Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
А цього тижня у Криму дєдушка, який у небі прикидається стєрхом, у Чорному морі — амфорою, а в себе, серед мокшан, — мордовською бабушкою, раптом заговоріл українською: «З глузду з’їхали чи що?». Це запитання, звісно, адресувалося кієвскім властям, але Аксьонов, котрий сидів поруч, мимоволі потайки мацнув полу свого піджака, куди сама Поклонська ще в 2014 році зашила український паспорт Серьоги. Лапнув — полегшено зітхнув. Паспорт був на місці. Хоча під рукою відчувалося щось мокрее. «Мабуть, це міроточеніє Натахи», — подумав Аксьонов.
Тим часом дєдушка/бабушка обвів зал зголоднілим від санкцій поглядом, ніби чекаючи від кієвскіх властєй чи то негайної відповіді, чи то каші... Упевнившись, що глузд — далеко (десь погнався за гіперзвуковою ракетою «Циркон» у Каліфорнію), а кашу з Києвом не зварити, дєдушка проковтнув слину в надії на урожайні для стєрхов вибори в Україні. Тому що його мокшанський глузд, який вряди-годи разом із «Цирконом» повертався з Америк назад, в амфорний черепок, проказував йому, що «російскій і українскій народи нікогда не сорілісь, єсть ліш недоразуменіє только с украінской властью»...
«На слові «нєдоразуменіє» Аксьонов знову нервово зайорзав на стільці. Певно, йому муляв один із двох паспортів. Який саме — чи то з тризубом, чи двоголовим стєрхом, — Серьога ще не визначився, тому він схопився на ноги, виструнчився перед дєдушкою/бабушкою і почав згадувати події п’ятирічної давнини: «Нічего би не получілось, єслі би наш презідент Владімір Владіміровіч Путін лічно не руководіл етой операцієй і не прінімал лічно рєшенія, от которих завісєлі судьби кримчан і сєвастопольцев. Рєшенія презідента спаслі нам жізнь. Спасібо єму. Спасібо росіянам, спасібо сілам спецоперацій, всєм, кто бил здєсь і участвовал в обеспєченії безопасності провєдєнія референдума. Операція била унікальной, все проізошло настолько бистро, дєрзко і нагло, что опоненти не успєлі оправіться»...
Аксьонов, весь змокрілий (певно, Натаха все ще продовжувала потай міроточити і в 2019-му бухнувся на стілець...
— Я же говорю, — продовжував, мов нічого і не було, бубоніти дєдушка/бабушка: «Увєрєн на 100 процентов: украінци не чувствуют в Росії какой-то ущемльонності ні в чєм абсолютно. І в том чісле і в Криму, увєрєн. У нас непоніманіє только с нинєшнім руководством України, с которим сегодня вряд лі можно сваріть кашу... То, что оні творят, іногда просто визиваєт оторопь і недоумєніє...».
«Недоумьонний» глузд дєдушкі/бабушкі, який знову нєчаянно повернувся додому, на цей раз з Європ, підказував, що про кашу вже згадували. А тому дєдушка тицьнув на амфору і прорік: «Кашу «Цирконом» не іспортішь!».
Зал ревнув оплесками. З неба почало падати каміння вперемішку з кашею із... «Цирконом»...
У повітрі запахло смаленим п’ятиріччям...
