Днями у Товаристві «Знання» України відбулася знакова подія, пов’язана з відзначенням 205-ї річниці народження велета українства — пророка і вчителя, душі, за висловом Є. Сверстюка, нашого народу Т. Г. Шевченка. Тут було презентовано великоформатний розкішний фоліант видавництва «Криниця». «Шевченкіана в екслібрисі: 1917—2017» — багаторічну і копітку роботу мистецтвознавця Петра Нестеренка.
Таку книгу не можна брати до рук без певного хвилювання. Бо і форма її, і зміст викликають безліч емоцій, пов’язаних із відкриттям нових сторінок Шевченкіани, про що широкий загал шанувальників Великого Кобзаря мав слабке уявлення. Щось чув, щось бачив, але в такому обсязі й у такому викладі історії екслібриса, пов’язаної з іменем Т. Шевченка, не вдавалося побачити нікому. Бо за часів СРСР у цьому жанрі геральдичних мистецтв домінувала ленініана.
Отже, екслібрис. Здавалося б, що в ньому дивного. Як трактують словники — це художньо оформлений ярлик, що наклеюється на внутрішньому боці обкладинки книжки і вказує на її власника. Але той вказівник веде велике ім’я до його шанувальника. І навпаки. Та відтворює сув’язь історії з певною епохою і новітнім часом знаковим суспільним виміром. Це вже не просто наклейка, а ємка передмова. В цьому разі — трансформатор Шевченкової спадщини, його заповіту для майбутніх поколінь.
Саме на цьому наголошували на презентації унікального монографічного видання його автор Петро Нестеренко, видавець — народний художник і Шевченківський лауреат Леонід Андрієвський, голова правління Товариства «Знання» України Василь Кушерець. Захоплююче говорили про унікальність видання «Шевченкіана в екслібрисі: 1917—2017» присутні на цьому дійстві творці такого виду мистецтва та власники їхніх художніх мініатюр. І постала зримо уся понадстолітня історія відтворення в екслібрисі творчої постаті Кобзаря, його життєвого шляху та безсмертних шевченківських героїв, про що ґрунтовно розповів у своїй книзі сам автор. Ця оповідь, безперечно, буде корисною і широкому колу читачів газети. А зараз торкнемося лише кількох цікавих історичних фактів.
Шевченківський екслібрис починався із звичайних штемпельних печаток для бібліотеки першої української академії наук, створеної 1873 року у Львові під назвою Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка (НТШ). Згодом там з’явився і відповідний книжковий знак. А перший художній шевченківський екслібрис було виконано 1917-го на західноукраїнських землях Оленою Кульчицькою, яка працювала в ті часи у Перемишлі вчителькою рисунка в середній школі. Він був призначений для книгозбірні школи імені Т. Г. Шевченка у Володимирі-Волинському. В його основу лягли слова: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля».
Перше портретне зображення Шевченка в екслібрисі датоване 1935 роком, і належить воно грузинському художнику Володимиру Цілосоні. Книжковий знак присвячений одному з організаторів і незмінному голові Ленінградського товариства екслібрисистів В. Савоньку — колекціонеру родом з України. Тому й напис на його замовлення виконано рідною мовою: «Із книг Володимира Степановича Савонька». Певно, дуже цікавих книг, через які, можливо, й обірвалося життя нашого земляка 1937 року. А справжній бум у розвитку та розквіті цього мистецького жанру розпочався у зв’язку зі святкуванням 150-ліття з дня народження Кобзаря 1964-го. Не треба забувати, що то було за «віддушини» суспільного життя в Україні часів її керівника П. Шелеста та ідеолога П. Федченка.
У презентованому виданні представлено 1120 екслібрисів понад 220 художників, які репрезентували свої творчі мініатюри майже п’ятистам удостоєним цієї честі власникам — шанувальникам Кобзаря — приватним колекціонерам, бібліотекам, музеям та іншим державним і громадським установам.
Автор поділив екслібрисну Шевченкіану на сім основних розділів: «Образ Шевченка в екслібрисі», «Кобзар» в екслібрисі», «За мотивами творів Шевченка», «Шевченко на засланні», «Монументальна Шевченкіана», «Екслібриси установ культури» та «Шевченко — наш національний геній». Кожен із них містить ґрунтовні авторські розвідки з історії народження найцікавіших робіт, пов’язаних із певними періодами життя і творчості Т. Г. Шевченка, перелік імен найкращих майстрів цього виду мистецтва і тих, кому належать їхні мініатюри. Щодо перших, то серед колекціонерів і пропагандистів екслібрисної Шевченкіани названі І. Крип’якевич, В. Вітрук, В. Манжуло, В. Бакуменко, О. Денищик, Є. Артеменко, М. Неймеш, С. Арбузов, О. Кузьменко, П. Прокопів... У цьому ряду не можна оминути і П. Нестеренка.
Серед отих майже п’ятисот удостоєних власності художніх мініатюр поруч із Кобзарем, звичайно ж, і понад три десятки лауреатів його імені, зокрема Н. Матвієнко, М. Шудря, О. Гончар, Б. Олійник, Р. Іваничук, С. Пушик, В. Шевчук та інші. За глибиною змісту і скромністю оформлення осібне місце посідає екслібрис, присвячений Ліні Костенко, харківського художника Д. Мірошниченка.
Цікавий факт: з усіх керманичів незалежної України шевченківського екслібриса був удостоєний лише В. Ющенко.
Вивчаючи деталі зображеного, його зміст, вкладений в екслібрис, допитливий читач цього видання може зробити певні висновки щодо взаємин того чи того художника із замовником охоронника його книжкового знака та деяких особливостей характеру світогляду кожного з них.
Схвально оцінюючи видання, доктор мистецтвознавства А. Пучков наголосив: було б дивно, якби художники виконували такі роботи з примусу. Це не ленініана, на якій митець міг заробити «авторитет». Тут кожен обирав свого і лише свого Шевченка, причому в камерному, майже приватному варіанті віддзеркалення не так його портретного абрису або художніх образів його текстів, як його духу, перейнятого і по-справжньому приватизованого. Ці екслібриси можуть існувати поза книжками, для позначення яких вони розроблені, але не можуть існувати поза Шевченком. Ба більше: вони свідчать про приватні взаємини між Шевченком і тим, кому належить ця естампована мініатюра, — у вигляді провадження дружньої філософської розмови. Шевченко тут не нав’язливий — тут він пережитий і ніжно привласнений.
Це видання не могло не побачити світ. Як і кілька попередніх авторських розвідок на цю тему. Але цього разу шлях до читача не був легким. Важко зібрати такий обширний унікальний матеріал, та автор упорався з цим самотужки. Непросто було скомпонувати його в оригінальне за формою і змістом видання, але з цим теж успішно впоралося видавництво «Криниця» на чолі з авторитетним у таких справах майстром — народним художником Л. Андрієвським. І, здавалося, усміхнулося щастя — «Шевченкіану в екслібрисі: 1917—2017» було внесено до переліку видань за державною програмою «Українська книга» ще на 2017 рік. Але дива не сталося.
На щастя, світ не без добрих людей. На допомогу відомому видавництву прийшли волонтери-добротворці з міжнародної громадської організації «МОЗИРОН». Її голова — кандидат психологічних наук, авторитетний консультант з питань здоров’я, бізнесу та життєдіяльності людини Світлана Винограденко разом зі своєю соратницею в цій справі Тетяною Долінською здійснили потужну роботу зі збору десятків і десятків тисяч гривень, потрібних для видання унікальної книжки. Підключили до цього друзів і родичів. Приклад показувало подружжя Винограденків — Світлана та Геннадій, яке виховує чотирьох дітей, але знаходить можливість займатися щирим доброчинством, про яке з вдячністю говорять не лише в дитячих сиротинцях та бібліотеках. На них рівнялися родини Бібіків, Кукурудз і Павлових із Києва, Ірина Бандурко з Харкова, Анатолій Бойко з Одеси та ще велика група молодих і завзятих добротворців. Усіх, на жаль, не можу назвати за браком місця в газеті. Велика вдячність їм, шанувальникам Шевченкіани.
Отже, сталося. Чудова книга пішла до людей. І немає сумніву в тому, що вона стане в пригоді багатьом, допоможе ширше і розкутіше глянути на творчість Т. Г. Шевченка очима художників-графіків, які сконцентрували в своїх мініатюрах увесь життєвий шлях Великого Кобзаря й висвітлили багатогранний спадок поета і художника.
Микола МАХІНЧУК, для «Голосу України».
