олександрівна, заочно навчається на факультеті правознавства у Сумському держуніверситеті. Жінка не сказала синові, що планувала позичити у нього гроші, аби заплатити за черговий семестр. Вона зателефонувала класній керівничці. Запитала, чи справді є потреба у такій великій сумі.

Гроші хлопець передав учительці. На аркуші паперу значилася сума: 2780 гривень. «Володю, це ж для вашої сім’ї великі кошти», — сказала Лариса Корніцька. «Але ж дівчинці вони зараз більше потрібні, ніж нам», — відповів учень. Про жертовність хлопця вчителька повідомила його однокласникам. Ті дружно піднялися і почали аплодувати. Володя зашарівся. «Він скромна дитина — з тих, хто добрі справи робить мовчки», — каже вчителька.

Пообіцяли екскурсію до прикордонників

У недільні дні Володимир Шкута з мамою, татом і бабусею йдуть до церкви на службу. У молодших класах хлопчик відвідував заняття у недільній школі при храмі. Дитина навчена жити за Божими заповідями. У його батьків невелика платня: мати отримує 4 тисячі гривень на місяць, якщо є премія, то має ще плюс 500 гривень, батько — приблизно 3,5 тисячі. Душевна щирість і доброта у цій сім’ї важливіші за гроші.

«Головне, аби дівчинка одужала, — каже мати Володимира. — А гроші... У когось їх більше, у когось менше. Не все в житті вимірюється грішми. Ми з чоловіком раді, що син так вчинив».

Володя зізнався, що після школи мріє піти у військове училище. Хоче служити на кордоні — як його дядько, мамин брат Віталій Пархоменко, який служить у Могилів-Подільському прикордонному загоні і неодноразово виконував завдання у районі проведення АТО (Операції об’єднаних сил).

Побувати на екскурсії у вартових кордону для Володимира було б дуже цікаво. Прес-секретар Могилів-Подільського прикордонного загону імені Героя України В’ячеслава Семенова Людмила Катеринич повідомила, що хлопця і його однокласників запросять у гості до прикордонників. «Покажемо учням техніку, озброєння, роботу кінологів, вони побувають у кімнаті героїки, біля меморіалу загиблим в АТО розповімо про те, як бійці загону захищали кордон від російських агресорів», — повідомила Людмила Катеринич.

«Велике і добре серце»

Журналіст спілкувався з Олею Войтенко, для якої збирають кошти на лікування. Вона навчається у школі приміського села Немія. Дівчина повідомила, що випадково дізналася про вчинок Володимира. Каже, її брат почув про це у школі. Через брата розшукала контакти хлопця.

«Написала йому, що в нього велике і добре серце, — каже Оля. — Ти відмовився від своєї мрії заради мене. Не кожен на таке здатен. Велика подяка тобі за твій людяний вчинок».

Дівчинку приємно вразила відповідь Володимира: «Я на скутер іще назбираю. А тобі гроші вже потрібні. Буду молитися за твоє одужання».

Олю чекає лікування в одній із клінік Туреччини. Під час спілкування відчувалося, що підтримка незнайомих людей для неї — як ліки, що додають оптимізму і зміцнюють віру в те, що вона здолає недугу.

Віктор СКРИПНИК.

Фото надано автором.

Вінницька область.