Меморіальний комплекс, присвячений радянським воїнам, котрі загинули в боях за Берлін.
Фото автора.
У Німеччині вже кілька років існує електронна база даних місць поховань і меморіалів радянських громадян на території ФРН. У ній — 4,1 тисячі місць поховань. Неймовірно, але з неї можна дізнатися не лише ім’я загиблого, а й обставини його смерті…
Як завжди, щороку цими днями — восьмого і дев’ятого травня — Німеччина вшановуватиме воїнів Радянської Армії, котрі полягли в боях на її території під час Другої світової війни. А також жертв нацизму — військовополонених, примусових робітників (і не лише радянських), закатованих, померлих від нелюдської праці та страждань у концентраційних, трудових таборах, тих, що загинули під час бомбардувань союзницькою авіацією. Квіти до місць їхнього вічного спочинку принесуть не лише представники колишніх радянських республік, а тепер уже незалежних країн, а й німецької влади, тутешніх недержавних організацій.
Хоч упродовж багатьох років і німецька, і радянська, а потім уже й російська сторона ведуть пошук документів про кількість похованих у ФРН громадян колишнього СРСР, проте й досі можна говорити лише про приблизну цифру. За даними російської сторони, під час Другої світової війни в полон потрапили або вважалися такими, що пропали безвісти, 4,5 млн осіб. За даними німецької сторони, цифра інша: від 5,2 до 5,7 млн. Додому з них повернулося, на думку німецьких істориків, 1,8 млн осіб. А на території ФРН, за різними оцінками, їх поховано від 650 до 800 тисяч — на майже 4 тисячах цвинтарів — великих і малих. Усі поховання — від урочистих меморіалів, до окремих могил — бездоганно доглянуті. І не лише тому, що в 1992 році, через політичні зміни в Європі та у відносинах двох країн, підписана німецько-російська угода про військові поховання. Вона регулює догляд за могилами радянських воїнів, що загинули й поховані на території ФРН, і Німеччина взяла на себе цей обов’язок, зокрема й фінансування. Такі місця тут є пам’ятками історії, за їх утримання відповідають уряди федеральних земель, котрі зобов’язані організовувати й фінансувати роботи з реставрації і догляду. За могилами доглядають різноманітні недержавні організації, громади територій, де знаходяться поховання, а також пересічні громадяни, школярі, студенти. Приміром, члени «Німецького союзу з догляду за військовими похованнями», створеного ще 1919 року, чия діяльність здійснюється на пожертви понад 1 млн осіб, і в складі якого працює 10 тисяч волонтерів.
Ще одне питання — встановлення імен людей, які знайшли на німецькій землі вічний спочинок. Адже на багатьох надмогильних плитах напис: «Невідомий». І хоча після війни минуло вже 74 роки, пошуки не припиняються. Утім, у цій справі поруч з великим ентузіазмом сусідять байдужість, а часто й лінощі. Приміром, на меморіальному цвинтарі в берлінському районі Панков покояться 13 тисяч полеглих у боях за столицю Німеччини радянських воїнів, і з них лише 2 тисячі — з іменами, решта — безіменні. Наприкінці війни, коли в кожного бійця та офіцера вже були іменні медальйони, така кількість безіменних малоймовірна. Швидше за все, відповідальні за поховання ще тоді не спромоглися зробити все по-людськи, але цього не було зроблено й під час нещодавньої реконструкції меморіалу. Хоч, як поінформувала мене людина, обізнана у цій справі, навіть зараз не пізно встановити на цвинтарі стели з іменами полеглих, що було б справедливо стосовно пам’яті про них. Але хто це зробить — теж велика тема для розмови…
Уже відходять у вічність і діти тих, хто загинув у Другій світовій війні. Дедалі менше стає їхніх нащадків, котрі, всупереч часу, шукають могили своїх предків на чужій землі. А знайти їх — цілком ймовірно. Дані в електронній базі місць поховань і меморіалів радянських громадян на території ФРН розміщені двома мовами — російською і німецькою. Вона має додаток з цифровою географічною картою, на якій вказується місце кожного зареєстрованого поховання. Могили, за повідомленням радіо Deutsche Welle, можна навіть відвідати — віртуально, з допомогою програми Google Earth. Тут можна дізнатися також адреси та імена людей, котрі доглядають за могилами.
Особливо зворушливо те, що німецькі державні структури, громадські організації, місцева влада, активісти намагаються повернути родичам імена померлих чи знищених тут радянських військовополонених. Адже в СРСР вони довго вважалися зрадниками Батьківщини або такими, що офіційно зникли безвісти. Приміром, Центр документації фонду «Саксонські меморіали» видав дві книги про військовополонених, які перебували в полоні на території Німеччини й померли тут, або були вбиті чи закатовані. З їхньою базою даних теж можна ознайомитися в Інтернеті.
Берлін.
