Законодавці повинні створювати рамки, щоб відбувалася реальна співпраця

Послу України Андрію Дещиці врочисто передають текст Ухвали Сенату РП від 21 листопада 2018 року з нагоди 85-ї роковини Голодомору 1932-1933 років.

Останні п’ять років позначилися значним пожвавленням міжпарламентських відносин. Перейняття досвіду, налагодження співпраці, пошук спільних відповідей на сучасні виклики — все це стало поштовхом до розширення діалогу із законодавцями країн-партнерів. Про те, як змінилися міжпарламентські відносини між Україною та Республікою Польща, «Голос України» розмовляв з Надзвичайним і Повноважним Послом України в РП Андрієм Дещицею.

— Андрію Богдановичу, як, на Вашу думку, можна загалом оцінити співпрацю Верховної Ради України 8-го скликання з Польським парламентом — Сейму (прикметно також 8-го скликання) та Сенату 9-го скликання?

— Перш за все, хочу зазначити, що ця співпраця була достатньо активною і ефективною, треба згадати також не лише з Сеймом РП 8-го скликання (2015-2019 рр.), а й з його попередником — Сеймом 7-го скликання (від моменту обрання Верховної Ради України 8-го скликання у 2014 році).

Співпраця відбувалася як на рівні керівництва парламентів, так і на рівні існуючих двосторонніх і багатосторонніх інструментів. Не можна не згадати про інтенсивний діалог тодішнього Голови Верховної Ради України Володимира Гройсмана, потім відповідно Андрія Парубія з керівниками Сейму і Сенату РП, їхні двосторонні зустрічі, візити.

Постійні контакти, підтримка тих ініціатив, які були розроблені урядом та МЗС, спільна позиція в міжнародних парламентських організаціях, не тільки в ПАРЄ, а й в ОБСЄ та в Парламентській асамблеї НАТО, й безпосередні прямі контакти парламентаріїв.

Завдяки цьому стало можливим важливе спільне досягнення — ухвалення Верховною Радою України та Сеймом РП у жовтні 2016 року спільної Декларації пам’яті та солідарності. Це документ, у якому вшановується пам’ять жертв ІІ світової війни. Засуджуються агресивні комуністичний і нацистський режими. Наголошено, що квола реакція міжнародної спільноти на ескалацію тоталітарних ідеологій та порушення міжнародного права заохотили СРСР та гітлерівську Німеччину до агресії. У контексті агресії РФ проти України у Декларації міститься заклик до всіх європейських партнерів продемонструвати єдність і міжнародну солідарність та захищати об’єднану Європу від зовнішньої агресії.

Серед інших, вартих уваги прикладів, слід назвати оприлюднену депутатом Сейму РП (з червня 2019 р. віце-маршалок Сейму РП. — Ред.) Малгожатою Госєвською доповідь «Російські військові злочини у Східній Україні у 2014 році», яка стала результатом її спільної роботи з волонтерами. Ця доповідь була представлена у квітні 2016 р. у Брюсселі (в Європарламенті) та у Верховній Раді України, а згодом передана до Міжнародного трибуналу в Гаазі.

15.06.2018 р. Сейм РП ухвалив Постанову із закликом до РФ звільнити українських політичних в’язнів Кремля, зокрема Олега Сенцова.

З 2015 року група польських експертів на чолі з депутатом Сейму РП Марціном Сьвєнціцьким надавала консультативну допомогу у впровадженні реформи децентралізації в Україні на законодавчому рівні. Практичним результатом такої роботи стало спільне опрацювання змін до Конституції України в частині децентралізації.

— Які основні механізми міжпарламентської взаємодії?

— Важливою є постійна робота двох двосторонніх інструментів міжпарламентської співпраці і взаємодії. Перший — головний робочий орган співробітництва між парламентами двох країн — Парламентська асамблея України та Польщі у складі 40 парламентаріїв — по 20 від кожної національної делегації, котрі працювали у трьох групах — з питань європейської інтеграції, з питань транскордонного співробітництва та з питань реформування органів місцевого самоврядування. Українську частину Асамблеї з квітня 2015 року очолювала Заступник Голови Верховної Ради України Оксана Сироїд, а польську — з лютого 2016 року (оновлену після парламентських виборів жовтня 2015 р.) — Ришард Терлецький — віце-маршалок Сейму, депутат від правлячої партії «Право і справедливість».

Другий — це міжпарламентська група дружби, яка є важливим чинником поглиблення двостороннього міжпарламентського діалогу. До складу польської частини входило 45 депутатів Сейму та 3 депутати Сенату, натомість в українському парламенті в її складі було 106 народних депутатів. Співголовами групи з українського боку були депутати Борис Тарасюк, а згодом Микола Княжицький та Оксана Юринець. Польську частину з березня 2017 року очолювала Беата Мазурек (від правлячої партії «Право і справедливість»), яку 11.01.2018 р. було обрано віце-маршалком Сейму РП, а 26 травня 2019 року депутатом Європейського парламенту.

Обидва вищеназвані механізми характеризувалися постійною жвавою роботою — часті зустрічі О. Сироїд з її візаві Р. Терлецьким, дуже багато контактів на оперативному рівні в разі виникнення якихось проблем, що виникали в українсько-польських відносинах. Підкреслюю, що, окрім офіційних зустрічей, офіційних візитів, які відбувалися по кілька разів на рік, існували прямі контакти між керівництвом цих структур, і при кожній нагоді (чи то міжнародні конференції, чи участь цих керівників у складі інших делегацій) проводилися двосторонні зустрічі з метою обговорення стану справ у двосторонній співпраці, вироблення шляхів реалізації спільних проектів чи запобігання якомусь напруженню, яке, не будемо приховувати, появлялося в українсько-польських відносинах. Власне завдяки таким безпосереднім і оперативним контактам на рівні керівництва парламентів вдавалося підтримувати хороший діалог між парламентами. При цьому не можна не згадати, що це екстраполювалось також на постійну тверду підтримку України польськими депутатами в ПАРЄ, які виступили проти повернення Росії до ПАРЄ, що засвідчило обговорення та голосування з цього питання на останній сесії ПАРЄ.

— Можливо, тут варто згадати про розширення цієї співпраці у тристоронній формат?

— Звичайно ж, важливим складовим елементом міжпарламентського діалогу є діяльність тристоронньої Міжпарламентської асамблеї Верховної Ради України, Сейму і Сенату РП, а також Сеймасу Литовської Республіки. Останнє його засідання відбулося у червні 2019 р. під лозунгом «Сильні разом: безпека, розвиток, демократія». Глави парламентів трьох країн зустрічались не лише під час засідань Асамблеї, а й при нагоді різноманітних міжнародних заходів з метою обговорення тристоронньої співпраці. Її результатом стало, зокрема, створення Польсько-українсько-литовської бригади, а також ініціатива голів парламентів Литви та Польщі (2017 р.) щодо спільного візиту до Брюсселю, Вашингтону та Лондона з метою переконати лідерів США та ЄС у важливості активізації допомоги Україні та у небезпеці з боку путінської Росії. Також у цьому гроні народилася спільна ініціатива, яка потім була підтримана іншими головами парламентів (Молдови, Латвії та Естонії), які спільно з українським та польським візаві підписали у березні 2018 р. Заяву. У ній висловилися проти будівництва газогону «Північний потік-2», в якій наголосили, що згаданий газогін спрямований на енергетичне закабалення держав Європейського Союзу Росією.

— Чи були помітні якісь рухи чи зрушення в рамках БЧС (Балто-Чорноморського союзу)?

— На рівні парламентів я б радше назвав Карпатську стратегію, в рамках якої з ініціативи польської сторони було проведено кілька зустрічей на рівні парламентів, участь у яких брали українські парламентарії, зокрема активну позицію займали керівники «групи дружби» М. Княжицький і О. Юринець, які постійно брали участь у засіданнях і підтримували ініціативи щодо розвитку співпраці в рамках Карпатського регіону, зокрема, у контексті опрацювання в країнах регіону законодавства, яке б сприяло розвиткові інфраструктури, передусім туризму, а також розвиткові гірських районів.

— Які питання, на Вашу думку, в рамках названих вами механізмів-інструментів міжпарламентської співпраці Верховної Ради України 8-го скликання з її польськими відповідниками за часом існування «перейдуть у спадок» їх оновленим складам, адже у Польщі восени також відбудуться парламентські вибори?

— Думаю, що надалі слід буде працювати над історичними питаннями, вивченням історії кожної із сторін та спільної історії. Звичайно, тут основну роль повинні відігравати історики, але свою роль можуть і мають зіграти законотворці, які могли б створити певні рамки для того, щоб відбувалася реальна співпраця двох сторін. Друге, на що слід звернути увагу, — це співпраця в регіоні Центрально-Східної Європи, а, можливо, ще більш безпосередньо і структуровано в рамках ініціативи Тримор’я. Третє, це згадувана Карпатська стратегія, яку слід розширювати і поглиблювати, аби створити умови, які є необхідні для більш інтенсивнішої співпраці не тільки на двосторонньому рівні, не тільки на регіональному рівні, а й на рівні зближення України з Європейським Союзом і НАТО.