Вірте у зміни, які відбуваються в серцях людей

Антивоєнні пікети в Іваново.

Фото з архіву Ольги НАЗАРЕНКО.

Для захисту від зомбування є десятки способів. Один із них — здатність — самому! — аналізувати. Думати. Зіставляти. Читати... Читання особливо (за твердженням психоаналітиків) — а не відеоряд — здатне розвивати логічне мислення і захищати підсвідомість від зовнішніх впливів. Цікава річ: саме зміна акцентів, використання «мертвих» слів, переключення уваги на чужі проблеми, пошук ворога ззовні — найсприятливіші методи для приборкання свідомості людей. Особливо росіян, які бояться вимовляти слова «свобода», «я думаю», «Україна», «пробачте», «ніколи знову»... А захиститися від зомбування насправді дуже легко: треба вимкнути телевізор і почати думати. Щоб не порушувати чужої свободи і права на життя.

Михайло ТИМОНОВ (Москва, менеджер):

— В Україні бував багато разів. Дуже люблю Київ. Він для мене такий само рідний, як Пітер, наприклад. Від Десятинного провулку до Петра Сагайдачного через Андріївський узвіз кожен будинок пам’ятаю.

У мене на дачі каштан росте, що виріс із підібраного на Володимирській горіха... Такий зросійщений киянин. Під Аркою Дружби наприкінці нульових із хлопцями й дівчатами з Москви і Києва перші хастлові опени влаштовували — занесли новий танцювальний стиль, з якого тепер в Україні чемпіонати проводять...

Те, що відбулося у 2014-му, коли пішла вниз нафта й Кремлю стало потрібно після «розпиліади» відволікти народ від зниження рівня життя, що розпочалося, — особиста драма для мене. І інша реальність, з якою не можу примиритися. Тоді був на першому ж «несанкці» проти війни, але мало нас тоді було, несприйнятливих до останкінського випромінювання.

Їжджу багато. За плечима під сотню різних країн на всіх континентах. Знаю, що люди скрізь приблизно однакові: в Індії, Сомалі, Ботсвані, Ліхтенштейні, Англії, Канаді, Гондурасі, Болівії, Австралії...

І ділити нам немає чого. Шкода, що не завжди народи здатні стримати лідерів, котрі зарвалися й забрехалися. З 14-го року в Україні не був. А тягне! Сильно. Дуже.

Євген МІЩЕНКО (Москва, конструктор):

— Шановні громадяни України!

Насамперед хочу вас привітати! У вас є багато того, чого немає в Росії.

У вас є свобода слова, свобода віросповідань, інші свободи, про які росіянам доводиться тільки мріяти.

У вас неухильно дотримуються Конституції країни, і немає таких суперечностей із заборонними й фіскальними законами, які штампує парламент.

У вас є вибори, де до останнього моменту неясно, хто переможе на цих виборах. У вас є змінюваність влади, як і розуміння того, що можновладці повинні бути підзвітні громадянам і повинні бути слугами своєї країни.

У вас немає багато такого, на щастя, що є в Росії сьогодні. У вас немає такої жахливої цензури. У вас немає такої жахливої охранки.

У вас немає силових структур, яких бояться власні громадяни.

У вас немає такої агресивної пропаганди, через яку створюється відчуття пасивної більшості, що схвалює війну.

Ви через багато що пройшли. Нам тільки треба буде пройти через це. Незважаючи на різницю, ми схожі й у нас одне розуміння того, що має бути, до чого ми прагнемо, що є невід’ємні права й свободи, які ми прагнемо реалізувати. У нас один ворог, ворог свободи, ворог права, ворог повного життя, що гальмує розвиток наших країн на шляху до процвітання й реалізації своїх прав. Ці сили руйнують дружбу і братерство між нашими народами. Ці сили прагнуть посварити й уже, багато в чому, посварили нас.

Але ці сили приречені, в них немає майбутнього. В арсеналі цих сил — розпалення ворожнечі, гра на ницих пристрастях, таких як спрага наживи, заздрість, бажання підкорити собі подібних, неуцтво, спрага величі й гордість, пасивність, небажання брати відповідальність, злість, невдоволення, прокльони. Це темні сили століття цього, про які згадується у слові Божому.

Як протистояти цим силам? Як перемогти?

Давайте триматися загальних цінностей, які є в нас. Давайте думати й прагнути до того, що нас зближує й робить єдиними! Зміни в Україні відбудуться по-справжньому, коли зміни відбудуться також і в Росії. Ми являємо собою єдиний простір боротьби із силами Пітьми, які інтегровані в наші країни. Не потрібно бажати розпаду й громадянської війни в Росії. Цього як раз бажають і ведуть до цього наші вороги. У хаосі нічого хорошого не народжується. Нам потрібно боротися одне за одного. Я бажаю всім нам терпіння, витримки й довіри. Вірте, що в Росії є здорові й світлі сили, які піднімаються і зростають! Вірте у зміни, які відбуваються в серцях людей! Перемога сил Світла неминуча, тому що сили Пітьми повалені, проявляючись лише тимчасово у світі цьому. Переможемо разом і будемо братами назавжди!

З надією й вірою в перемогу.

Євген ЗАКОВЕРЯ (Богородськ, лікар):

— Два тексти. Між ними півтора року. Лише півтора року! Цілих півтора року.

Листопад 2012-го. Радість зустрічі, надія!

Квітень 2014-го. Біль і розпач.

Діалоги з містом

«Здраствуй, Дніпро! Я скучив».
«Скучив? І чого ж ти не приїжджав 16 років, якщо скучив?»

«Так життя складалося. Не виходило».

«І як я тобі?»

«Помолодшав. Але будинків старих даремно позбуваєшся. Мій будинок, в якому я народився і прожив 10 років життя, зніс навіщось. Від будинку тільки адреса залишилася. Харківська, 13. А що це стоїть навпроти? Одні стіни».

«Досить наїжджати! Я ж тобі все одно подобаюся?»

«Я люблю тебе».

«Про перші враження розкажи. Життя відрізняється чимось від вашого?»

«Ну так. Наприклад, бензин вартує на 30 відсотків дорожче, ніж у нас, а проїзд у маршрутці — в півтора разу дешевше, а на трамваї — взагалі в три. Півтори гривні. На 4 помножте. 6 рублів! У нас таких цін просто не існує. Це як?»

«Ще на що звернув увагу?»

«Продукти дешеві».

«Де були?»

«Парк Шевченка, «Комсомольський острів», Набережна. Набережна змінилася дуже сильно. Кафе, ресторани, які в будень удень не були порожні. З’явилося багато храмів і каплиць. Часу мало, шкода, всіх хлопців не встигну побачити. Постараюся приїжджати частіше. Мені тут дуже добре».

«Як ти міг 16 років не приїжджати? Я ж бачу, яке щасливе в тебе обличчя, коли ти гуляєш вулицями, як тебе як і раніше люблять друзі, як ти їх любиш!»

«Обов’язково буду приїжджати в гості. Але жити не повернуся. Я пізнав, що таке прожити більшу частину життя не там, де народився й виріс. Але мої діти народилися й виросли в Росії. Це мій хрест — жити там, де живу. Це був мій вибір. І змінити нічого не можна».

От і все. Поїздка завершується. Я щасливий, що приїхав у рідне улюблене місто.

«Дякую тобі, Дніпро! Що прийняв, що подарував ці щасливі п’ять днів.

Спасибі вам, Льоню, Іро, Юро, Оксано, за те, що дали притулок. Таньо, Катю, Антоне, Шуро, Лельо, Льошо, Анечко, Вітьо, Сашко, Лєно, Мишко, Льошо, Людо — за чудове спілкування. Пробачте, будь ласка, Вово, Сашко, Андрію Анатолійовичу, що не вийшло зустрітися. Я дуже хотів. Але лише 5 днів. Я згадуватиму вас. Я писатиму вам. Я дуже хочу до вас приїхати знову, і не через 16 років.

Я люблю тебе, Місто! Я люблю вас, хлопці!!!

На все добре».

Квітень 2014-го.

Cон наснився.

Ми з Настею приїхали до Дніпра. До мого улюбленого Дніпра. Було похмуро. І ми сіли в «перший» трамвай і були в ньому одні. І попереду дрімала кондуктор. І я підійшов до неї й запитав, скільки коштує проїзд. А вона відкрила очі й сонним голосом сказала: «Та їдьте так». І ми доїхали до Фучика й пішли до парку, і людей — нікого. І зустріли жінку. І я підійшов до неї: «Скажіть, будь ласка, де люди?».

«Так війна ж».

А потім ми прийшли до Шури Хрущова й він анітрошки не здивувався.

«Жеко, ти навіщо приїхав?»

«З вами бути. Війна ж».

«Жеко, старі ми вже воювати. Їдь звідси».

«Шуро, не жени мене, я з вами».

А потім він дістав коньяк і ми стали пити. А потім, як раніше: він сів за піаніно, а я взяв гітару. І почали грати й плакати. І стримана Настя почала терти очі, і ми почули, як на кухні не плаче — стогне Льолька. А потім я зрозумів, що це сон-мара, і змусив себе прокинутися.

Люди. Я втомився страждати. Адже весна. Квітень! Миру хочу.

І щоб між нашими країнами була не ненависть, а любов.

Катерина СТРІМАКОВА (Санкт-Петербург, ветеринарний лікар):

— Майже щодня, відкриваючи стрічку новин, бачу повідомлення про загибель молодих, сповнених сил, патріотів України. Безумовно, боляче спостерігати, як війна, розв’язана державою, громадянином якої ти є, приносить дедалі нові жертви й нове горе в родини громадян сусідньої країни. І цей жах триває вже 5 років... Ми, звичайно, бажаємо (я пишу й від імені моїх друзів, котрі виступають проти російської агресії), щоб це божевілля припинилося, щоб Росія дала спокій Україні й перестала підтримувати бандитів, котрі захопили владу на частині її території. Ми бажаємо відновлення цілісності України, припускаючи водночас не тільки територіальну цілісність, а й відчуття приналежності громадян України до єдиної нації із загальними устремліннями. Це, як мені здається, доволі важлива умова відновлення цілісності держави. І розуміючи, що саме режим, який склався в Росії, є джерелом зла, ми бажаємо щоб режим, який приніс стільки лиха сусідній державі, який розоряє й не дає вільно дихати власним громадянам, нарешті впав. І кожен, хто знаходить у собі сміливість брати участь тут у протестному русі, вбачає своїм завданням докладати до цього можливі зусилля.