Війна не закінчиться, доки не буде гідно похований останній її солдат. Такого кредо свято дотримуються і пошуковці громадської організації «Військово-патріотичний клуб «Каховка» на Херсонщині. Під час «вахти пам’яті» на Нікопольському плацдармі біля селища Велика Лепетиха вони відкопали останки двох солдатів вермахту — сапера та єгеря з елітної німецької частини. Їх зібрали та готують до передачі відомій організації «Фольксбунд», яка й відправить обох на вічний спочинок. Причому для родин загиблих знахідка набуває особливого значення.
— Як відомо, солдати вермахту мали на собі металевий медальйон овальної форми із перфорацією посередині. Коли військовослужбовець гинув, половинку медальйону відламували та відправляли до архіву, повідомляючи рідних, де його могила. А в цьому випадку медальйони виявилися цілими, тобто й єгеря, і сапера досі вважали зниклими безвісти. Лише тепер родини солдатів точно дізнаються, якою була їхні доля, — розповів активіст ВПК «Каховка» Анатолій Обелець.
У степах Херсонщини загинули десятки тисяч вояків вермахту — тільки на сумнозвісному Нікопольському плацдармі їх наклало головами майже сімнадцять тисяч. Місцева влада без уваги ставилася до військових кладовищ вермахту. Скажімо, єдине на всю область відоме велике місце поховань німецьких солдатів та офіцерів у тій-таки Каховці — тепер парк. Кілька років тому німці викопали тут для перепоховання 52 вермахтівців, а скільки їх там лежить іще, ніхто не зважиться сказати.
Хтось, мабуть, закидатиме, що пам’яті та слави заслуговують насамперед червоноармійці, котрі загинули у запеклих боях за свою Батьківщину. Але гірка правда така: на місцях таких боїв безіменних радянських воїнів лежить значно більше, ніж німецьких — адже в перших жодних медальйонів на той час не було. А були ебонітові пенали, які намагалися не носити, бо вважали це поганою прикметою. І от приклад: цьогоріч тільки на Нікопольському плацдармі пошуковці з ВПК «Каховка» підняли останки 48 бійців Червоної армії. Належність до неї встановлювали за іржавими касками, фрагментами обмундирування та амуніції. Але «смертників» не знайшли на жодному, тож усіх поховають безіменними.
До речі, саме на Нікопольському плацдармі той же Анатолій Обелець втратив діда. Мешканця села Братолюбівки Горностаївського району Херсонщини і батька чотирьох дітей мобілізував після деокупації «польовий» військкомат. Єфрема Ліляка разом з групою односельців кинули у бій без жодної підготовки. І про його долю за два місяці повідомив такий самий мобілізований земляк, котрому пощастило повернутися додому після важкого поранення. Але Міноборони СРСР знадобилося цілих сорок років, аби підтвердити його розповідь, офіційно підтвердивши, що дід пошуковця лежить у братській могилі біля хутора Соломки. От тільки від того хутора нині й згадки не лишилося...
Херсонська область.
Фото: unm.org.ua
