Ветерани-активісти: Віталій Шиян, Микола П’ятаченко, Раїса Маркова і Лідія Білоус.

Фото автора.

У них особливий менталітет, який не всі молоді та сьогоднішні можуть збагнути. Вони звикли бути активними, відповідальними, дисциплінованими і небайдужими, але по-своєму бачать і оцінюють нинішнє життя. Хтось вважає їх гальмом, але для багатьох вони відіграють роль запобіжника, який убезпечує від крайнощів. Вони — маркер зрілості держави, бо від того, як вона ставиться до ветеранів та проймається їхніми болями, залежить рейтинг цивілізованості суспільства.

Життя безжально редагує списки

У невеличкій кімнатці — затишно, тепло і жваво. Тут міститься Ковпаківська районна організація ветеранів міста Суми. Так офіційно називається осередок, куди я приїхав фактично без попередження й одразу відчув, що заважаю людям у якійсь терміновій роботі. Вона виявилася важливою: незабаром 9 Травня, і до річниці цього свята треба визначити перелік учасників бойових дій у Другій світовій війні, котрі зможуть прийти на зустріч із міським головою. Саме цим і займалися під час мого візиту заступник голови районної організації Микола П’ятаченко і керівник первинної організації ветеранів Троїцького мікрорайону Раїса Маркова. Вони редагували списки.

Словосполучення «зможуть прийти» у нашому випадку доводиться сприймати буквально, бо ветеранів, котрим сім десятиріч тому випало побувати на фронті, тут не без чорного гумору ділять на категорії. Спочатку на дві: лежачих і ходячих, а потім ще на дві: «ходячих по подвір’ю» і «ходячих по квартирі». Тож поставлено завдання виявити тридцятьох найжвавіших захисників Вітчизни, здатних «своїм ходом» дістатися до міськвиконкому.
Минулого року в Сумах мешкав 121 учасник бойових дій у Другій світовій війні, нинішнього — 83. Приблизно половина проживає у Ковпаківському районі, решта — в Зарічному. Не радують й інші демографічні показники щодо літнього населення Сум. За словами керівника Ковпаківського районного осередку ветеранської організації Віталія Шияна, щороку список скорочується на 1300 — 1400 чоловік.

Разом веселіше і результативніше

— А який взагалі сенс входити до вашої організації? — запитую я. — Можливо, раціональніше витрачати час на онуків, на порпання на дачі та щось подібне?

— Для дачі, та й для всього іншого потрібне здоров’я, — відповідає замість керівника бухгалтер районної організації Лідія Білоус. Окрім іншого, вона ще й виконує обов’язки голови первинного осередку ветеранів Сумської облспоживспілки, до якого входять 56 членів. — Ось приходить до нас бабуся та каже: запросіть куди-небудь, бо можна передчасно померти від нудьги! А ми проводимо різні заходи, зустрічі у школах, училищах. Відбуваються концерти, виступають і наші, і молоді самодіяльні артисти. Наша організація має хор, у якому співають десятки чоловік!

Утім, життя, особливо ветеранське, лише піснями підтримуватися не може. Об’єднавшись в організацію, літні люди успішніше борються із медичними, житлово-побутовими, бюрократичними та іншими проблемами. Їм вдається добитися виділення фінансової допомоги тим, хто її найбільше потребує.

— Буває, у людини після операції не залишається грошей навіть на хліб, — каже В. Шиян. — У наших осередках працюють комісії, котрі за заявами людей обстежують їхні соціально-побутові умови та складають відповідні акти. Із такими документами ми йдемо до управління соцзахисту.

Але розраховувати на масштабну допомогу не доводиться. Здебільшого, йдеться про 300—400 грн на людину, які виплачуються не частіше, ніж раз на рік. Але якось вдалося досягти рекорду — міськрада виділила на ремонт даху у багатоквартирному будинку 130 тис. грн.

— Наш ветеран мешкає на останньому, п’ятому поверсі, — коментує досягнення В. Шиян. — Коли йшов дощ чи мокрий сніг, він використовував весь посуд, що був у квартирі: підставляв його під кожну цівку, що жебоніла з даху. Ми зафіксували такі житлово-побутові умови документально і добилися допомоги.

Гроші — важливе, але не головне

Керівники ветеранської організації працюють майже безплатно. Власне, саме такою, мабуть, і повинна бути класична громадська робота: займатися нею мотивують не матеріальні, а інші чинники. За словами В. Шияна, трьом керівникам районної організації платять не зарплату, а «матеріальне заохочення». Воно обмежується десятьма неоподатковуваними мінімумами: 170 грн на місяць. Голови первинних осередків отримують «матеріальне заохочення» раз на рік — до днів народження. Як правило, це 200—300 грн.

— Хто у молодості займався громадською роботою, той і досі, «як заведений», — підсумовує В. Шиян. — Хтось може будь-коли покинути нашу організацію, але ми не маємо на це права. Бо нам висловили довіру люди: обрали на конференції, і треба працювати аж до наступної конференції, котра може прийняти якесь інше рішення.