Фото зі сторінки Є. Перебийноса у Фейсбуку.
Початок у № 121 (7127) за 2 липня.
Що довше триває війна на сході, то частіше в українців виникає думка, що західні країни-партнери, які активно підтримали Україну після початку російської агресії, стомилися протистояти Росії і готові піти з нею на мирову. Останнє рішення ПАРЄ скасувати санкції проти російської делегації тільки посилює таку впевненість. Саме на тлі цих невеселих подій відбулася розмова «Голосу України» з Надзвичайним і Повноважним Послом України в Чеській Республіці Євгеном Перебийносом (на знімку).
— Чехія посідає особливе місце в зовнішній політиці Росії. Вона є форпостом її пропаганди в Європі. Але й для України це особлива держава. Так вже вийшло, що саме тут знайшла прихисток українська еліта, змушена виїхати в еміграцію після знищення УНР. Прізвища багатьох із цих людей нині є в шкільних підручниках з історії та літератури України. Відповідно, в Чехії є багато пам’ятних місць, які пов’язані з цими людьми. Кілька років тому виникла неприємна ситуація, коли під загрозою знищення опинилося поховання Олександра Олеся? Чи вдалося розв’язати проблему і як?
— Питання з Олесем було дещо нестандартним. Зіграли роль збіг обставин і особистість нащадка людини, яка довгий час доглядала за могилою Олеся і платила гроші за це місце. Українській державі довелося ухвалити рішення про репатріацію останків Олеся і його дружини та перепоховання їх у Києві. Я прибув послом до Чехії саме через кілька місяців після тих подій і одразу вирішив, що тема українських місць пам’яті у Чехії має бути одним із пріоритетів посольства. Думаю, важко знайти іншу країну в Європі, в якій у певний проміжок часу перебувала одразу така велика кількість представників української інтелігенції, політики, посли, військова еліта. У 20-х роках минулого століття Чехословаччина була однією з найбільш демократичних держав тодішньої Європи і ментально та мовно близькою для України. Окрім того, президент Масарик був надзвичайно прихильним до українців і фактично запросив нашу еліту, змушену залишити територію України після того, як УНР перестала існувати, до Чехословаччини. Тут був розквіт української культури. Працювали українські університети, десятки видавництв, різних організацій. Відповідно ці люди, які є частиною нашої історії, тут померли й поховані. І нашим пріоритетом є зробити все можливе, аби ці місця пам’яті були, по-перше, належним чином збережені. Тому ми розпочали за підтримки Міністерства закордонних справ України, у тому числі й фінансової, процес адопції тих могил, в яких уже немає власників.
Тут, у Чехії, дуже жорсткі закони. Якщо, наприклад, немає у могили власника, то її можуть комусь продати. Тож ми розшукуємо разом із активістами, з чеськими відповідними органами такі могили і платимо за них на десять років наперед. Фактично Україна стає власником цих могил. За останні два роки, що я тут працюю, ми реставрували майже 30 поховань відомих українських діячів. І не тільки поховань. На території Чехії є унікальні пам’ятники, які ставили українці в 1920—1930-х роках у пам’ять про загиблих військових, в основному Української галицької армії. Деякі з них мають надзвичайно високу художню цінність. Наприклад, є роботи відомого скульптора Михайла Бринського або пам’ятник, споруджений за проектом Василя Касіяна.
А безпосередньо зараз ми розпочинаємо створення електронного каталогу всіх українських поховань і місць пам’яті, щоб кожна людина могла онлайн знайти могилу людини, яку шукає, побачити фотографію цієї могили і навіть дізнатися GPS-координати. Бо, наприклад, Ольшанське кладовище в Празі величезне. Там сотні могил наших співвітчизників, які навіть не всі ще досліджені. І без прив’язки до GPS-координатів український турист сам це місце не знайде ніколи.
— Це величезна робота. У співпраці з ким вона відбувається? Наша діаспора допомагає чи чеська сторона?
— Головним чином ми працюємо разом із діаспорою. Але це є проектом Української держави, Міністерства закордонних справ. Зараз ми будемо шукати волонтерів, які обходитимуть кладовища Чехії і заноситимуть необхідну інформацію про могили до електронного каталогу, щоб кожний, хто бажає, міг відвідати місця поховання видатних співвітчизників.
— Ви згадали про туристів… Збільшився потік наших туристів до Чехії після запровадження безвізу?
— Так, звичайно. Про це свідчить і чеська статистика: кількість українців, які відвідують Чехію з туристичною метою, головним чином, звісно, Прагу, дуже стрімко зростає. Більше того, дивуються навіть самі чехи, частка українців, які проживають у чотири-п’ятизіркових готелях становить приблизно 40 відсотків від усіх наших туристів. Оці цифри змушують чехів переосмислювати своє ставлення до українців. Тому що завжди вони сприймали їх лише як робочу силу. А зараз дедалі більше чехів розуміють, що український турист — джерело доходів. І цьому найбільше сприяв безвізовий режим. Багато хто в Європі боявся, що українці заполонять її як нелегали, а тепер бачать, що це — переважно цивілізовані туристи.
— Чула, що нібито у Чехії в деяких туристичних місцях уже з’явилися аудіогіди українською мовою?
— Так. Є, наприклад, тут у Празі такий автобусний туристичний маршрут, як і в кожній європейській столиці. Так ось, українська там є серед мов, якою начитано текст аудіогіду. І це ще раз підтверджує, що українці є одним із тих народів, які найбільш активно відвідують Чехію з метою туризму.
— Можна сказати, що ставлення до наших трудових мігрантів також дещо змінилося? Якщо ми пригадаємо часи, коли перші наші заробітчани намагалися прорватися до Чехії, то тоді навіть чеські дипломати в приватних розмовах говорили, що це дуже негативно впливає на імідж України. А останнім часом ми чуємо, що чеська сторона навпаки запрошує і збільшує квоти для робітників з України.
— Ставлення поступово змінюється. Мені є з чим порівнювати. Коли я працював тут у посольстві на початку 2000-х, то стереотипи, які існували щодо українців, були не дуже позитивними. Однак ці стереотипи, на жаль, певною мірою існують і досі… Чехи дуже зацікавлені в українській робочій силі, тому що тут її дуже бракує. Економіка країни зростає, а працювати нема кому. За даними чеських органів влади, в країні не вистачає 200 тисяч працівників. І українців розглядають як найбільш прийнятних, бо вони дисципліновані, швидко вчаться, швидко опановують мову.
Тому зараз Чехія постійно дедалі збільшує квоти на працевлаштування українців. Мало того, нещодавнє збільшення квот супроводжувалося рішенням про те, що зарплата українців має бути з коефіцієнтом 1,2 відсотка до тієї, яку отримують чехи на такій саме роботі. Фактично українців позитивно «дискримінують» тільки для того, щоб залучити в країну.
Але це питання має два боки. З одного, звичайно, наші співвітчизники, працюючи в Європі, набувають певного досвіду, заробляють гроші, можуть утримувати сім’ї. Але з другого — для держави це надзвичайно негативний процес. Звісно, ми демократична країна, і штучно перешкоджати виїзду громадян в пошуках кращих заробітків неможливо. Але й штучно стимулювати і підтримувати відтік робочої сили за кордон ми не маємо права. Потрібно робити все для того, щоб повернути наших людей, створювати для цього відповідні програми. Нарешті просто сказати людям про те, що вони зараз потрібні тут, на Батьківщині. Але найголовніше, звичайно, що може зробити держава, це підвищувати рівень життя в Україні, і тоді цей процес поступово зникне. Ну а завданням посольства в нинішніх умовах є стежити за тим, щоб не порушувалися права наших громадян. Що ми й робимо.
Але я знову повертаюся до питання стереотипів стосовно українців. Коли йдеться про українців, то одразу в уяві більшості чеських громадян виникає асоціація, що це або будівельник, або прибиральниця. Тобто люди, які працюють на так званих низькокваліфікованих роботах. Але це не зовсім так, тому що дуже багато наших співвітчизників досягли тут певних успіхів і в інших сферах: науці, бізнесі, мистецтві тощо… Я хотів би розказати про один проект, який нещодавно реалізувало посольство. Ми видали книжку під назвою «Поміж вами. Українці, якими ви їх не знаєте». До неї увійшли дуже красиві фотографії і короткі історії про тридцятьох українців, які живуть у Чехії і зробили видатний внесок у якусь із сфер. Я скажу, що це видання, яке ми презентували в центральній бібліотеці Праги, багатьох здивувало, бо ламає стереотипи про українців. Хоча я, звичайно, з дуже великою повагою ставлюся і до тих наших співвітчизників, які працюють, скажімо, на будівництвах. Вони виконують свою роботу дуже добре і заслуговують на повагу від чеського суспільства. Я навіть чув від деяких чехів, що саме українці за останні 25 років побудували Чехію, бо працювали практично на всіх новобудовах.
Але повторюю, завдання нашої держави зробити все, щоб українці, які попрацювали в Європі, отримали досвід (а цей досвід багато чого вартий), поверталися додому й долучалися до будівництва нашої держави.
Ілюстрація: Посольство України в Чеській Республіці
