13 серпня ц. р. «Голос України» надрукував відкритого листа академіка НАН України Юрія Туниці до Президента України, парламенту та уряду, в якому він запропонував конкретні шляхи, як українській владі привернути увагу світової громадськості до екологічних проблем «Північного потоку-2». Сьогодні розпочатий на сторінках парламентської газети діалог продовжують науковці Олександр Лайко і В’ячеслав Степанов з Одеси.

У вкрай актуальному і непростому питанні обґрунтування доцільності будівництва газопроводу «Північний потік-2» Україна зайняла позицію держави, яка не тільки дуже об’єктивно стурбована втратою національних економічних вигод через скорочення транзиту газу по існуючій газотранспортній системі, а й небайдужа до того непоправного екологічного збитку, який вже завданий при будівництві нового газогону і стане ще більшим і непоправним у результаті продовження будівництва й експлуатації газогону «Північний потік-2».

Незважаючи на значні економічні втрати для України в результаті того, що велика частина транзитного газу в майбутньому може піти в обхід існуючої і цілком достатньої в функціональному плані національної газотранспортної системи, найбільш серйозним збиток для світової спільноти може бути через втрату того екологічного капіталу і заповідних екосистем, які однозначно будуть порушені в результаті реалізації проекту «Північний потік-2».

Відкидаючи всі політичні мотиви, і висловлюючись з позицій громадянина планети Земля, необхідно оцінити і порівняти екологічні ризики, а також реальну раціональну потребу в будівництві нового газогону. А така потреба не є об’єктивною, адже існуючі транзитні потужності української ГТС використовуються трохи більш як наполовину: з 140 млрд куб. м пропускної здатності на транзит російського газу до країн ЄС і Молдову в 2018 році було використано 86,8 млрд куб. м; і в минулі роки обсяги транзиту були значно вищими, аж до максимуму в 1998, 2004—2005 роках.

У результаті дворічної роботи ініціативного колективу українських учених і Міжнародного консорціуму експертів, створеного під егідою Національної академії наук України, ретельно проаналізовано матеріали офіційної експертизи NS2, які були підготовлені за фінансової участі російського Газпрому, і сформовані невтішні висновки про значний негативний вплив цього проекту на навколишнє середовище. Незважаючи на те, що деякі екологічні моменти в результатах офіційної громадської експертизи NS2 враховані, проте цього недостатньо. Навіть якщо і передбачені компенсатори екологічного збитку, що завдається при будівництві нового газогону, все одно потрібно пам’ятати, що ми маємо справу з порушенням заповідних екосистем (унікальних лісових масивів, морських водних і придонних систем), станеться неминучий згубний вплив на популяцію рідкісних для всього світу тварин і птахів. Здається, що найбільшої шкоди екологічним системам проект NS2 може завдати саме на етапі будівництва, оскільки втручання в заповідні території в цей момент буде максимальним. Однак для детальних висновків необхідні подальші комплексні міждисциплінарні дослідження, які стануть основою для активних дій України на міжнародній арені екологічної дипломатії.

Україна як суб’єкт Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом, учасник європейської програми «Східне партнерство», а також енергетичних програм INOGATE і EU Energy, EU Neighbors має всі підстави бути рівноправним суб’єктом міжнародних економіко-екологічних відносин і наполягати на дотриманні принципів раціональності та екологічної хазяйновитості, сутність яких полягає у схваленні будівництва нових ризикових об’єктів лише в разі гострої нездійсненним іншим шляхом необхідності. У випадку ж з NS2 такої необхідності не спостерігається, і вирішити питання збільшення транзитних поставок зацікавлені країни можуть за допомогою екологічної дипломатії.

У зв’язку з цим Україні необхідно терміново звернути увагу на формування своєї національної системи екологічної дипломатії (в політичному, економічному, науковому і інших сенсах), значення якої поки що недооцінюється, але актуальність такого інструменту вже досить насущна. В даному випадку маємо на увазі і структурно-організаційний аспект в системі державних органів міжнародних відносин, і активне проведення багатосторонніх дій, в центрі уваги яких знаходяться спеціальні ресурсно-екологічні проблеми, що зачіпають прямо або побічно національні інтереси України.

У цьому плані нам слід особливу увагу звернути на ті закономірності, яким важко перешкодити і які набувають характеру категоричних імперативів, а саме:

— Зростання потреб Євросоюзу в енергетичних ресурсах (2-3%), які обумовлюються стійкістю економічного розвитку;

— Аттрактивність російських джерел газу (за запасами і економічними показниками);

— Стійкі тенденції розвитку трубопровідних транспортно-енергетичних систем, в тому числі морських, і скорочення обсягів перевезень танкерним флотом і іншими видами транспорту, що обумовлюється чинниками екологічної безпеки та більш високою економіко-екологічною ефективністю;

— Необхідність розширення використання альтернативних відновлюваних джерел енергії, які знизять газову залежність багатьох країн і поліпшать екологічний стан.

У цьому плані в Україні повинна бути розроблена національна програма реагування, концептуальні положення та вектори української екологічної дипломатії, в основі яких повинні бути результати комплексних міждисциплінарних досліджень.

Олександр ЛАЙКО, доктор економічних наук, заступник директора з наукової роботи Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України,

В’ячеслав СТЕПАНОВ, доктор економічних наук, головний науковий співробітник відділу економіко-екологічних проблем приморських регіонів Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України.