Проблеми та перспективи запровадження правового інституту лобіювання в Україні стали темою круглого столу, який було проведено 24 квітня 2019 року Інститутом законодавства Верховної Ради України за участю представників профільних парламентських комітетів, співробітників Міністерства юстиції, Антимонопольного комітету України, Національної школи суддів, низки наукових та освітніх закладів Києва.

Відкриваючи засідання, заступник директора Інституту законодавства, к. військ. н. Дмитро Хруст зазначив, що обговорення в інституті нагальних проблем правового регулювання окремих суспільних відносин із залученням широкого кола експертів стало доброю традицією, та наголосив на актуальності в сучасних умовах законодавчого регулювання лобістської діяльності.

Модератор круглого столу, головний науковий співробітник інституту, д. ю. н. Тетяна Тєлькінєна, повідомивши, що Інститут законодавства має значний досвід дослідження питань лобіювання, а також підготовки дисертаційних та монографічних праць із суміжних тем, зосередилася на проблемах дослідження українськими правниками відносин лобіювання та наявних методологічних підходів до цього явища. За її словами, негативна конотація терміна «лобіювання» зумовлена, зокрема, через обмеження вивчення саме професійного лобіювання з акцентом на захисті економічних інтересів великих корпорацій. Утім, лобіювання доцільно розглядати як ефективний правовий механізм пошуку та досягнення компромісу між державними інститутами влади та суспільством для результативного розв’язання проблем соціуму.

Ректор Національної школи суддів, заслужений юрист України Микола Оніщук, привітавши учасників круглого столу, наголосив, що легалізація лобіювання сприятиме ефективній реалізації громадянами права на участь в управлінні державою, що закріплено у ст. 38 Конституції України. Він запропонував створити робочу групу, зокрема з числа учасників круглого столу, для здійснення комплексного аналізу й доопрацювання законопроекту «Про лобістську діяльність».

Доцент Міжрегіональної академії управління персоналом, к. н. держ. упр. Тихон Яровий виклав основні положення цього законопроекту, ключовим елементом якого, на думку науковця, є пропозиція про створення Національної ради України з питань регулювання лобіювання, яка має стати постійно діючим колегіальним центральним органом виконавчої влади, що здійснює свою діяльність із метою забезпечення національної безпеки України в процесі реєстрації та нагляду за лобістською діяльністю.

Завідувач кафедри публічного адміністрування Міжрегіональної академії управління персоналом, д. н. держ. упр. Оксана Пархоменко-Куцевіл розповіла про власне бачення проблем реалізації лобіювання в системі запобігання корупції. Незважаючи на контроверсійний характер цього суспільного явища, воно має й певні позитивні ознаки. Наприклад, впливаючи на управлінські рішення, лобіювання примушує «триматися у формі» органи державної влади й управління, виступає інструментом самоорганізації громадянського суспільства, за допомогою якого мобілізується суспільна підтримка або опозиція щодо того чи іншого проекту, надається вплив на політику тощо.

Продовжуючи обговорення, проректор Університету економіки та права «КРОК», д. е. н. Ірина Мігус присвятила свій виступ розгляду проблем щодо впливу лобіювання на національну безпеку держави. На її думку, потребують корегування Методичні рекомендації щодо розрахунку рівня економічної безпеки України, затверджені 2013 року Наказом Мінекономрозвитку України, оскільки більшість із встановлених цими рекомендаціями 117 показників, розподілених за десятьма групами, відсутні у вільному доступі, що унеможливлює розрахунок рівня економічної безпеки зовнішніми суб’єктами.

Провідний спеціаліст Антимонопольного комітету України Андрій Каплонюк висловив переконання в тому, що сучасне українське суспільство подає чіткі сигнали про готовність та потребу у врегулюванні діяльності вітчизняних лобістів. Доказом цього є наявність в Україні низки відповідних законодавчих напрацювань. З огляду на це, промовець вказав на актуальність вивчення світового досвіду регламентування відносин лобіювання.

Головний спеціаліст Міністерства юстиції України Вікторія Попова поінформувала присутніх, що у Верховній Раді України зареєстровано також проекти законів «Про публічну адвокацію» і «Про забезпечення прозорості та законності комунікації з суб’єктами владних повноважень». За її словами, експертиза зазначених законопроектів засвідчила, що запропоновані ними положення щодо наділення лобіста окремими правами є загальними для всіх громадян у процесі участі в управлінні державними справами. За таких умов громадяни, які не є суб’єктами лобіювання, будуть змушені також реєструватися в Державному реєстрі лобіювання для реалізації своїх прав. Отже, попри зроблені у згаданих законопроектах спроби розкрити політико-правову природу лобіювання, системний аналіз їх положень не дає змоги з’ясувати чіткий зміст, обсяг, форми та методи лобіювання, що неодмінно спричинятиме виникнення проблем під час практичної реалізації відповідних норм.

У виступах професора Міжрегіональної академії управління персоналом, д. н. держ. упр. Анатолія Балашова та заступника директора Інституту журналістики, кіно і телебачення Київського міжнародного університету, д. н. держ. упр. Дениса Кіслова було висвітлено зарубіжний досвід правового регулювання лобістської діяльності, наголошувалося, що лобіювання є важливим чинником формування іміджу будь-якої країни в міжнародному середовищі та захисту її інтересів.

За результатами проведеної дискусії Інститутом законодавства буде підготовлено та передано до профільних комітетів Верховної Ради науково обґрунтовані пропозиції щодо законодавчого регулювання лобіювання в Україні.

***

19 квітня 2019 року в Інституті законодавства Верховної Ради України проведено круглий стіл «Впровадження стандартів міжнародного морського права в умовах європейської інтеграції України».

Актуальність теми заходу зумовила широкий інтерес до нього представників профільних парламентських комітетів, Військово-Морських сил України, Державної служби морського та річкового транспорту, Морської пошуково-рятувальної служби, науковців-правознавців та фахівців-практиків.

У вступному слові, привітавши учасників зібрання, перший заступник директора Інституту законодавства, член-кореспондент НАН України, Надзвичайний і Повноважний Посол України Євген Бершеда наголосив на великій значущості дотримання міжнародного морського права для України як морської держави не лише з огляду на потребу подальшого розвитку національного морського господарського комплексу, а й зважаючи на необхідність правового врегулювання ситуації, що склалася в Азовському та Чорному морях через агресивні дії Російської Федерації.

Заступник начальника штабу Військово-Морських сил України, капітан першого рангу Андрій Риженко охарактеризував міжнародну договірну базу в контексті її впливу на практичні можливості українського військового флоту. Він звернув увагу на істотні практичні ризики у сфері оборони, що випливають із продовження дії Договору між Україною та РФ про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 2003 року в умовах російської агресії. Доповідач розповів про особливості реалізації Конвенції про режим проток 1936 року під час присутності у Чорному морі кораблів держав НАТО та вказав на непоодинокі випадки ухилення РФ від виконання цього документа в тимчасово окупованому Криму.

Професор кафедри Національного університету «Одеська юридична академія» Тимур Короткий навів свідчення застосування названого вище Договору про співробітництво від 2003 року в умовах проваджень за позовами України проти РФ у Міжнародному трибуналі з морського права та в арбітражі, утвореному згідно з вимогами Конвенції ООН про морське право від 1982 року. За його словами, існує реальна потреба у виробленні нашою державою ретельного плану дій за умов денонсації цього договору з державою-агресором.

Продовжуючи обговорення, заступник директора казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» Володимир Работньов висвітлив проблеми практичної реалізації в Україні міжнародних конвенцій, а також положень директив і регламентів ЄС у сферах морського транспорту та господарства, передбачених до імплементації в національне законодавство Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Він, зокрема, відзначив актуальність здійснення якісного й оперативного перекладу цих документів на державну мову із забезпеченням дотримання сталої термінології та вчасного оприлюднення відповідних нормативних текстів за умов їх постійного оновлення. Промовець також вказав на істотний негативний вплив Договору між Україною та РФ про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 2003 року на ситуацію у сфері безпеки судноплавства та морських перевезень у цих регіонах.

Головний науковий співробітник Інституту законодавства, професор Борис Бабін у своєму виступі детально зупинився на роз’ясненні специфіки застосування норм міжнародного гуманітарного права до ситуації в акваторії Азовського та Чорного морів в умовах російської агресії та висловив пропозицію щодо урахування правового режиму прибережних вод Азову в процесі реалізації Мінських угод. Науковець також вказав на наявні, на його погляд, істотні негативні наслідки від тривалої неучасті України в Конвенції про працю в морському судноплавстві 2006 року та у Паризькому меморандумі про взаємне порозуміння щодо контролю суден державою в порту 1982 року.

Доцент кафедри Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова Ганна Сандюк розповіла про особливості реалізації вимог правових актів ЄС у сфері суднобудування. Вона на конкретних прикладах висвітлила практичні ризики для цієї галузі, зумовлені російською агресією, та окреслила специфіку розвитку вітчизняного суднобудування в умовах зближення України з Європейським економічним простором.

Під час дискусії питання щодо окремих аспектів реалізації в Україні міжнародних угод та норм європейського права у сфері морського господарства порушували також співробітники Інституту законодавства, Дипломатичної академії, Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Морської адміністрації, Асоціації морських агентств України, Інституту ВМС, Одеського державного екологічного університету та Одеської морської академії.