Василь Плиска (праворуч) з братом Михайлом, теж знаним у краї пасічником.
Пам’ятник, що возвеличує бджолу та її «батьків-творців».
Слава і шана цієї всесвітньо відомої крилатої особи не тільки не меркнуть — бджола навіть святкує свої ювілеї. Скажімо, з нагоди 40-ка та 50-річчя системного вивчення карпатських бджіл відбулися міжнародні науково-практичні конференції.
В 1960-х у поле зору вчених потрапила незвичайна сіра медоносна трудівниця, яка приносила рекордні збори нектару. А ще вона дуже раціонально використовувала віддалені масиви лікарських рослин та славилася унікальними морфологічними властивостями. Передусім відзначалася миролюбним характером і морозостійкими якостями в холодному кліматі Карпат. Позитивом був і відсутній нахил до роїння. Тож за потужними конкурентними здібностями їй не було рівних!
Малою батьківщиною комахи було колишнє високогірне село Косий Верх, розташоване під горою Тяпеш. На жаль, зараз там уже ніхто не мешкає. Майже за випадкових обставин ці рідкісні особливості запримітив мешканець сусіднього осідку Вучкове Іван Юрик, який працював водієм лісовоза на Міжгірському лісокомбінаті. Чоловік і став одним з її відкривачів-родоначальників. Як застудив ноги, підприємство порекомендувало йому організувати відомчу пасіку в рідному селі. Син Василь, до речі, медик за фахом, стверджує, що батько аборигенку-бджілку величав як хліборобку, так і як лікарку, бо саме її продукція допомогла вилікувати серйозну хворобу.
Івану Іллічу в той час пощастило познайомитися з Вадимом Губіним, який спеціально приїхав із Москви, де працював у знаменитій ВАСГНІЛ, вивчати риси карпатських бджіл на неосвоєній пасічній цілині. Згодом верховинцю доля судила мати приятельські та ділові зустрічі з не менш відомими вченими Гургеном Аветисяном та Іваном Давиденком, котрі теж побували в закарпатському краю з цією метою. Внаслідок спільного скрупульозного дослідження та вмілої експериментальної селекції в напіврозкритій мікропопуляції вдалося вивести еталон чистої породи місцевих бджіл. Досі маловідомій, але суперкласній комасі дали гучне ймення — «Карпатка». Взагалі спромоглися створити аж п’ять типів карпатських бджіл — на Міжгірщині «Вучківський», «Синевирський», «Колочавський», а на Гуцульщині «Рахівський» та «Говерла».
Через короткий проміжок часу «Карпатка» розлетілася і оселилася по всіх усюдах, адаптувавшись і в країнах Європи, і Азії. Особливою популярністю і попитом користувалася в колишніх республіках: Балтії, Білорусі, Північному Кавказі, Казахстані, Молдові, Росії, а також Чехословаччині, Болгарії, Італії... Бум був надзвичайний! До прикладу, з Омської області прилітали чартерним рейсом і забирали оптом тисячі і тисячі пакетів з бджолиними сім’ями. Не кажучи вже про те, що на основі сріблясто-сірого опушення виду робочих комах було захищено понад два десятки кандидатських і докторських дисертацій.
Ореол знаменитості, безумовно, увінчує винятковий пам’ятник сірій цариці-матці, що розташований в урочищі Петровець — чарівній зеленій околиці села Вучкове, котре ніжиться в долонях гір. Тут розташована племінна пасіка-репродуктор карпатських бджіл типу «Вучківський» Інституту бджільництва імені П. І. Прокоповича, на якій тепер турботливо хазяйнує досвідчений майстер своєї справи Василь Плиска. На скульптурній споруді встановлено й меморіальні дошки з портретами та іменами квартету головних фундаторів славнозвісної бджоли — Івана Юрика, Вадима Губіна, Івана Давиденка та Гургена Аветисяна, котрих уже немає серед живих. Автор незвичного монумента — хустський художник Олександр Певс, а його ініціатор — бджоляр з великої літери Йосип Рачок, який удостоєний звання заслуженого пасічника України.
Багато вагомих справ у пасічницькій царині на рахунку цієї невтомної людини, в тому числі заснована премія «Карпатські бджоли» імені Йосипа Рачка, що вручається за активну участь у сфері створення тутешніх чистопородних медоносних трудівниць та їх масовому розповсюдженню. А з легкої руки голови місцевої сільради Людмили Попович у серпні відбувається гучний фестиваль меду. Просто райська ця місцина, де гудуть бджоли, — багата мінеральними джерелами, а ще поруч унікальне природне диво — гейзер. Хто сюди навідується — не шкодує, бо досхочу насолоджує душу милою красою видноколів. Подібних місць у Карпатах немало, але такого багатющого на все — таки не знайдеш!..
Міжгір’я
Закарпатської області.
Фото Василя ПИЛИПЧИНЦЯ.
