Колаж Олексія КУСТОВСЬКОГО.

Фото надано автором.

В історії української культури художники Нарбути займають особливе місце. Георгій Нарбут, який народився в березні 1886 року, — видатний графік та ілюстратор, автор проекту герба Української держави і перших українських державних знаків, банкнот і поштових марок, його син Данило — автор серії портретів «Гетьмани України», «Сподвижники Б. Хмельницького», філософсько-історичних картин «Вибори кошового», «Страшний суд», «Покрова Богородиці», за які у 1996 році був удостоєний Шевченківської премії.

«Московщину не люблю. Люблю Україну»

«Московщину не люблю. Люблю Україну і їй віддам усі сили», — казав у 1917 році Георгій Нарбут (на знімку праворуч) архівісту Якову Ждановичу. Незважаючи на те, що митець понад десять років прожив у Петербурзі, де став одним із найпопулярніших оформлювачів книжок і журналів, ілюстрував народні казки і твори Ганса Крістіана Андерсена, байки Крилова і де видавництва змагалися за можливість працювати з ним, він любив свою Батьківщину, хутір Нарбутівку поблизу Глухова, де прийшов у світ. Предком художника був родовий козак Мусій Нарбут, тож лицарство Георгію та його сину Данилу дісталося у спадок. У Глухові, куди щоліта навідувався з холодної столиці, в музеї Тарновського в Чернігові графік вивчав українську старожитність, тож став першовідкривачем української художньої старовини як естетичного явища. Захопившись козаччиною, українською історією, художник не лише пише в «українському стилі», а й починає говорити рідною мовою. Як чудовий знавець українського стародавнього мистецтва і геральдики, Георгій Нарбут створює значну кількість гербів, у 1914-му ілюструє Малоросійський Гербовник Владислава Лукомського і Вадима Модзалевського, наступного року — «Герби гетьманів Малоросії», згодом — «Стародавні садиби Харківської губернії», починає працювати над «Українською абеткою». Свій герб у 1912 році художник підписав так: «Мазепинець полку Чернігівського, Глухівської сотні, старшинський син, гербів і емблем живописець».

Іван Мазепа — гетьман України. 1991 р.

У 1917 році Георгій Нарбут з родиною переїжджає до Києва — тут 17 березня представники партій і громадських організацій створюють Українську Центральну Раду. Згодом вона стане керівним органом українського руху та парламентом УНР, проголошеної Третім універсалом. 13 листопада Генеральне Секретарство розсилає науковцям, мистецтвознавцям, фахівцям із геральдики листи-запрошення взяти участь у роботі підготовчої комісії з опрацювання герба України. Уже за два дні на вулиці Володимирська, 42, відбувається засідання комісії, на яке прибули Михайло Грушевський, Василь Кричевський, Федір Кричевський, Микола Біляшівський, Кость Широцький, Григорій Павлуцький, Георгій Нарбут. Перебіг засідання описав Михайло Грушевський, зазначаючи, що дехто висловлювався за те, щоб за герб нової України без усяких змін взяти герб Гетьманщини — козак з мушкетом. Були й інші ідеї. «Як найпростіше можна було б взяти за знак нової України золоті (жовті) звізди на синім тлі, по числу земель нової Української республіки, або золоту букву У (Україна), або У.Н.Р. (Українська Народна Республіка) на синім тлі», — писав Михайло Грушевський. Він зазначав: «Я проектував би як символ творчої праці, мирної праці в новій Україні, її цівілізаційних завдань — золотий плуг на синім тлі, з тим, щоб сей знак нової України зайняв центральне місце в державнім гербі України».

Поки наприкінці 1917-го — на початку 1918 року триває дискусія про те, який має бути державний герб, Генеральний Секретаріат розглядає питання друку українських грошей. 6 січня 18-го (24 грудня за старим стилем) в обігу з’являється перший кредитовий білет у 100 карбованців. «На цій банкноті, розробленій Георгієм Нарбутом, у восьмикутній рамці було зображено знак Володимира Великого — тризуб, із хрестом над середнім зубом», — зазначає дослідник Богдан Завітій. І додає, що поява тризуба, який карбував на своїх злотниках і срібниках київський князь Володимир, хреститель Руси-України, на банкноті і на морському прапорі УНР переважили справу державного герба на його користь. Так цей знак став загальновідомим. 25 лютого 1918 року на засіданні Малої Ради, що діяла між пленарними засіданнями Центральної Ради, було затверджено: «Гербом Української Народної Республіки приймається знак Київської Держави часів Володимира Святого». Через три дні Михайло Грушевський напише: «...Се оздоба питоменна, не запозичена, зв’язана з нашою тисячолітньою державною і політичною і культурною історією».

Затверджений державним гербом тризуб з’являється на державних паперах і грошових знаках. Він прикрашає нові поштові марки номіналом 10, 20, 30 та 40 шагів. «Державні знаки у виконанні Нарбута — це наше наочне свідоцтво державної зрілості, наша гордість і слава», — писав історик мистецтва Володимир Січинський.

При Скоропадському Георгію Нарбуту доручили розробити великий герб України. Його проекти герба та печатки Української держави наприкінці листопада схвалює комісія, до якої входили Михайло Бойчук, Микола Біляшівський, Вадим Модзалевський. Одночасно графік розробляє проекти державних паперів із зображенням тризуба — банкноти, бланки, акцизні марки, грамоти, листівки.

Проект печатки Української державної академії мистецтв. 1918 р.

Цей знак присутній на емблемі Української державної академії мистецтв, на проекті герба Києва. У доробку талановитого мистця — ескізи військових мундирів армії УНР, оформлень упаковок та етикеток для товарів, а ще графічна серія «Українська абетка». Ця робота визнана справжнім шедевром. Як і нарбутівські банкноти. Працюючи над малюнком першого українського грошового знака, графік не копіював наявних банкнот, а створив оригінальну купюру, оздоблену малюнком у стилі українського бароко. Лише на одній стороні банкноти Нарбут використав дев’ять варіантів оригінального шрифту. Українські гроші, які друкувалися за кордоном і звідти доставлялися в Київ літаками, отримали високу оцінку від кваліфікованих майстрів друкарства з Німеччини і Франції.

Свою кропітку роботу над державними символами Георгій Нарбут поєднував з ілюструванням періодичних видань, книжок, створенням станкових графічних композицій. Він підготував ілюстрації до «Енеїди» Івана Котляревського, «Антології» Миколи Зерова. А його доробок у галузі шрифту на багато років визначив розвиток цього мистецтва в Україні.

Один із засновників Української академії мистецтв, наймолодший із восьми її професорів, пішов із життя у 34 роки. 23 травня 1920 року він помер у Києві від епідемічного висипного тифу. Друзі-художники хотіли знайти сірих волів, аби за старовинним українським звичаєм везти його труну, але не знайшли. Поховали Георгія Нарбута в козацькому жупані із срібними ґудзиками на Байковому кладовищі.

Ось він такий, козак Мамай

Близькі друзі, серед яких і заслужений художник України, скульптор і член Гільдії медальєрів України Віктор Крючков (його прадіди козакували, а вже за імперії козака Крючка записали Крючковим), Данила Нарбута (на знімку ліворуч) між собою називали козаком Мамаєм. Був колоритним і мав, як каже Віктор Крючков, звичаєву ментальність — неправди й наруги не терпів. А понад усе любив українські краєвиди, села й хутори, білені хати, ліси й переліски, гомінкі базари, де можна було завжди розгледіти сюжет для нової картини. Данило народився в Петербурзі у 1916 році. Коли батько помер, хлопчикові було лише чотири роки, тож ним опікувалися старі друзі Георгія Нарбута — художник-графік Антон Середа і митець-колорист Федір Кричевський. Уже в чотирнадцять Данило працює в декоративній майстерні Київського театру опери і балету. У 1936-му як асистент художника Евенбаха він бере участь в оформленні вистави «Наталка Полтавка», яку театр повіз у Москву на першу декаду української літератури і мистецтва. Виставу у столиці помітили, але після повернення з Москви двадцятирічного Данила Нарбута заарештовують за «несообщение в органы ГПУ о готовящемся заговоре против Советской власти» і відправляють на будівництво Біломорканалу. Після звільнення з табору митцю заборонено повертатися в Київ, тож він працює в Єйську, Златоусті, йде добровольцем на фронт. Далі — бої, полон, участь в УПА...

У 1965 році в Черкасах відкривається новий театр, де Данило Нарбут стає головним художником. Саме тут, у місті над Дніпром, розквітає талант митця — він створює яскраві й неповторні декорації до спектаклю за повістю Миколи Гоголя «Сорочинський ярмарок» та інших вистав, пише портретну галерею українських гетьманів та полковників часів Богдана Хмельницького. Данило Нарбут уже не просто художник, він народознавець, історик, етнограф і фольклорист, який на своїх полотнах створює яскраві образи козацьких ватажків. Серед славних звитяжців, змальованих майстром, — Іван Богун, Іван Виговський, Юрась Хмельницький, Лаврін Капуста, Федір Коробка, Матвій Гладкий, Федір Полуботько, Самійло Марудный, Іван Золотаренко, Мартин Небаба та інші. Створюючи парсуни чи жанрові картини «В похід», «Тарас Бульба», «Вибори кошового», «Холодний Яр», «Козача слава», митець зі знанням справи вимальовує найменші деталі одягу, зброю, клейноди. Художник багато років колекціонував старовинні речі, працював в архівах і бібліотеках, тож намальовані ним булави, перначі, печатки, значки, пістолі, шаблі, списи, мушкети, гаківниці, одяг — жупани, киреї, шаровари, пояси, шапки — історично достовірні.

Така само колоритна й інша серія картин Данила Нарбута — «Черкаський базар». Самі назви полотен — «Сімейний кооператив», «Сало», «Ковбаси», «Гриби», «Картопля», «Кавуни», «Перекупка», «Насіння», «Гарбузи, цибуля» «Віники» — свідчать про багатство української землі та її щедрість. З особливим натхненням художник малював українську природу. У новій серії Данила Нарбута, що називалася «Квіти України», по новому проявився талант митця, залюбленого у свій край і свій народ.