Новий будинок для переселенців у Рубіжному майже готовий до заселення.

Фото надано прес-службою Луганської ОДА-облВЦА.

На Луганщині проблема житла така ж болюча, як, власне, і в інших регіонах країни. Різниця лише в тому, що умови для розв’язання цієї проблеми не скрізь однакові. Скажімо, як можна змінити ситуацію в області, яка втратила частину своєї найпотужнішої в економічному сенсі території, майже п’ять років потерпає від ворожих обстрілів і має найбільшу кількість тимчасово переселених осіб? Відповідь на це запитання може бути простою й очікуваною: така територія повинна перебувати у пріоритеті уваги та допомоги держави. А відтак, житлова проблема переселенців, атошників, тих, хто наразі працює на економіку регіону, повинна бути першою на порядку денному діяльності державних органів влади. Правильно. Але не все так просто.

Потреби та реалії

Перш ніж розпочати розмову на тему житла, хочеться звернутися до цифр. У Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб на кінець минулого року в Луганській області зареєстровано понад 280 тис. осіб. У деяких сільських районах кількість переселенців зрівнялася вже з місцевим населенням або перевершила його, а у Сєверодонецьку, який сьогодні виконує роль обласного центру, ВПО становлять майже третину всього міського населення. Навіть якщо відкинути певну частину, так званих пенсійних туристів, які не живуть постійно на українській території, а лише приїздять сюди за пенсією, потреба переселенців у житлі просто вражаюча. За найскромнішими підрахунками, для задоволення потреб громадян зі статусом ВПО, а також учасників АТО в області потрібно побудувати-придбати десь мінімум 50 тисяч квартир. Це нереально!.. А якій категорії громадян надавати пріоритет: одиноким та хворим, працівникам державних служб, які в дефіциті, чи молоді, яка поступово залишає територію у пошуках кращої долі? Всі категорії важливі. Вибору, власне, немає. Але ж Луганщина повинна думати і про своє майбутнє.

— Нині у нас діють шість програм: «Доступне житло», статутний капітал Держмолодьжитла, дві обласні програми для молоді та учасників АТО і дві міські програми Сєверодонецька, що спрямовані на забезпечення житлом молоді та сприяння будівництву доступного житла, — розповідає директорка Луганського регіонального управління Держмолодьжитла Інеса Кірєєва. — Зокрема, програма «Доступне житло» передбачає державну підтримку, коли її учасники отримують знижку до 50 відсотків від вартості квартири. Наразі за цією програмою в Сєверодонецьку один будинок зведений і зданий в експлуатацію минулого літа, й другий об’єкт стане до ладу через кілька місяців. Загалом за цією програмою за останні два роки ми забезпечили житлом 15 осіб.

Правду сказати, кредитування зі статутного капіталу Держмолодьжитла раніше попиту не мало. Причина полягала в тому, що обов’язковою вимогою була постановка на квартирний облік. Але як людина може стати в чергу на квартиру, якщо вона, як ВПО, не зареєстрована на території міста чи району, де вимушена наразі жити? Нарешті в січні поточного року цю обов’язкову вимогу про квартоблік прибрали, отже, відтепер переселенці можуть брати участь у цій програмі. І 2019-го вже видано три кредити.

Є також обласні програми для молоді та учасників АТО, які передбачають придбання квартири і на первинному, і на вторинному ринку. За ними в області видано у 2018 році два кредити для молоді, п’ять — для учасників АТО і чотири — за програмою кредитування житла для переселенців.

Не густо, скажемо прямо, якщо враховувати реальну потребу в десятках тисяч квартир. Принагідно зауважу, що в 2014—2016 рр. переселенці взагалі не могли отримати житло ні за якими програмами. Тепер у них є хоч якась перспектива. Щоправда, лише у певної частини.

У Сєверодонецьку квартира у новобудові коштує в середньому 800 тисяч гривень. Для переселенців чи атошників, які стали учасниками програми «Доступне житло», вполовину менше — 400 тисяч. Але й це багато. Не у кожної людини знайдеться півмільйона, щоб взяти участь у таких житлових проектах. Тому була прописана додаткова програма сприяння будівництву, в рамках якої на 25 відсотків зменшується особистий внесок. Тобто людині треба буде заплатити тільки 200 тисяч. Але така норма поширюється не на всіх і прописана для таких категорій, як педагоги, медики, держслужбовці, працівники соцзахисту та учасники АТО.

Просили небагато, але й того не отримали

У звітах про виконання всіх шести програм щодо забезпечення житлом показники такі маленькі, що їх ніяково навіть називати. Максимум кредитів за обласною програмою для молоді видано у 2017-му — дев’ять, і ще п’ять — у 2018-му — взяли атошники. Стосовно інших програм, то тут переважно фігурує цифра 2. У поточному році в реєстрі на кредитування стоять 57 кандидатів, але фінансування ще не відбулося, отже, скільки осіб стануть щасливчиками, отримавши пільговий кредит, сказати важко. Очевидно одне — це будуть одиниці.

Головна причина, через яку житлові програми на Луганщини не можуть розвиватись, як того вимагає ситуація, насамперед полягає у відсутності фінансування. Скажімо, на молодіжні програми держава не дає коштів зовсім і не фінансує їх з 2014-го. Також немає кредитної програми для переселенців та атошників. Отже, сподіватися можна лише на бюджет області. Але в ньому так багато дірок через окупацію частини території, що розраховувати на багато не доводиться.

Минулого року управління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву просило на потреби переселенців 7 мільйонів, а дали тільки 2,5 млн грн. На кредити для молоді було передбачено 7 млн грн, а виділено лише 500 тис. грн. Винятком стали учасники АТО: на їхні програми дали стільки коштів, як і планувалось — 3,5 млн грн на п’ять сімей. До речі, цьогоріч на програму «Доступне житло» на всю країну виділено 100 млн грн. Скільки дійде до Луганщини — поки що невідомо.

Ще однією причиною низьких показників забезпечення житлом можна назвати те, що програми не мають достатньої підтримки з боку районних та міських органів влади. Жодна об’єднана територіальна громада, район чи місто поки що не відгукнулися на пропозицію обласного Фонду сприяння житловому будівництву працювати разом, затвердити програми на місцевому рівні. Важелів впливу на них нема. Виняток становить лише Сєверодонецьк, який, треба зазначити, має досвід молодіжного будівництва. За міською програмою тут на сьогодні є 34 звернення молодих сімей.

Ще одна причина того, що Луганщина посідає чи не останнє місце з будівництва житла, — відсутність забудовників. Наразі в області працює лише одна серйозна компанія у Сєверодонецьку — МЖК «Мрія», яка бере участь у цих програмах і будує житло. Як не зазиває область забудовників з інших регіонів, вони до прифронтової Луганщини не поспішають.

— Отже, переважно реалізовуємо свої програми на вторинному ринку житла. Особливість нашого регіону в тому, що «вторинка» вдвічі дешевша, ніж нове житло, — пояснює Інесса. — Торік ціна «первинки» в існуючого забудовника була 12 тисяч гривень за квадратний метр. Цього, як мені сказали, буде вже 15 тисяч гривень. Ми викупили всі квартири, які були в МЖК «Мрія», і кошти залишились. Отже, нам довелося повернути невитрачені два мільйони гривень Держбюджету і минулого, і позаминулого року.

Днями Луганська ОДА прийняла Регіональну цільову програму житлового кредитування внутрішньо переміщених осіб та членів їхніх сімей на 2019—2021 роки. Кількість сімей із числа ВПО, які зможуть поліпшити житлові умови шляхом отримання пільгових довгострокових кредитів, поки що невідома. Але визначено обсяг ресурсів, які планується залучити на виконання програми. Він становить 4,5 млн грн. Стільки коштів потрібно для того, щоб забезпечити житлом лише шість сімей внутрішньо переміщених осіб.

Факт

Обласний Фонд сприяння житловому будівництву працює з 1997-го. У період до 2014 року житлом було забезпечено понад дві тисячі осіб. До 2016-го був період, коли фонд не видавав кредити через бойові дії на Донбасі.